Чому послуги зарубіжних компаній в інтернеті повинні оподатковуватись в Україні, у колонці для НВ пояснив  голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев.

Якщо магазин переїжджає з одного району міста до іншого, чи продовжує він сплачувати податки? Дивне запитання — звичайно, так. А якщо торгівля «переїжджає» в інтернет? Теоретично — теж так. Але українська практика демонструє зворотне.

Соціальні мережі щодня пропонують нам не лише пости френдів, а й величезні обсяги реклами. Онлайн-кінотеатри показують фільми і серіали на основі потокового мультимедіа, знову ж таки, з рекламними вставками. І при цьому ні ті, ні інші не сплачують жодної копійки податків до державного бюджету.

Нова реальність цифрової економіки поставила перед податковими системами країн два основні виклики. Як обкладати прибуток, отриманий нерезидентом-постачальником електронних сервісів? І як обкладати споживання вказаних послуг?

Зростаючі обсяги цифрової економіки роблять завдання оподаткування діджитал-реальності більш ніж актуальним. Підходи до оподаткування прибутків ще лише формуються світовою спільнотою: у 2020 році ми очікуємо звіт OECD. А ось непряме оподаткування цього виду економічної діяльності стрімко імплементується в податкові системи різних країн світу.

Що там за кордоном

12 млрд рублів — стільки заплатили за перший квартал 2019 року до держбюджету Російської Федерації компанії, що надають електронні послуги, в рахунок сплати «податку на Google», як його називають у народі. Сплачують цей податок понад 1500 іноземних компаній.

Читайте також: 7% для ІТ-гігантів: Чехія вводить податок для Facebook, Google і Amazon

У Білорусі іноземні компанії з 1 січня 2018 року платять ПДВ (20%) при наданні послуг споживачам-фізособам. Збори за перший рік скромні – 15,7 млн біл. рублів (близько 175 млн грн), проте динаміка надходжень обнадіює.

Північні сусіди нам не приклад? Ок, поглянемо на Туреччину. Там з 1 січня 2018 року нерезидент може продавати електронні продукти резидентам-споживачам лише після обов’язкової реєстрації як платник ПДВ (18%). Це робиться віддалено через спеціальну систему онлайн-реєстрації. При цьому платник щомісячно зобов’язаний подавати електронні декларації з ПДВ.

Туреччину теж не можна порівнювати з Україною? Добре, візьмемо Швейцарію — тут вже точно заперечень не буде. З 14 листопада 2018 року там набрало чинності положення про спрощену реєстрацію платників ПДВ (mail-order business), які зобов’язані сплачувати в країні податок за стандартною ставкою з послуг, реалізованих резидентам Швейцарії.

Податок на додану вартість стягується з цифрових продуктів в ОАЕ (5%). Для компаній-нерезидентів надається можливість онлайн-реєстрації платником ПДВ і створення e-service account. Непряме оподаткування для постачання електронних послуг передбачене законодавством Ісландії, Японії, Індії, Норвегії, Канади, ЮАР і багатьох інших країн.

Читайте також: Італія введе новий податок для Facebook, Google і Amazon

Система непрямого оподаткування електронної комерції в своїй реалізації простіша, ніж пряме оподаткування прибутку транснаціональних корпорацій. Насправді, обов’язок сплачувати ПДВ у постачальників електронних послуг існує і зараз. Стаття 186 Податкового кодексу більш ніж однозначно визначає місцем постачання більшості таких послуг територію України.

Проте нерезиденти, не підвладні українському податковому законодавству, не поспішають ставати на облік і сплачувати ПДВ. З іншого боку, в наших податківців немає достатнього інструментарію для притягнення до відповідальності ухильників, які діють на території нашої країни в повному розумінні слова віртуально.

Як бачимо з наведених прикладів, український кейс не є унікальним. З подібними проблемами стикаються всі країни світу. І запроваджують для нерезидентів — постачальників електронних послуг спеціальні, адаптовані під них правила реєстрації і сплати податку.

Важливі моменти

По-перше, можливість віддаленої реєстрації нерезидента без фізичної присутності. Така реєстрація відбувається лише з метою сплати ПДВ і не впливає на його резидентський податковий статус. Подання звітності має здійснюватися також віддалено і максимально просто. Звичайно ж, спілкування з нерезидентом має вестись іноземною мовою.

По-друге, сплата податку має здійснюватися не в гривні, а в будь-яких вільно конвертованих валютах на вибір платника.

І по-третє, нерезидентам-платникам ПДВ має бути надана проста й доступна процедура оскарження рішень, що ухвалюються державою щодо них.

Як свідчить практика зарубіжних країн, реєстрація постачальників електронних послуг зазвичай відбувається добровільно і грунтується на законослухняності відомих транснаціональних корпорацій. Але це не означає, що можливість примусової реєстрації не має бути передбачена законодавством.

Зволікання з оподаткуванням цифрових послуг має наслідком прямі втрати для бюджету. Зазначимо, що запровадження податкових правил для електронної комерції повністю вписується в процес забезпечення податкової прозорості й рівних правил гри для всіх платників податків в нашій країні. Це важливий, хай і не головний крок на шляху до усунення податкової дискримінації. Адже сьогодні нерезидентам, що торгують через інтернет, надається абсолютно немотивована преференція.

Саме з таких не великих, але конкретних кроків, і полягає побудова прозорої, справедливої і чесної податкової системи в нашій країні.