Про те, чому український бізнес не особливо відкритий до інновацій технологічного характеру, та як підвищити конкурентоспроможність нашої економіки, написав у своїйколонці на «НВ» Богдан Данилишин, академік НАН України. «Мінфін» публікує скорочену версію.

Нещодавно опублікували рейтинг глобальної конкурентоспроможності від Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) за 2018 рік. Україна втратила дві позиції порівняно з минулим роком і тепер посідає 83 місце зі 140. Наша країна серйозно поліпшила свої позиції за такими показниками, як ринок товарів (на 28 позицій), інфраструктура (на 21) і ринок праці (на 20). Найсильніше ми впали за показниками макроекономічної ситуації (на 10 позицій), і охорони здоров’я (на 41 позицію). Хоча на останній могла позначитися зміна методології – в цьому році розділили «освіту» і «медицину».

Глобальний рейтинг конкурентоспроможності від ВЕФ – це орієнтир, що вказує, якою мірою країна здатна забезпечити стабільне зростання економіки і високий рівень життя населення. Аналіз показників може допомогти національній економіці ліквідувати проблеми та відставання, ставши на шлях сталого розвитку.

Як на мене, у випадку з Україною є ще кілька важливих чинників, які визначають конкурентоспроможність економіки. Під конкурентоспроможністю країни розуміється здатність її економіки завойовувати, утримувати і розширювати певні сегменти на світових ринках, брати участь в міжнародній торгівлі, виробляючи продукцію, що відповідає світовим зразкам, і отримувати від цього прибуток, який буде реінвестуватися в економічний розвиток.

Яка головна умова конкурентоспроможності економіки України? Така, як і для будь-якої країни або компанії. Просто і коротко її описав один з кращих світових фахівців у галузі конкуренції Майкл Портер – створювати цінності для цільової групи споживачів, яка обов’язково захоче їх придбати. Якщо вийде, завоювання ринків і фінансовий успіх гарантовано. Що маємо з цим в Україні?

Перша проблема. Всі навколо говорять, що нашій країні потрібні інвестиції. А перешкоджають їм, мовляв, проблеми з правами власності, корупція, недоліки роботи судової системи тощо. Та уявімо, що все це вдалося побороти. Чи потечуть бурхливим потоком в Україну інвестиції? Не певен. Інвестори бажають вкладати гроші в підприємства, які відповідають сучасній технологічній парадигмі, а таких в країні небагато.

У першій половині XX століття шведські економісти Елі Хекшер і Бертіл Оліна сформулювали теорію співвідношення факторів виробництва. Їхня теорема говорить: країна експортує товари, у виробництві яких найбільш ефективно використані її надлишкові фактори та імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва.

Якщо подивитися крізь призму цієї теореми на українську структуру експорту та імпорту, все стане ясно. З одного боку, ми маємо надлишок деяких природних ресурсів, а тому експортуємо продукцію низьких переділів з малою доданою вартістю – сільгосптовари, продукцію чорної металургії та хімічної промисловості. При цьому України взагалі немає в рейтингу ОЕСР за питомою вагою високотехнологічної галузі в ВВП. Як немає її і в рейтингу Всесвітнього банку за часткою високотехнологічної продукції в експорті.

З іншого боку, є недоліки в промисловому обладнанні, яке потрібне для модернізації економіки і яке ми імпортуємо. А також у споживчих товарах і побутовій техніці, які звідки ми тільки не ввозимо, та всередині країни налагодити масове виробництво поки не виходить.

Особливо тривожить, що машинобудівна галузь, яка є основною для країн-лідерів у сфері високих технологій, у нас по суті більше не розвивається. У структурі українського машинобудування переважають металомісткі підгалузі, а розвиток наукомістких – слабкий. Продукція має високий рівень матеріало- та енергоємності, звідки і висока собівартість. Мінімально присутній ряд високотехнологічних підгалузей, що визначають експортні позиції машинобудування в розвинених країнах: IT-індустрія, виробництво складної медичної техніки та наукових приладів.

Друга проблема. Треба працювати на випередження. Американський математик і економіст Ігор Ансофф говорив: «Щоб протистояти середовищу, складність і швидкість змін у фірмі повинна відповідати складності та швидкості змін у зовнішньому середовищі». Як з цим у вітчизняних компаній? Позитивні приклади є, та в цілому справи йдуть не дуже добре. Сприйнятливість бізнесу до інновацій технологічного характеру в Україні залишається низькою.

Частка високотехнологічної продукції в загальному обсязі випуску в 2016 та 2017 роках становила 1,4 і 1,5% відповідно. Це значно нижче навіть за показники країн Східної Європи. Наукоємність ВВП України коливається в межах 0,3-0,5%. У 2017 році на науково-дослідний напрямок в Україні витратили 0,3% ВВП. Це на порядок менше, ніж в країнах-лідерах. Приміром, ізраїльські компанії витрачають 4,4% ВВП, американські – 3%. У країнах, що розвиваються, – в середньому 1,5-2%.

Що робити? По-перше, стимулювати ріст витрат компаній на науку. В тому числі, стимулювати податками. По-друге, реінжиніринг бізнес-процесів. Простіше кажучи, відмовитись від застарілих підходів і почати все з нуля. Новий підхід до організації бізнесу – це вже інновація.

Третя проблема. Припустимо, українські компанії наростили витрати на науку, дослідження були успішними, і в країні почали виробляти сучасну продукцію. Та її ще потрібно вміти просувати на ринки. І на цьому мало акцентують увагу. А даремно.

Інноваційний продукт може «провалитися», якщо не буде належної підготовки споживача і адекватної стратегії виведення на ринок. То як бути?

Світовий досвід говорить про те, що стадії проектування, розробки, виробництва і маркетингу повинні здійснюватися одночасно і паралельно. Це – основа інтерактивної бізнес-моделі.

Четверта проблема. Щоб зусилля зі створення і виведення на ринки інноваційних продуктів увінчались успіхом, треба охопити ще більше аспектів. Приміром, необхідна система промислового інжинірингу, що включає в себе весь життєвий цикл продукту: від ідеї, розробки дослідного зразка, впровадження у виробництво, технологічного оснащення до маркетингу, поставок, сервісного обслуговування та подальшої утилізації.

П’ята проблема. Кажуть, українські підприємства повинні активніше включатися в ланцюжки кооперації з великими іноземними компаніями. Що ж заважає? Наші виробники стануть привабливими тоді, коли продемонструють ріст ефективності менеджменту та продуктивності праці. Добре, що програми та методології управління, засновані на загальновідомих методах ефективного менеджменту, є у відкритому доступі. Треба лише добре постаратись.

Гаразд, тоді в яких сферах мусять зосередити свої зусилля українські підприємства? Найбільш перспективно виробляти те, що створює новий ринок, – так колишні лідери втратять свою ринкову владу. Зробити це можна лише шляхом підривних інновацій. У нас сильна школа фізиків, динамічний розвиток IT – розвиток самих цих галузей знаменує перехід світової економіки до шостого технологічного укладу.