Про це у своєму блозі написав член виконкому Українського товариства фінансових аналітиків Віталій Шапран. «Мінфін» публікує скорочений варіант статті.

Недосяжне минуле

ВВП України за 2016 рік склав в доларовому еквіваленті $ 93,27 млрд. Для порівняння: в 2008 році ВВП досягав вже $180 млрд., а в 2013 році — $183,3 млрд. Тобто плюс 3% в 2013 році це в доларах США зовсім не те, що плюс 3% в 2018 році. Максимум приріст ВВП в 2018 році Україні принесе $3 млрд., з яких до бюджету зазвичай потрапляє близько 15-20%, тобто приблизно $0,6 млрд. або 15-16 млрд. грн.

Ці розрахунки вельми приблизні. Сам прем'єр-міністр України оцінює приріст ВВП в 2017 році близько 400 млрд грн. Для мене загадка: звідки він взяв таку цифру. Дуже може бути, що вона правдива, але розраховувалася виходячи не з ВВП в порівнянних цінах або з ВВП в доларовому еквіваленті. Тобто 400 млрд грн може включати в себе ефект від інфляції і подаватися в цінах 2018 року. На мою думку, в цінах 2016 року ми можемо розраховувати на приріст ВВП не більше ніж на $3 млрд. За сьогоднішнім курсом це становить близько 81 млрд грн.

Розподіл мікро-росту

Бюджет 2018 року припускає, що ми можемо перерозподілити приблизно 80% доходів через Київ, при цьому навантаження на місцеві бюджети виростуть. Швидше за все, місцеві бюджети будуть підтримані через механізм субсидій і субвенцій. Простою мовою це означає, що Київ збільшує залежність регіонів від центру. Фінансово ми залишаємося унітарною країною, і саме в Києві готують пенсійну реформу, вирішують, скільки платити вчителям і медикам, і цим правляча коаліція фактично формує очікування електорату і може якось керувати його настроями перед виборами.

Втім, управляти особливо нічим. Затверджений бюджет Пенсійного фонду України на 2017 рік становить 284 млрд грн., з яких майже 142 млрд грн не були підтверджені доходами, тобто були дефіцитом. Як бачимо навіть 3% приросту ВВП (навіть за версією Гройсмана) проблему дефіциту ПФУ в 2018 році не вирішить, а значить, ділити буде просто нічого. Дуже ймовірно, що в 2018 році уряд матиме спокусу через інфляційний механізм переділити доходи на користь соціальних виплат. Однак якщо це і буде відбуватися, то тільки під впливом протестних настроїв і бажання коаліції залишитися при владі. У цінах 2016 року по рівню соцвиплат ми все одно будемо знаходитися десь в діапазоні 0-10%, без відчутного приросту добробуту населення, особливо в бюджетній сфері.

Які фактори можуть змінити картину? 

Найбільший за потенціалом фактор, який може змінити соціальну картину в країні — успішна приватизація. Нинішній владі просто «кров з носу» потрібна приватизація за сценарієм «Криворіжсталі» — так, щоб об'єкт або об'єкти були куплені за кілька мільярдів доларів. Однак таких об'єктів у країни вже немає. Ситуацію можуть пом'якшити виставлені на продаж обленерго і ще ряд об'єктів, але навряд чи вони сумарно увіллють в бюджет суму більш ніж $4 млрд понад уже запланованої.

Друга за потенціалом стаття доходів — це розблокування квот на український експорт в ЄС. Євросоюз йде Україні назустріч, але дуже повільно. Тільки збільшення квот у 2018 році допомогло б збільшити наш зерновий та інший агроекспорт в ЄС ще на $ 3-4 млрд., однак, замість розширення квот, ми отримали від ЄС анонс антидемпінгових санкцій проти українських металургів.

Третій компенсатор — це прямі іноземні інвестиції. 100%, що від ПІІ, залученних в 2018 році, бюджет отримає дуже формальні суми. Однак перед нами стоїть завдання не «здерти з інвестора», а забезпечити приріст робочих місць. Ми як і раніше є країною з аномальною економікою, в якій 5-7 млн працездатних громадян не заявляють про своє безробіття, але одночасно і не працюють усередині країни, тому що значна частина з них виїжджають на заробітки в ЄС або країни СНД. У стратегічному розумінні ці громадяни - наш головний економічний ресурс, і якщо уряд забезпечить їх конкурентну зайнятість, то ВВП країни і бюджет Пенсійного Фонду будуть зовсім іншими.

З усіх трьох факторів якісного зростання найважливіший — останній, бо при приватизації ми продаємо те, що створили «наші діди», а роблячи ставку на експорт на падаючому сировинному ринку, ми просто будемо намагатися вилізти на шию ЄС.

Отже, ми підійшли до ідеї того, що навіть якщо прогноз приросту ВВП на 3% в 2018 році буде реалізований в повному обсязі — ділити від такого приросту буде особливо нічого. Приблизно 15% цього зростання «потрапить» в бюджет, а це всього близько 10% нинішнього дефіциту ПФУ. Тобто зростання соціальних виплат буде можливим тільки за рахунок перерозподілу коштів або «інфляційного податку». Всі висловлені страхи, звичайно, погано поєднуються з режимом монетарної дисципліни і таргетування, від якого не має наміру відмовлятися НБУ. Тому НБУ і уряду в 2018 році доведеться шукати золоту «інфляційну середину» між тим бар'єром соцвиплат, який буде загрожувати фінансовій стабільності, і бажаннями політиків простимулювати електорат. Зробити це буде дуже складно.