Humbert
Зарегистрирован:
13 января 2010

Последний раз был на сайте:
23 сентября 2017 в 00:49
Просмотров профиля:
Сегодня: 3
Всего: 41887
Подписчики (257):
19tolik66
19tolik66
43507899
43507899
33942623
Avgur Chetverikov
Kharkov
Letos
Letos
32 года
Allin
Allin
38 лет
pochemyK
pochemyK
Киев
wall
wall
Tayfunmutlu
Tayfunmutlu
Highroller
Highroller
leo123
leo123
Vorun82
Vorun82
Одесса
flarya
flarya
Днепропетровск
все подписчики

Humbert - блог

RSS блога
Пол:
мужской
Город:
Киев
Блог
Комментарии
Валютный форум
Отзывы
Горячая линия

Мишаня, Мишаня, чего ты за три года натворил (с)

12 сентября 2017, 21:48   + 164 голоса 5 комментариев

То была песня о Мишане, пусть и не том.

А эта песня об Антохе.

Это сливки народа.

 

Маргінальна моя Україна

21 августа 2017, 8:43   + 27 голосов 4 комментария

50 років тому народився Олександр Кривенко, легендарний редактор і видавець 1980-90-х років. З цієї нагоди ІП ще раз нагадує читачам його програмний текст 20-річної давнини — «Маргінальна моя Україна». В наш час засилля пострадянського і націоналістичного «совка» цей маніфест культурного опору більш ніж актуальний.

--------------

У цій статті, як ніколи, боюся залишитися незрозумілим. Тому спробую детально розшифрувати спрощену символіку асоціації.

Хай друкують ті, хто вміє читати між рядками. Хай зрозуміють ті, хто звик трактувати друковане слово як остаточну істину. Тут написано не одкровення, попри всю одкровенність, а лише передчуття правди.

Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню, заматеріалізовану, тобто дану в об'єктивній реальності, державу — виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси.

Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатрасканому вінку або як мікроцефала з налитими кров'ю очима при слові «москаль» або «жид».

Годі любити Україну містичну — компіляцію поганських вірувань,героїчних традицій та сентиментальних вивержень. «Заунывные песни моей Родины», влучно визначив цей стан свідомості Шевченко.

«Заунывно» бути наприкінці XX століттясічовим стрільцем. Вульгарно співати, що «ми тую червону калину піднімемо», якщо кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці.

Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в Оперному театрі. У театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить у першу чергу для видовищ.

Мої батькипухли з голоду в 33-му, а тисячі галичан, які демонстрували свою жалобу в річницю Голодомору, про голод знають лише те, що він був. І те, що Сталін його спровокував. Для одних важливо те, що вони не здохли, для інших — те, що вони дістали престижне запрошення на урочистість по тих, хто здох.

Я не можу любити містично-героїчну Україну з її кредо «пан або пропав». Колись мої предки — простодушні східняки — перейшли Батиєві дорогу до Європи, не думаючи наскільки це доцільно.

Принципові українці врятували європейців ціною власного життя, свободи і врешті-решт — свого місця в Європі. А хитренький галичанин Данило зігнувся перед Батиєм і збудував державу, з якої пішла сучасна Україна.

Врешті, необов'язково ходити вглиб віків.Поет Стус ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час відомий поет ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації.

Власні імена в даному контексті — не самоціль. Це радше повчальний приклад для тих, хто відчуває лише гордість чи втіху від приналежності до українського народу.

Господь покарав дуже тяжко — велів народитися українцем в Україні. Ця думка не нова. Подібне писали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Я не тягнуся стати в ряд з ними. Ми всі й без того в одному ряду.

Квітень 2003-го. Друзі проводжають Сашка Кривенка на місце останнього спочину на Личаківському цвинтарі у Львові

Бути українцем — це покута. Любити покуту — значить бути мазохістом. Цього дива не бракує в нашім краю — від банальних проявів солодунства через спів патріотичних пісень за чаркою до більш вишуканих форм масового маразму, як-от відродження козацтва (добре, що хоч німців-тевтонців не відроджують).

Синдром мазохізму розлився повсюдно — від дідусів у строях січових стрільців на вулицях Львова до мешканців Новограда-Волинського, де в кафе горілку можна заїсти лише сирниками і нічим іншим.

Можна бути щасливим, тяжко покутуючи. Такими щасливцями, здається, були перші християни. Хоча порівняно з сумнівами й стражданнями самого Христа їхня одержимість виглядає надто українською.

Моральний імператив «пан або пропав» вигадали ще наші предки лише для того, аби закамуфлювати неминучий вислід колізій українського буття — звісно ж, що пропав. А перспектива стати паном — розрада на зразок царства небесного, в яке всі вірять, але мало хто надіється побачити.

Врешті, про яку Україну можна говорити наприкінці XX століття? Природні умови та довкілля після всіх експериментів змінилися настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін.

Український генотип після всіх етноцидів, з Чорнобилем вкупі, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерна урбаністична політична єдність.

Вишневих садків лишилося обмаль, хрущів нема взагалі, чуб оселедцем уже давно не є ознакою приналежності до певної соціальної касти, чорнобриві кохаються з москалями, турка воювати не треба.

Сьогоднішня Україна подібна на колишню, плекану уявою, приблизно так само, як сьогоднішня Франція — на королівство якогось з Людовиків. Чи люблять французи Францію, я сумніваюся, особливо жовтошкірі або чорношкірі вихідці з колишніх колоній. Цікаво, чи зросла б їхня національна свідомість від публічного носіння кимось мушкетерських строїв або вуличних співів про Трістана та Ізольду?

Любити міфічну Україну легко у стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус пересічного гречкосія, як зміниться шкала цінностей.

Любов до абстрактної стражденної України поступається місцем прив'язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, кулінарних виробів, цигарок, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову.

Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускникам консерваторії треба виколювати очі. Воно, звичайно, нескладно, от тільки чи потрібно?

Можна згадати традиції Івана Гонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови Української держави. От тільки як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої держави?

Якщо сьогодні хтось голосить «Україна для українців», то йому слід би уточнити — для політичних українців. Бо етнічних українців залишилося, мабуть, чоловік сорок, враховуючи всі кровозмішення з часів половецьких.

Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути.

Чомусь жоден із безкомпромісних апологетів формування нації та держави на етнічному принципі подібні думки не висловлює. Побоюючись, мабуть, за своє реноме правовірного націоналіста.

Між тим, і націоналізм — як засіб здобути національну державу — після грудня 1991 року потребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборювання держави як такої, а її захист — політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу. Захист як зміцнення, розвиток, збагачення.

Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне й матеріальне багатство мають втрутитися в усталену ієрархію світових авторитетів.

Хлопчаки, які волають «Україна для українців», нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров'ю мислять інакше — «Світ для України».

«Зрівняємось з вами, хлоп'ята»,- думаю я, дивлячись на американців чи німців. Маємо вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України. Я люблю іншу.

Написано в 1993 році для газети «Поступ»

(с) Олександр Кривенко
Журналіст, публіцист, редактор. Працював у самвидаві, створив газету «Post-Поступ», був головним редактором теленовин, заснував «Громадське радіо». Батько 4 доньок. Загинув в автокатастрофі неподалік Києва 9 квітня 2003 р.

 

Жорж Зотов

30 июля 2017, 15:03   + 113 голосов 2 комментария

Я прямо-таки поражаюсь, сколько у нас сейчас стало кровожадных людей. Причём, внешне они такие безобидные. Ходят в боулинг, кино с попкорном смотрят, ездят на пляжи. Но в глубине души у них такой зов войны, что куда там викингам. Лохи, прямо скажем, эти викинги.

Они комментируют публикации словами — «на войне как на войне», «надо было всех убить», «да ещё больше надо убить». А когда я интересуюсь, были ли они сами на войне, у них наступает ступор. Они либо начинают пургу нести, либо не отвечают на вопрос. Ключевой ответ — «причём тут это»?

Да конечно, ни при чём. Я одну вещь скажу. Мне был 21 год, и я впервые поехал в командировку, как тогда выражались, в «горячую точку». И знаете, когда я (домашний тихий мальчик) увидел там, как людей убивают, я два дня жрать не мог. Потом привык, конечно. Но и не то, чтобы полностью. Скажем, в одной ближневосточной стране, будучи уже в возрасте изрядно за тридцать, я видел, как ребёнка по частям после бомбардировки из дома разрушенного доставали. И что-то мне это зрелище тоже не совсем понравилось. Нет во мне лихой крутизны, извините.

Я думаю, предложи этим храбрецам и философам войны зарезать курицу, они будут бледнеть и заикаться. И курица им будет ночами сниться, и мешать попкорн в кинотеатре кушать. Я на фронте не видел военных, которые бы не мечтали, чтобы война закончилась. И считавших, что всех надо убить. Потому что они там, а не в боулинге.

А так, конечно, дома у компа все храбрые. А в кафе с пирожными так и вовсе — лучше просто рядом не стоять.

(с) ориджиналитэ

 

Не Бэсеску и не Збигнев.

28 июля 2017, 19:31   + 45 голосов 1 комментарий

«Юридический и правоохранительный мир очень маленький, чтобы отрицать его резонансные события.

Руководство МВД и полиции уже публично опровергли, что один из их главных функционеров Троян задерживался вчера на взятке.

Но этого нельзя просто так скрыть и оно все таки выползает из всех щелей.

Операцию проводили сотрудники Генеральной прокуратуры при оперативном сопровождении СБУ. Фигурант был задержан с деньгами и внезапно отпущен. Деньги нашли при обыске дома. С ходатайством об обыске ГПУ обратилась в суд 26 июля.

Эта беспрецедентная ложь в ближайшее время станет достоянием общественности, потому что в деле произошел уже большой межведомственный документооборот, включающий ходатайства ГПУ в суд, переписку ГПУ и СБУ, судебные санкции и протоколы обыска.»

(С)Андрей Портнов

Подробицы:

Фото с обыска:

 

Фридрих акбар

19 июля 2017, 16:38   + 114 голосов Написать комментарий

3,5-метровую статую Фридриха Энгельса отыскали валявшуюся в Новосанжарском районе Полтавской области. Перерезанную пополам, обросшую мхом и обмазанную национальной жовто-блакиттю.

Её провезли через всю Европу, убрали следы глумления украинских «патриотов», — очистили и сложили.
Самая известная британская газета «Гардиан» посвятила этому событию большую статью.
https://goo.gl/HmNrYf

Теперь статуя обрела новое постоянное место – в Манчестере, где великий философ и экономист Энгельс жил более 20-ти лет и написал свой известный труд «Положение рабочего класса в Англии".


Полный текст на here

 

ЭКСПО-2017

18 июля 2017, 11:57   + 45 голосов Написать комментарий

На территории выставки построены большие сооружения, каждое из которых вмещает четыре павльона. Некоторые богатые страны, как Корея или Франция, выкупали сразу два павильона в сооружении. Однако для более бедных стран существовал вариант, когда можно арендовать небольшой стенд в отдельном павильоне. Например, так в отдельном павильоне были представлены страны Африки (Сомали, Уганда и т.д.), в другом — страны Океании. Еще один такой павильон, с политкорректным названием «Страны шелкового пути» был приспособлен под, мягко говоря, небогатые страны Среднего Востока и Кавказского региона, типа Таджикистана, Армении или Афганистана. Именно в таком «коллективном павильоне» я и нашел стенд Украины...

Полный текст на here

 

Остановись, мгновенье

4 июня 2017, 16:23   + 88 голосов 2 комментария

Давеча гуглил расписание поездов до Мелитополя, Яндекс Дзен это просек и теперь услужливо подсовывает мне новости Запорожской области.

Клик по одной перенес меня на сайт https://www.ipnews.in.ua, где меня ждал перечень последних заметных событий на малой Родине.

Далее без комментариев.

 

Ну, за искусство

3 июня 2017, 21:51   + 59 голосов 2 комментария

И вот, в ночь на 31 июля 2008 года неизвестные взломали окно на втором этаже здания музея в Одессе, забравшись туда по строительным лесам, вырезали картину из рамы и скрылись.

Кража повергла в шок сотрудников Одесского музея западного и восточного искусства, которые долго не могли прийти в себя после случившегося, ведь полотно «Взятие Христа под стражу или поцелуй Иуды» было здесь самым ценным экспонатом, которое привлекало внимание ценителей искусства всего мира.

— Коварные злодеи проникли в музей ночью, разбив окно на втором этаже, где и находилась картина, — страдальчески заламывал руки директор музея Виктор Сергеевич Никифоров. — Рама была тяжелой, потому ее не взяли, а картину грубо вырезали, оставив кусочки полотна…

Полный текст

Кто не любит многабукаф, вот многазвукаф:

 

«Вони розбрелися по усіх коридорах, розібрали харчі з буфету»

30 мая 2017, 20:37   + 59 голосов 1 комментарий

У дітей почалися канікули і вони беруть штурмом Львівську обласну раду. То цивільний корпус «Азов» чи то вже «Нацкорпус». Вимагають, щоб облрада (!!!) проголосувала за «амністію патріотів, мораторій на землю, націоналізацію російського капіталу».
«Вони розбрелися по усіх коридорах, розібрали харчі з буфету» — передають місцеві агенції.
Фото Анна Джунківська

 

Коротко о визите Солнца Нации в Одессу

27 мая 2017, 21:17   + 124 голоса 9 комментариев

1. Солнце едет.

2. Солнце приехало

3. Солнце уехало

 
Страницы: 123456