Чого не вистачає українському фондовому ринку

Я не застав моменту зародження українського фондового ринку, але всі старожили одноголосно стверджують, що «кривизна» почалася ще з приватизації. Мовляв, зробили її сильно гірше, ніж, наприклад, у Росії. І це дуже схоже на правду.

На відміну від наших емітентів, там порівняно велика кількість приватизованих акціонерних товариств опинилися на фондових біржах не тільки у Москві, але також у Лондоні і Нью-Йорку. Вони побудували пристойне корпоративне управління, налагодили звітність, стали цікаві глобальним портфельним інвесторам і платили дивіденди ще у 90-х. У нас за великим рахунком такого досі і близько немає.

Однак, я все ж думаю, що не помилки процесу приватизації є основною причиною відверто недорозвиненого фондового ринку в Україні. Точніше якість і приватизації, і фондового ринку є наслідком двох взаємопов'язаних між собою причин вищого рівня — низької якості юрисдикції і загальної слабкості економіки.

Читайте також: 5 неординарних напрямків для інвестицій у 2021 році

Україні фатально не щастить на реформаторів

Є безліч фахівців в тому як «пиляти» бюджет, але вкрай мало людей розуміють, що потрібно змінювати, і здатних це зробити, для того щоб країна розвивалася в рази швидше.

В результаті майже у всій економіці, крім банківського сегмента, держзакупівель та з недавнього часу малої приватизації, ситуація якісно майже не змінилася з часів розвалу СРСР. У цих трьох сегментах зміни почалися теж тільки останні 6 років, а до цього і там все було досить похмуро.

Фондовий ринок — це дзеркало економіки. Не кожній країні таке дзеркало потрібне. В Африці є кілька країн, де взагалі немає фондових бірж. Втім, маючи кілька бірж, ми не сильно далеко від них пішли.

Якщо ж порівнювати з найближчими сусідами, то від фондового ринку РФ наш ринок відстає зараз років на 25, а від польського — на всі 30.

На жаль, останні 10 років це відставання особливо сильно збільшується. Не тільки тому, що сусіди стрімко біжать вперед, а ще й тому, що наш ринок загалом відверто і досить швидко сповзає назад.

Дії влади говорять про те, що лідерам країни ринок капіталу взагалі не потрібен. Ви пам'ятаєте згадку фондового ринку або біржового індексу хоч одним українським президентом? Ось і мені не вдалося такого нагуглити. Прем'єр-міністри — так, в різний час декілька разів робили багатообіцяючі заяви на цю тему, але, на жаль, все це залишилося лише на словах.

У фондового ринку проблеми з усіма трьома гілками влади:

  • демотивуюче законодавство;
  • слабкий захист прав власників і учасників ринку в судах;
  • репресивне регулювання і махрова бюрократія чиновників.

Ринок відданий на розтерзання чиновникам, суддям, силовикам і депутатам. І вони досі розвалюють те, що було створено (завдяки, у більшій мірі, технічній допомозі USAID та інших донорів) за перші 10 років становлення ринку.

Особливо яскраво це видно з дій влади з інфраструктурою самого ринку — розрахунковою, кліринговою та біржовою.

Держоргани безпосередньо беруть участь у відборі бізнесу однією структурою в іншої, діючи нехай і в рамках закону, але грубо порушуючи елементарні права власності. В першу чергу, саме дії органів влади, а не рейдерів або недобросовісних мажоритарних акціонерів (хоча останні користуються допомогою і чиновників, і суддів, і силовиків, і депутатів), призвели до того, що в результаті маємо огидний інвестиційний клімат.

Візьміть факти: якість розвитку нашого ринку акцій експертами індексного агентства FTSE Russell класифікується нижче, ніж у Ботсвані, Березі Слонової Кістки, Гані, Кенії, Нігерії та Танзанії. Навіть Монголія, яку експерти FTSE теж не сильно шанують, далеко попереду України. У них там було проведено вже 23 IPO та 11 SPO. А у нас фактично — нуль.

Читайте також: Топ-20 найдохідніших акцій іноземних компаній XXI століття

Свідоме знищення фондового ринку

Пік розвитку ринку випав на 2011 рік, після чого почалася його деградація, що триває донині. Першим тривожним дзвіночком для мене була зупинка торгів акціями підприємств групи Донецьксталь, коли регулятор ринку став інструментом у корпоративній війні за активи цієї групи.

У 2012 роки регіонали ухвалили закон, який містив вбивчі для ринку зміни: була введена фактична монополія на кліринг біржових угод. УБ на знак протесту навіть влаштувала страйк — на 10 хвилин було призупинено біржові торги. Владі не потрібен був ніякий ринок, тому вона просто проігнорувала цей меседж і восени 2013 року закон набрав чинності.

Після Криму і Донбасу у 2014 році, звичайно, постало питання щодо участі росіян в капіталі Української Біржі (УБ) і Позабіржової Фондової торговельної Системи (ПФТС). Інвестиційна група Універ спільно з Dragon Capital довго вела переговори з москвичами про викуп їх частки в УБ. Паралельно хтось (ми досі до кінця не знаємо, хто) укладав аналогічну операцію з викупу акцій ПФТС.

Знаючи це, регулятор тим не менше відкликав ліцензії спочатку ПФТС, а потім і УБ. Це був удар не стільки по акціонерам цих бірж (серед яких, як мінімум половина, були українськими), скільки по інвесторам в українські цінні папери. Їм практично відкритим текстом було сказано — «Ми тут дикуни, яким жодні інвестори не потрібні, у нас свої розборки, валіть звідси».

Ліцензії вдалося відстояти. У 2016 році закрили операцію з УБ, а хтось досі невідомий — за ПФТС. Це було, до речі, теж симптоматично — регулятор не знав (ну, або говорив, що не знає) бенефіціара 50% акцій однієї з провідних фондових бірж країни. Ще одна дикість.

Паралельно олігархи, користуючись недосконалістю нормативної бази, витрушували мінориторієв з публічних компаній. У більшості розвинених країн є така процедура — squeeze-out, що дає права власнику 95% компанії на примусовий викуп акцій у інших власників.

Але у нашій нормативці цю процедуру виписали так, що вона дозволяла істотно занижувати ціну викупу, в порівнянні з поточною біржовою ціною і навіть в порівнянні з фундаментальними показниками емітентів. Олігархи використали міноритаріїв, заощадивши на викупі десятки, а можливо і сотні мільйонів доларів. Це був ще один сигнал глобальним і локальним інвесторам — «Не ходіть сюди».

У квітні 2018 року суд наклав арешт на звернення всіх акцій Мотор Січ. Не на рахунок учасників якогось конфлікту, як це бувало і раніше, а фактично на всі рахунки всіх акціонерів. Але ж цей папір входив до біржового індексу, тому що був однією з найбільш ліквідних. Такого прецеденту, я боюся, ви теж не знайдете ніде в світі. Навіть, напевно, в Сомалі. Я б порівняв таке рішення з підняттям над фондовим ринком піратського прапора, який майорить донині.

Читайте також: 10 світових гуру про секрети успішного інвестування

У травні того ж року, як чорт з табакерки, вискакує рішення РНБО про заборону використання російського біржового ПЗ. Того самого, яке дозволило українському фондовому ринку зробити технологічний ривок з 90-х у 2000-і.

І УБ, і ПФТС в той час працювали над пошуком альтернативи. Було зрозуміло, що від російських торгових систем потрібно позбавлятися, але для вибору або написання нового ПЗ потрібен час. Українська влада такого часу ринку не дала, зупинивши своїм рішенням єдиний в країні терміновий ринок і повністю вбивши інтернет-трейдинг. Інвестори, які до того моменту ще не втекли, отримали черговий і однозначний стусан під зад.

Я зараз згадав найбільші епізоди, які говорять чи то про свідоме знищення фондового ринку в країні, чи то про кричущий непрофесіоналізм. Навіть не знаю, що гірше. Було ще багато інцидентів подрібніше, які також свідчать або про шкідництво, або про халатне ставлення до ринку. Все це на тлі дрімучої відсталості і парадигми «заборонено все, що не дозволено» створює вкрай кислотний клімат, який складно назвати інвестиційним.

Що ж робити

Якщо раптом стане зрозуміло, що українська держава більше не поводиться на своєму фондовому ринку як слон у посудній лавці, можна починати реалізацію нескладних заходів допомоги хворому у відновленні його основних функцій, щоб він зміг знову навчитися одягати тапочки, вставати з ліжка і згадувати як ходити.

Без податкового стимулювання відновлення відбуватиметься значно повільніше і довше. Переважна більшість розвинених і країн, що розвиваються, пропонують ті чи інші способи, як мотивувати внутрішніх інвесторів накопичувати довгострокові заощадження та інвестувати. Цей велосипед давно винайдений і навіть в Україні був такий законопроект.

Дуже важливо, щоб влада припинила тішити себе ілюзіями, що прилетять раптом іноземні інвестори на блакитних вертольотах і безкоштовно дадуть грошей для якісного економічного ривка. У той час як внутрішній інвестор боїться і уникає інвестицій в український бізнес.

Іноземному інвестору важливо розуміти стратегію виходу. Кому він зможе продати українські активи? Тільки іншим іноземним інвесторам? Так у них у всіх завжди буде точно таке саме питання про стратегію виходу. Потрібно формувати внутрішнього інвестора з довгими грошима. При розмірі нашої економіки ми можемо це дозволити. І чим сильнішим буде внутрішній інвестор, тим більшою буде економіка.

Ані ОВДП, ані муніципальні облігації розвитку ринкової економіки не допоможуть, вони не створюють доданої вартості, а лише накопичують боргове навантаження на бюджет. Додана вартість і, відповідно, добробут українців створює бізнес. А він прийде на фондовий ринок тільки після того, як побачить, що інвестори тут припинили боятися держави.