Час, дохід і ризик: як вік впливає на інвестиційний портфель
Є принципи в інвестуванні, які пережили десятки криз, зміну економічних епох і появу великої кількості фінансових теорій. «Правило 100 мінус вік» є одним із таких принципів. Воно настільки просте, що й досі входить до професійних іспитів Series 65, які складають інвестиційні радники у США. І водночас настільки життєздатне, що його застосовують керуючі активами по всьому світу вже не одне десятиліття.
Звідки взагалі взялася ця логіка?
Принцип надзвичайно простий. Необхідно взяти число 100, відняти від нього свій вік і отримати орієнтовну частку акцій у портфелі. Решта капіталу розміщується в облігаціях та інших захисних інструментах.
Наприклад, тридцятирічний інвестор за цією логікою тримає приблизно 70% активів в акціях і 30% — в облігаціях. Сімдесятирічний інвестор відповідно змінює пропорцію і тримає лише близько 30% в акціях.
Логіка такого підходу інтуїтивно зрозуміла. Молодий інвестор може дозволити собі пережити ринкову кризу, оскільки має достатній часовий горизонт для відновлення портфеля. Натомість інвестор старого віку вже не має такого запасу часу для компенсації можливих втрат, тому для нього ринковий ризик стає значно критичнішим.
Варто також памʼятати, що за будь-яку фінансову покупку людина фактично розраховується насамперед власним часом, а не паперовими грошима, надрукованими центральним банком. Гроші є лише засобом обміну, тоді як справжньою валютою виступає час.
Якщо людина готова на пізніх етапах життя ризикувати власним часом заради потенційних вигод, які вона, ймовірно, навіть не встигне реалізувати, то така поведінка більше нагадує азартну гру, ніж раціональне інвестування.
Історія фінансових ринків лише підтверджує цю логіку. Індекс S&P 500 після деяких великих криз відновлювався протягом 15−20 років у реальному вимірі з урахуванням інфляції.
Джерело: macrotrends.net
Велика депресія, бульбашка доткомів, фінансова криза 2008 року — кожного разу ринок зрештою відновлювався та оновлював історичні максимуми. Проте часовий горизонт має принципове значення.
Для двадцятипʼятирічної людини 15 років очікування — це лише один епізод у довгій інвестиційній карʼєрі. Для сімдесятирічного інвестора — це фактично весь залишковий інвестиційний горизонт.
Звісно, за умов регулярних інвестицій та усереднення вартості активів період відновлення може скорочуватися. Проте час залишається єдиним ресурсом у цьому рівнянні, який неможливо відновити.
Простота — це водночас сила і слабкість
Попри свою популярність, правило має очевидне обмеження. Воно не враховує індивідуальні особливості інвестора. Формула не знає нічого про рівень доходу людини, її фінансові зобовʼязання, пенсійне забезпечення, інвестиційний горизонт або психологічну готовність до ризику.
У результаті дві людини одного віку з кардинально різним фінансовим становищем отримують однакову рекомендацію щодо структури портфеля.
Наприклад, тридцятипʼятирічний хірург зі стабільним високим доходом і тридцятипʼятирічний фрилансер із нерегулярним заробітком за цією логікою отримують однакову рекомендацію — приблизно 65% активів у акціях.
З фінансової точки зору це виглядає досить умовно, оскільки фактично така стратегія є лише статистичним усередненням. Водночас у персональних фінансах усереднення рідко є оптимальним рішенням для конкретної людини.
Саме тому з часом виникли різні модифікації цієї формули. Наприклад, «правило 110 мінус вік» застосовують інвестори з вищою толерантністю до ризику. «Правило 120 мінус вік» використовують у середовищі низьких процентних ставок, коли інвестори змушені брати на себе більше ринкового ризику для досягнення прийнятної дохідності.
Суть підходу залишається незмінною, однак формула адаптується до нових макроекономічних реалій, у яких облігації вже не забезпечують ту прибутковість, яку вони давали кілька десятиліть тому. Фактично це еволюція базової ідеї, а не її заперечення.
Наука змінила підхід
Проблему надмірної узагальненості класичного правила спробували вирішити дослідники з Copenhagen Business School та Maastricht University у науковій роботі, опублікованій у 2025 році.
Автори змоделювали фінансову поведінку інвестора протягом 80 років, врахувавши широкий набір факторів: рівень заробітної плати, пенсійні фонди, інфляцію, ринкові ризики та навіть статистичну ймовірність смертності.
На основі десяти тисяч змодельованих життєвих сценаріїв дослідники визначили оптимальну частку акцій у портфелі на кожному етапі життя і вивели формулу, яка максимально точно відтворює цей оптимум у вигляді простого математичного рівняння.
Кожен із наведених нижче коефіцієнтів можна знайти у самій науковій роботі.
Для працюючих людей до 66 років формула виглядає так:
Частка акцій = 0,5026 + 1,0352 x (річна зарплата/накопичення) — 0,004 x вік
Розглянемо конкретний приклад. Інвестору 35 років. Його річна зарплата становить $50 тис., а накопичення — $100 тис.
Підставляємо значення у формулу:
0,5026 + 1,0351 x (50 000/100 000) — 0,004×35 = 0,5026 + 0.5176 — 0,14 = приблизно 88% в акціях
На перший погляд, така частка може здатися досить агресивною. Проте економічна логіка цього результату є послідовною.
Карʼєра як фінансовий актив
Якщо рівень заробітної плати людини високий відносно її накопичень, вона може дозволити собі більший ринковий ризик. Причина полягає в тому, що майбутні доходи здатні компенсувати потенційні короткострокові втрати інвестиційного портфеля.
Фактична кар'єра людини виступає своєрідним фінансовим активом — аналогом облігації, яка ще не була монетизована.
Стабільний щомісячний дохід створює передбачуваний грошовий потік, подібний до купонних виплат за облігаціями. Тому людина з високим доходом і відносно невеликими накопиченнями може дозволити собі більш агресивний інвестиційний портфель не через те, що її загальна фінансова система вже є диверсифікованою.
У такій моделі вік відіграє значно меншу роль, ніж співвідношення доходу до накопичень. Це принципово інший підхід до оцінки ризику.
Після 66 років, коли людина переходить від етапу накопичення до етапу використання капіталу, коефіцієнти формули змінюються, відображаючи нову фінансову реальність:
Частка акцій = 0,7709 + 0.7216 x (річна зарплата/накопичення) — 0,004 x вік
Наприклад, сімдесятирічний інвестор із пенсією $30 тис. на рік і накопиченнями $400 тис. за цією формулою отримує приблизно 55% в акціях. Для багатьох це може виглядати незвично, оскільки традиційно вважається, що літній інвестор повинен тримати майже весь портфель у консервативних інструментах.
Однак стабільна пенсія вже виконує функцію інструмента з фіксованим доходом у загальній фінансовій структурі людини. Цей дохід існує незалежно від ринкової кон'юнктури, тому інвестиційний портфель може дозволити собі більшу частку ризикових активів без загрози базовому фінансовому добробуту.
Чому ідеальна формула не гарантує правильних рішень
Попри всі математичні моделі, існує фактор, який не враховує жодна формула. Це психологія інвестора. Людина може мати ідеально структурований портфель із пропорціями, підтвердженими тисячами змодельованих сценаріїв, і водночас продати активи у найгірший можливий момент через страх.
Такі ситуації на ринку трапляються регулярно. Інвестори з добре побудованими портфелями, але без розуміння власної психологічної стійкості, часто стають головним джерелом ризику для самих себе.
Саме тому будь-яку фінансову формулу необхідно доповнювати простим, але важливим запитанням: що ви зробите, якщо ваш портфель втратить 30% вартості протягом трьох місяців?
Якщо чесна відповідь звучить як «я не знаю» або «ймовірно, продам», то реальна толерантність до ризику значно нижча, ніж показує будь-яка модель.
Отже, інвестиційний портфель слід будувати не для теоретично оптимального інвестора, а для реальної людини з її фінансовими можливостями, поведінковими особливостями та життєвими обставинами.
Правило «100 мінус вік» можна використовувати як швидкий орієнтир для оцінки свого положення на шкалі ризику. Після цього доцільно застосувати більш складні моделі, які враховують рівень доходу та обсяг накопичень. І, нарешті, необхідно чесно оцінити власну психологічну готовність до ринкових коливань.
Портфель, який інвестор здатний спокійно утримувати за будь-яких ринкових умов, завжди буде ефективнішим за той, що виглядає ідеально лише на папері, але не витримує випробування реальністю.