Як у КНР ухвалюють рішення

Західні спостерігачі часто розглядають Китай або як зростаючу наддержаву, яка перебуває на порозі глобального домінування, або як країну, яка перебуває на межі краху. Ці суперечливі погляди підкреслюють економічну траєкторію Китаю: технологічний бум разом із спадом зростання.

Цей парадокс можна пояснити переважно директивами, виданими президентом Сі Цзіньпіном мільйонам апаратників Комуністичної партії, яким доручено реалізувати його амбітне бачення.

Всупереч сприйняттю Китаю, як командної економіки, де національні лідери віддають точні накази, насправді там переважає логіка того, що можна назвати «спрямованою імпровізацією». Центральні лідери сигналізують про свої пріоритети, тоді як величезна бюрократія країни, що складається з міністерств і місцевих органів влади, інтерпретує ці сигнали та діє, відповідно до політичних мотивів.

Сі дав зрозуміти китайським чиновникам, що він має намір створити нову економіку, зосереджену на «високоякісному розвитку» та «нових якісних продуктивних силах» (тобто на високотехнологічних інноваціях). Стара економіка промисловості, що забруднює навколишнє середовище, інвестиції в інфраструктуру та спекуляції з нерухомістю допомогли Китаю вийти з бідності до показників середнього доходу, але Сі дистанціювався від цього. Здається, він навіть зневажає попередню модель розвитку країни, пов’язуючи її з політичними суперниками та корумпованими підлеглими, яких він відсторонив або посадив до в’язниці.

Таким чином, у китайських чиновників мало стимулів робити сміливі кроки для відновлення старої економіки: успіх мало покращить їхній статус, а невдача може покласти край кар'єрі. Це допомагає пояснити слабку реакцію центрального уряду на спад ринку нерухомості. Якби політики діяли рішуче відразу після пандемії COVID-19, вони могли б відновити довіру споживачів. Однак наразі уповільнення економіки вдарило не тільки по впевненості, але й по доходах, адже все більше людей стикаються зі звільненнями та скороченням зарплати.

Водночас зосередженість уряду на виробництві передових технологічних продуктів змусила місцеву владу надмірно інвестувати в сектори, яким віддає перевагу Сі. Це електромобілі та сонячні панелі. Після того, як центральний уряд поставив амбітні цілі щодо нових патентів — стандартного показника інновацій — місцеві чиновники завищили цифри, заохочуючи патенти «на сміття». Відповідно, частка справді нових інновацій зменшилася. Ми називаємо це явище «низькопродуктивним інноваційним прагненням».

Проблеми технологічного розвитку

Попри те, що Китай надзвичайно ефективний у швидкому створенні великого обсягу виробництва, такий підхід призводить до значних марних витрат. Галузь електромобілів є яскравим прикладом: у Китаї понад 450 автомобільних заводів, але третина з них працює на менш ніж 20% потужності. Зрештою, більшість із цих виробників, найімовірніше, збанкрутують, що призведе до консолідації галузі навколо декількох гігантів, таких як BYD.

Однак у цього методу є і плюси. Лідери країни готові терпіти неефективність і марнотратство доти, доки зрештою вони створять чемпіонів. Місцева влада використовує будь-які хитрощі, щоб сприяти розвитку цих галузей, — від поєднання венчурного капіталу з державними інвестиціями до залучення наукових талантів.

По суті, бюрократія адаптувала комуністичну практику «мобілізації», щоб служити капіталістичним цілям керівництва. Історично ця стратегія була спрямована на експорт споживчих товарів, дозволяючи домогосподарствам на Глобальній Півночі отримувати вигоду від гіперконкуренції всередині Китаю і, відповідно, дешевого китайського імпорту. Але з того часу стратегію було перепрофільовано для сприяння передовому виробництву та чистій енергетиці — секторам, у яких мають намір домінувати США та Європейський Союз.

Звісно, ​​навіть найсуворіші критики Сі не заперечували б його прагненню відійти від старої моделі зростання Китаю та сприяти високотехнологічним інноваціям, але стара і нова економіки глибоко переплетені. Якщо стара економіка похитнеться надто швидко, це неминуче завадить піднесенню нової. Це вже стало очевидним у краху ринку нерухомості, який знищив робочі місця та достаток домогосподарств, змусивши споживачів скоротити витрати. У результаті виробники були змушені експортувати такі товари, як електромобілі, що загострило торговельну напруженість із США та іншими країнами, які звинувачують Китай у викиданні надлишкових товарів на їхні ринки.

Простіше кажучи, нова економіка Китаю не може реально розвиватися настільки швидко, щоб найближчим часом замінити стару. Ця проблема ускладнюється скороченням робочих місць від технологічних досягнень, таких як промислові роботи та безпілотні транспортні засоби, де Китай досяг вражаючих успіхів. Підвищення продуктивності, зазвичай, приносить користь лише молодим, технічно освіченим працівникам, а не старшим.

Крім того, перехід до високотехнологічної економіки, зазвичай, вимагає стабільного зростання ВВП і здорових державних фінансів, щоб дозволити уряду інвестувати в промислову політику, перекваліфікувати працівників і створити системи соціального захисту для тих, хто залишився без роботи.

Однак Китай прискорює свій перехід до передових технологій в умовах економічного спаду та боргової кризи місцевого самоврядування. Такий підхід є безпрецедентним у сучасній історії. Наприклад, коли Японія зіткнулася з тривалою економічною стагнацією у 1990-х роках, вона не подвоїла інноваційний рух під керівництвом держави.

Щоб забезпечити успіх структурних змін, Сі повинен підкреслити важливість підтримки менш гламурних частин старої економіки та надання робочих місць або допомоги переміщеним працівникам. Без таких вказівок чиновники продовжуватимуть віддавати перевагу секторам, які загострюють торговельну напруженість із Заходом, а не традиційним галузям, на які все ще припадає більша частина зростання Китаю.

То чи занепадає Китай? Відповідь: і так, і ні. У той час як зростання ВВП сповільнюється, Китай рухається до зеленої, високотехнологічної економіки, і він залишається лідером у світі, як другий за величиною споживчий ринок.

Але оскільки країна стикається з сильними економічними труднощами, а споживачі затягують паски, інвестори повинні адаптуватися до нової реальності, а торгові партнери повинні диверсифікувати ризики.

Читайте також: Як Філіппіни пожертвували середнім класом заради розвитку ШІ

Проте прогнози про неминучий крах китайської економіки завищені. Як демонструє історія, єдиною подією, яка справді може дестабілізувати режим, є вакуум центральної влади.