Чому гривня девальвувала меньше за російський рубль

З початку великої війни з росією гривня девальвувала, звісно. Але відносно до ситуації девальвувала досить помірно. Сказав би навіть, приємно здивувала.

В обмінниках сьогодні курс до долара (купівля-продаж) 32−35. До євро — 35−40. У відсотках до курсу на 23 лютого всього 16−17% (16% девальвація до долара, 17% — до євро).

Це дуже небагато. Враховуючи війну. Щодня Україна втрачає $7−10 мільярдів через ворожі обстріли. Значну частину виробничих потужностей, особливо в експортоорієнтованих галузях (металургія, агро, харчопром) зупинено та призупинено. Є труднощі з логістикою — це стосується як перевезень, так і складського господарства (про блокпости на основних магістралях багато сказано, та частину складів розтрощено та/чи блоковано ворогом). Серйозні проблеми з портами, своїми словами, майже або взагалі не працюють.

Це з фундаментальних причин. Із ситуативних — притаманні будь-якій війні негативні настрої населення (не хочу вживати слова паніка). Це просто констатація факта, інакше бути не може.

І при цьому всьому, за усіх цих негативних факторів, курс змінився дуже помірно. В межах консервативних сценаріїв НБУ, які застосовуються для стрес-тестів (які, нагадаю, війни не передбачали).

Для порівняння, росія, де нема війни на території, немає розбомблених міст, окупації території та сотень вбивств дітей та цивільних громадян. Якщо брати готівковий курс, рубль за той самий час девальвував аж на 46.4% до долара і на 46.5% до євро, тобто, майже наполовину.

Можна навіть пожартувати, що судячи з динаміки курсу (який дуже сильно враховує очікування розвитку економіки), не росія напала на нас, а ЗСУ стоять під москвою та очікують наказу до фінального штурма.

Причини, чому так, чому девальвація приємно помірна попри війну та втрати.

1. Дуже своєчасна реакція НБУ — валютні обмеження. Нацбанк мав план швидкого реагування на випадок збройної агресії та реалізував цей план буквально за декілька годин після вторгнення. Ввів обмеження на операції з валютою, на транскордонні перекази. Це дозволило перебити очікувану паніку перших годин та днів. Своїми словами це можна назвати «всіх пускати, нікого не випускати», коли мова йде про валюту. Дуже правильні кроки як для початку війни. Якщо б не обмеження, курс міг у перший же день злетіти у небо, а далі спрацював би так званий hysteresis («ціни зростають охочіше, ніж падають»), і не факт, що повернувся би навіть до 35−40. Так, певний час було трохи незручно, точніше, дорого платити за кордоном (особливо там, де банки роблять подвійну конвертацію), та це частина price of the war. Зараз НБУ вже навіть послабив деякі з обмежень.

2. Допомога з-за кордону. В першу чергу т.з. офіційне фінансування — допомога від урядів та центробанків, макрофінансові програми, сплановані раніше, кредити МВФ. Причому важливі тут не тільки самі по собі capital inflows, але й (і навіть більш важливі) очікування майбутніх надходжень із офіційних джерел. Своїми словами, очікування, що нам допомагають, валюта буде і Україна матиме і гроші і можливість вчасно платити за попередніми боргами. Ризик дефолту навіть за війни близький до нуля.

3. Past (non-prior) actions — попередня робота. По-перше, розвиток системи електронних платежів, СЕП НБУ, і до війни декілька років працювала в режимі 23/7 (в переважній більшості країни світу, особливо у Європі, цього нема). Впровадження та розвиток кешлес, тут навіть дещо допомогла пандемія, через яку значну частку платежів вдалося перевести в онлайн. Розвиток обміну платежів поміж банками, своїми словами, можливість швидко та без комісій перекидати кошти з рахунків в одному банку в інші (велика дяка Монобанку, він значно прискорив та каталізував цей процес). У підсумку система впоралася із навантаженням перших днів і відмінно працює зараз. На додачу допомогла роз’яснювальна робота НБУ з банками (окремі дійсно запанікували, та дещо обмежили крос-розрахунки та кредитні ліміти 24−25 лютого, та швидко прийшли до тями і майже все відновили).

4. Past actions — попередня робота-2. Мова про регуляції НБУ, що стосувалися ризиків, насамперед, кредитного. Простими словами, обмеження кредитування «пустишок та схематозу» за рахунок позичених ресурсів, коштів вкладників. Тільки за свої, за гроші акціонерів, на що банки, загалом, не йшли. У підсумку банківська система на початку війни мала «структурний профіцит ліквідності», тобто, гроші, якими не було прокредитовано різного роду схематоз, і цю ліквідність було використано, в тому числі, для зняття паніки. Причому значна частина цих грошей була у валюті.

5. Перекази від українців та іноземців з-за кордону. Ще немає повної статистики, є лише за допомогою ЗСУ (на рахунки, які відкрив НБУ та на купівлю воєнних бондів). Допомога велика, як від тих наших, хто працює за кордоном, так і від іноземців, як на потреби армії та волонтерів, так і просто перекази рідним та знайомим.

Війна триває, росія свідомо руйнує нашу економіку, ми втрачаємо ті ж $7−10 мільярдів щодня. Тож подальші capital inflows конче необхідні. Так само необхідні очікування, що ці притоки триватимуть постійно — очікування, як вже сказано, впливають на економіку і на курс навіть сильніше, ніж минулі події (past actions).

2. Контролювати СЕП, забезпечувати її безперебійну роботу, дублювання «вузлів» та інфраструктури, кіберзахист системи і систем банків. Це зрозуміло навіть інтуїтивно і це робить Нацбанк.

3. Обмеження на валютні операції і особливо вивод коштів за кордон. Мова не про розрахунки наших громадян, що тимчасово за кордоном — воно працює. Мова про вивід коштів великих клієнтів, в тому числі іноземців. Які, іх можна зрозуміти, хочуть вивести кошти в більш тихі гавані. Вибачте, нам потрібніше. Повернемо після перемоги. Те саме «всіх пускати, нікого не випускати». Ввести жорсткий контроль за виводом коштів — поточний рівень розвитку фінмона дозволяє це зробити.

4. Спрощувати систему взаєморозрахунків та транскордонних переказів з іноземними банками. Своїми словами — аби відправник з умовної Німеччини:

а) не мав проблем з перерахунком коштів в Україну (через умовні внутрішньобанківські обмеження)

б) ці кошти зараховувалися протягом декількох годин, а не днів чи навіть тижнів. Це, знову ж таки, робиться. Але це вимагає багато часу, бо з кожним банком індивідуальна історія. Як мінімум, варто скласти перелік найбільших із європейських та північноамериканських системно важливих банків, та домовлятися з ними. Та, звичайно, з їхніми регуляторами; в банках так влаштовано, що через регулятора досягти мети швидше, дозвіл регулятора це вже 75% успіху.