Соціальна складова податків
Наразі Мінфін майже продавив свій підхід, який полягає в підвищенні «військового збору» з нинішніх 1,5% до 5%.
Фактично це означає підвищення податків на доходи громадян, тобто зниження їхніх доходів — того, що працівники отримують на руки «чистими», а у підприємців залишається «на себе». Зниження, прямо скажемо, не супер критичне, але все ж…
Альтернативний підхід, який обстоюють незалежні експерти та низка депутатів, — замість цього запровадити тимчасову надбавку до ПДВ у розмірі декількох відсотків. ПДВ — це фактично надбавка до ціни тих товарів і послуг, які ним оподатковуються.
Відповідно, якщо його підвищити, то ціни можуть зрости. Однак у ринковій економіці ціна визначається попитом і пропозицією, а не «хотєлками» продавця. Тому насправді додаткове податкове навантаження розкладається між покупцями і продавцями обернено пропорційно «ринковій владі» перших і других.
Відповідно, якщо продавець — монополіст або член картелю (до чого відчайдушно прагне наша велика роздрібна торгівля) — то він може диктувати ціни, і перекласти все навантаження на покупців.
А якщо продавці між собою жорстко конкурують (як це має місце в малому і мікробізнесі), то їм доведеться частково поступатися своїми доходами для того, щоб не втратити ринок.
Отже, якщо підвищити ПДВ, скажімо, на 3%, щоб забезпечити приблизно такий самий обсяг додаткових надходжень, то ціни зростуть, напевно, менше, хоча для точного розрахунку потрібно проводити дослідження.
На жаль, Мінфін економічні чинники, подібні до описаних вище, враховувати не вміє, тому побоюється, що підвищення ПДВ призведе до зростання інфляції на всі 3%. І це вже, мовляв, не можна, бо є небезпека вийти за межі «двозначної інфляції», а це не комільфо.
Насправді ж, найімовірніше, ні, якщо, звісно, при цьому припинити душити мікробізнес на догоду великому роздробу. Але навіть якщо так, то для реального добробуту працівника-покупця байдуже, чи впаде він через скорочення доходу, чи через зростання цін.
І жодної принципової різниці між «однозначною» інфляцією в, скажімо, 8%, і «двозначною» в 10−11% теж немає: й те, й інше, звісно, погано, але є неминучим у воєнний час — хоча в нас і в мирний бувало побільше.
Сильніший аргумент Мінфіну в тому, що одержувачі фіксованих доходів (пенсіонери і ті, хто живе на допомогу) від зростання цін постраждають нарівні з усіма, а від зростання податків на доходи — ні.
Але пенсії якраз нещодавно вельми щедро проіндексували за рахунок ЄСВ, який нараховують на зарплати військових (тобто фактично це прихована бюджетна дотація Пенсійному фонду). І за такої інфляції і вони, і соціальна допомога підлягають індексації, до якої увійдуть і додаткові відсотки зростання цін від підвищення ПДВ, тільки не номінальні, а фактичні.
При цьому гроші на їх виплату партнери все ж дають, на відміну від фінансування наших військових витрат. У крайньому разі, надбавка до ПДВ може скласти не 3%, а 4%, що має повністю компенсувати витрати з індексації.
Вплив на економіку
ПДВ — менше зло, порівнюючи з податком на доходи, і на це є декілька вагомих причин.
По-перше, непрямі податки (до яких належить ПДВ) менше шкодять економічному зростанню. Багаторічні дослідження ОЕСР із цього питання дають однозначну відповідь: найгірше для зростання — податок на прибуток підприємств, але це перше-друге місця практично поділяє з ним податок на доходи і зарплати. А далі з великим відривом іде ПДВ. Замикає рейтинг податок на землю/нерухомість.
Треба, втім, зазначити, що податки на транзакції (на кшталт «зборів» під час купівлі-продажу майна, податку з обігу тощо) взагалі не розглядали, тому що вони ринок просто вбивають, і економічно грамотні уряди від них усіляко позбавляються.
По-друге, очікувати надходження і реально отримати їх — це дві великі різниці, тому що від податків більш-менш успішно ухиляються. У цьому відношенні ПДВ останніми роками має дуже пристойний вигляд: відсоток його недоплати, оцінений непрямими методами (так званий vat compliance gap), становить лише близько 8% — на рівні розвинених країн.
А від податку на доходи у нас до повномасштабного вторгнення у 2021 році (свіжіших даних, на жаль, немає) повністю ухилялися приблизно 3 млн осіб, і частково (через «зарплати в конвертах») — ще 1,5−2 млн, що в сумі співставно з усією легальною зайнятістю у приватному секторі, не враховуючи ФОП і самозайнятих. Якщо підвищується податок на зарплати, то ті, хто працює «в тіні», отримують додаткову перевагу в конкуренції як за кадри, так і за ринки (це до питання про справедливість).
Звісно, добавка в 3,5% зверху на загальний податок на номінальну зарплату в розмірі 41,5% — це зростання навантаження приблизно на 7%, навряд чи воно призведе до тектонічних зрушень. Але деяка (можливо — чимала) частина підприємств і працівників, які коливаються між «білим», «сірим» і «чорним» ринками, зробить свій вибір у бік тіні.
І, на відміну від ПДВ, у держави дуже мало можливостей цьому завадити. Тому надходження від додаткового податку на доходи будуть напевно істотно меншими за очікувані. Виняток становитиме хіба що бюджетний сектор, який займає близько третини всіх зарплат, але там податок — це тільки перекладання грошей з однієї державної кишені в іншу, тому що сплачують його, зрештою, за рахунок бюджету, як і саму зарплату.
По-третє, якщо вже говорити про тіньову економіку, то одна з переваг непрямих податків у тому, що за належного адміністрування їх платять усі: і ті, хто працює «в білу» і сплачує всі податки, і ті, хто має пільги, і псевдо-ФОПи, і повні «тіньовики», і, прости Господи, корупціонери… Усі, хто споживає в Україні, а не лише одержувачі «білих» зарплат. Чим не справедливість?
Нарешті, теорією і практикою доведено, що підвищення цін через ПДВ викликає значно менший протест споживачів, ніж еквівалентне зростання прямих податків. «Прості люди» не замислюються над тим, що вони платять податок під час кожної покупці, тож відносно легко припускають його підвищення — а державі тільки це й потрібно. Саме з цієї причини винахід ПДВ на початку 50-х років минулого століття призвів до вибухового зростання перерозподілу через публічні фінанси, і уможливив «соціальну державу».
Читайте також: В Україні з’явилася нова каста платників податків: хто вони і що отримають
Насамкінець наголосимо, що будь-яка подібна надбавка має бути суто тимчасовою, і не до закінчення воєнного стану, а до отримання результату від реформ БЕБ, митниці та податкової. Ці реформи можуть істотно посунути «тіньовий» ринок і принести до бюджету сотні мільярдів, ніяк не зачіпаючи законослухняних громадян і навіть навпаки — усуваючи нечесну конкуренцію «білому» бізнесу. Коли це станеться, потрібно не забути домогтися скасування будь-яких надбавок, а, можливо, і зниження ставок податків, насамперед — на зарплату.