Нова реальність

Прискорення інфляції — одна з ключових тенденцій останніх місяців в українській економіці.

У 2020 році через ряд причин, включаючи коронакризу, середньорічне зростання споживчих цін склало всього 2,7%, що істотно нижче цільового діапазону Національного банку в 4−6%. Вельми незвичний стан для України, яка звикла до набагато вищих інфляційних показників. У зв'язку з такою тенденцією, деякі економісти навіть почали міркувати про можливий перегляд цільового інфляційного діапазону в бік зниження.

Але ейфорія від низької інфляції виявилася передчасною. Уже наприкінці 2020 року, зростання цін почало активно набирати обертів, і на початку 2021-го споживча інфляція впевнено пробила цільовий діапазон наскрізь, досягнувши 7,5% вже в лютому.

Є всі підстави очікувати, що прискорення інфляції триватиме ще щонайменше шість місяців.

Зовнішній фактор

Україна залишається відкритою економікою, що означає істотну схильність до впливу процесів, що відбуваються в світі. При цьому головна суть відкритості української економіки полягає в значній ролі сировинних товарів як в експорті, так і в імпорті.

Через даний канал здійснюється імпорт інфляції — як безпосередньо (через подорожчання відповідних або прямо пов'язаних товарів для кінцевого споживача), так і опосередковано (через збільшення собівартості виробництва або ж через багаторівневу трансляцію зростання зовнішньої виручки бізнесу в додатковий внутрішній попит). Не дивно, що цикли світових цін на сировинні товари досить сильно корелюють з динамікою інфляції в Україні.

Початок 2020 року був ознаменований різким зниженням світових цін на сировинні товари, зважаючи на побоювання щодо стану світового попиту. Багато побоювань виявилися перебільшеними, і вже в другому півріччі ціни пішли в помітне зростання.

Власне, ця стрімко споруджена посеред міжнародного карантину конструкція і перенеслася в українську споживчу інфляцію. І навіть недосвідченого погляду на поточну кон'юнктуру зовнішніх ринків достатньо, щоб усвідомити, що цей перенос ще не завершився.

Споживчі настрої

Незважаючи на той факт, що коронакриза ще не залишилася в минулому, важливо відзначити системну тенденцію відновлення доходів населення і споживчого попиту, яка стимулює відразу і інфляцію пропозиції, і інфляцію попиту.

Одна з ключових причин того, що катастрофічні прогнози падіння економіки України у 2020 році на 7−10% не виправдалися, полягає в досить оперативному відновленні доходів населення і споживчого попиту після вимушеної паузи в другому кварталі 2020 року.

Вже у вересні 2020 року річне зростання середньої зарплати (яке економісти часто називають «інфляцією зарплат») відновилося до двозначних темпів. Додатковий імпульс інфляції зарплат задало і форсування зростання мінімальної зарплати: якщо до осені 2020 року річний темп зростання «трудового мінімуму» становив 13%, то сьогодні він подвоєний до 27%.

Очевидно, що у кожних товарі або послузі для кінцевого споживача є частка інфляції зарплат, тому вплив цього фактора на загальну інфляцію доволі матеріальний.

Як видно з графіка нижче, інфляція зарплат і споживча інфляція загалом синхронні у відношенні один до одного.

На це можна заперечити, що класична інфляційна модель повинна враховувати ще й динаміку безробіття. Але багато песимістичних прогнозів щодо кількості безробітних у 2020 році так і не виправдалися.

До того ж, модель «інфляція — безробіття» в українському застосуванні вимагає поправки на істотну частину робочої сили, влаштованої за кордоном, яка, по-перше, може неправдиво значитися безробітньою, а по-друге, є перманентним джерелом імпорту інфляції зарплат — місцевим роботодавцям все більше доводиться конкурувати з рівнем оплати праці за кордоном, який початково вищий. Звідси і спростування деяких догматичних конструкцій фактичними тенденціями.

До чого варто готуватися

Є всі підстави вважати, що розгін інфляції ще далекий від завершення.

Базовий прогноз аналітиків Альфа-Банку передбачає, що показник споживчої інфляції додасть ще 2 відсоткових пункти і наприкінці третього кварталу наблизиться до позначки 9,5%. При цьому проінфляційні ризики прогнозу однозначно переважають над дезінфляційними, і тимчасовий вихід за позначку 10% виключати не можна.

«Аннушка вже розлила інфляційне масло», і швидко зібрати його назад навряд чи вийде. Мабуть, єдиним відчутним і потужним дезінфляційним ризиком є можливість введення нового системного локдауна, причому навіть не в українському, а в світовому масштабі.

Читайте також: Глобальна економіка одужує швидше, ніж очікувалося — Fitch

Незважаючи на те, що останнім часом багато хто був схильний вважати низьку інфляцію в Україні якоюсь новою даністю, це не так. Наприклад, середня споживча інфляція в Україні в 2017—2020 роках становила 9%, навіть з урахуванням наднизької інфляції середини 2020 року.

Враховуючи поточну динаміку зарплат і історичний досвід України, зростання реальних наявних доходів українських споживачів цілком можливе і при помірно високій інфляції.

Інфляцію в межах 10% не варто розглядати як однозначний фактор придушення економічного зростання, особливо на тлі куди більш значущих негативних факторів — слабкої інвестиційної активності, правових аспектів, постійної «підвішеності» вектора реформ і несприятливих демографічних тенденцій.

Логіка монетарної політики, заснованої на режимі інфляційного таргетування, підказує, що нам варто готуватися до зростання відсоткових ставок. Реальна облікова ставка залишається істотно нижче нейтральної, що формує аж ніяк не символічний потенціал для підвищення.

Останні коментарі НБУ цілком виразно вказують на готовність до «рішучого» підвищення облікової ставки для купірування інфляції, і швидше за все, рівнем 7% річних ця рішучість не обмежиться. Безумовно, ринкові ставки реагують на перегляд облікової ставки з деяким лагом, але в другому півріччі відсоткові ставки напевно будуть помітно вищими за нинішні.

Як це не дивно, прискорення інфляції може навіть простимулювати внутрішній попит. Особливістю 2020 року було зростання грошових накопичень в умовах невизначеності і низької інфляції.

За рік залишки на гривневих банківських рахунках домогосподарств збільшилися на 82 млрд грн (+ 26%), причому левова частка цього приросту припала на поточні рахунки. Цілком ймовірно, що значна частина приросту готівкової гривні в обігу (збільшення на 132 млрд грн за 2020 рік) також є зростанням заощаджень.

При зростанні інфляційних очікувань, які є похідною від фактичної інфляції, може виникнути імпульс до витрачання цих коштів, щоб уникнути загрози їх знецінення. Втім, даний ефект вельми неоднозначний і може бути знівельований іншими факторами.

Читайте також: Чому новий закон про податкову амністію не спрацює

Загалом, збільшення інфляції дозволяє балансувати державні фінанси (доходи зростають моментально, а витрати — в більшості випадків тільки після прийняття відповідних рішень) і полегшувати тягар державного боргу, що вельми актуально для України після 2020 року.