На тлі знецінення долара внаслідок політики 47-го президента США та пов’язаного з цим стрімкого подорожчання євро в Україні, на початку травня Голова НБУ повідомив Reuters, що Нацбанк розглядає можливість заміни долара, як базової валюти, для визначення курсу гривні на євро.

Зі слів Голови НБУ, приводом для цього є потенційний вступ України до ЄС, посилення ролі ЄС у забезпеченні наших оборонних можливостей, більша волатильність на глобальних ринках та ймовірність фрагментації світової торгівлі.

Тема можливої зміни базової валюти (валюти прив’язки) продовжувала жити в інформаційному просторі, попри загострення ситуації на фронті, масовані обстріли українських міст та масу інших непересічних подій.

Чому це має значення

Уважні громадяни отримали можливість розібратися з тим, що Нацбанк встановлює обмінний курс гривні лише щодо однієї валюти (долара США), а до всіх інших — розраховує за крос-курсами. І це реальний крок у напрямі поширення фінансової грамотності.

З одного боку, в обох випадках високопосадовці озвучили логічні висновки, які випливають з того факту, що прямуємо ми до ЄС (а не до США), та з положень самого Маастрихтського договору. Адже приєднання до зони євро є фінальною стадією інтеграції до ЄС для будь-якої країни.

Щоправда, не кожна країна прагне досягати цієї стадії та позбутись монетарного суверенітету.

З іншого боку, тема можливої зміни валюти прив’язки зовсім не нова. Вперше Нацбанк повідомив про таку перспективу ще в березні 2024 року, посилаючись на те, що за операціями з купівлі безготівкової валюти клієнтами банків частка угод в євро впритул наблизилась до 50%.

На початку 2025 року перша заступниця Голови НБУ заспокоювала, що майбутня зміна валюти прив’язки відбуватиметься повільно і непомітно для ринку. Відповідні пояснення керівництво НБУ надавало також під час пресбрифінгу у квітні, коли вже було відомо про зниження курсу долара відносно інших світових валют.

Чи підходить Україні «болгарський приклад»

Але якщо вже НБУ стільки уваги приділяє питанню зміни валюти прив’язки, то, можливо, варто піти трохи далі і поміркувати про дещо глибшу трансформацію підходів до реалізації монетарної політики.

Оскільки в режимі інфляційного таргетування Нацбанк не здатен забезпечити стабільність гривні, як того вимагає Конституція України, а так звана політика дорогих грошей (високих ставок) пригнічує кредитування економіки та збільшує витрати бюджету на обслуговування державного боргу. Тобто жодних переваг, а недоліків — скільки завгодно.

Нещодавно в пошуках «нудного рецепту економічного зростання для України» після закінчення війни один із членів Ради НБУ побіжно навів приклад Болгарії, ВВП якої (в розрахунку на одну особу) в декілька разів перевищував український навіть до великої війни.

Особливість цієї країни (в контексті монетарного регулювання) є те, що вона майже три десятиліття живе з фіксованим обмінним курсом болгарського лева: з 1997 року — щодо німецької марки (один до одного), з 1999 року — щодо євро (приблизно 1,95 лева за 1 євро).

Згідно з класифікацією МВФ, Болгарія підтримує режим валютної ради (currency board) — фактично найжорсткіший формат фіксації обмінного курсу, за якого емісія національної валюти повністю або майже повністю забезпечується резервами іноземної валюти.

Які переваги дає режим валютної ради

Фіксація курсу гривні щодо євро — це передусім якір стабільності і чинник впевненості у завтрашньому дні. Для суспільства, яке тривалий час живе в стані екстремальної невизначеності, це — пріоритет номер один.

До потенційних переваг режиму валютної ради варто віднести підвищення довіри до національної валюти, зниження інфляційних очікувань і, як наслідок, збільшення можливостей для досягнення цінової стабільності.

Мінімізація валютного ризику сприяла б залученню іноземних інвестицій в реальний сектор економіки (на відміну від спекулятивного капіталу за політики високих ставок), що є необхідною умовою відновлення економіки після війни.

Як бонус, країна отримала б облікову ставку на рівні, близькому до ставки ЄЦБ, що значно збільшило б шанси на повноцінну активізацію кредитування економіки. Наприклад, ставка центрального банку Болгарії з 1 червня становить 2,07%.

Які проблеми з ним пов'язані

Це означало б втрату незалежності в реалізації монетарної політики, адже країна в режимі валютної ради фактично стає реципієнтом монетарної політики центрального банку, який емітує резервну валюту. У випадку євро — це Європейський центральний банк.

Зазначений аспект зазвичай подають, як головний недолік режиму валютної ради, оскільки країна втрачає можливість стимулювання економіки засобами монетарної політики.

Але в наших реаліях цей аргумент є не таким вже переконливим, оскільки з часу запровадження інфляційного таргетування НБУ не зробив практично нічого, щоб посприяти розвитку української економіки.

Зазначений режим унеможливлює девальвацію гривні, яка може бути використана. як засіб збільшення доходів бюджету в критичний момент. Також валютна рада передбачає дотримання дисципліни у фіскальній політиці, зокрема, виключає монетарне фінансування дефіциту бюджету. Держава не може піти на такі самообмеження в стані війни.

​Крім того, подібний сценарій міг би бути реалізований за умови отримання Україною гарантій щодо стабільного надходження фінансування від ЄС впродовж тривалого часу. А це завдання дещо іншого рівня складності.

Читайте також: В Україні надлишок долара та дефіцит гривні: як це впливає на курс та інфляцію

На що варто звернути увагу

Автор свідомо обрав, як альтернативу, режим валютної ради, щоб максимально чітко акцентувати увагу на тому, що в режимі інфляційного таргетування Нацбанк провадить таку жорстку монетарну політику, на тлі якої обмеження найжорсткішого валютного режиму не сприймається, як загроза монетарному суверенітету. Водночас існують і менш обтяжливі режими фіксованого курсу, було б тільки бажання забезпечувати стабільність.

Якщо в Нацбанку вважають, що запровадження режиму фіксованого курсу — це крок назад у розвитку системи монетарного регулювання, то варто враховувати стан української економіки і той факт, що монетарна політика є інструментом забезпечення суспільного блага, а не засобом реалізації амбіцій її творців.