Адвокат ЮФ «Василь Кисіль та партнери» Юрій Колос поділився з ЕП основними причинами такої сумної статистики. «Мінфін» виділив головне.
Про процедуру банкрутства громадян
Україна є одним з лідерів у Європі за показником непрацюючих кредитів (NPLs). На початку 2020 року частка NPLs становила 48,4%.
Ключовою проблемою є валютні кредити фізосіб, кількість яких на початку 2020 року становила 44 тис. на загальну суму 29 млрд грн.
У жовтні 2019 року почав діяти Кодекс з процедур банкрутства. Він реформував процедуру банкрутства компаній і запровадив абсолютно нову для України процедуру визнання неплатоспроможності фізичних осіб. Тепер стати банкрутом і реструктурувати проблемні борги можуть не тільки компанії, а й громадяни.
Нова процедура повинна була вирішити проблему банкрутства для громадян, створивши механізм реструктуризації і списання боргу.
За задумом творців кодексу, боржник подає заяву про банкрутство, розкриває перед судом та кредиторами інформацію про всі активи, домовляється з кредиторами про реструктуризацію боргу (відстрочку, розстрочку, часткове списання), виконує план реструктуризації і починає нове життя без боргів.
Якщо з кредиторами не вийшло домовитися, то боржник продає усе майно (крім того, яке за законом не можна забрати) і повністю або частково погашає борги перед кредитором, а як бонус – отримує списання непогашених боргів.
На практиці все виявилося не так просто. Як показує статистика, нова процедура поки що не набула популярності серед громадян-боржників.
З жовтня 2019 року по вересень 2020 року було подано лише 402 заяви про неплатоспроможність. З них лише за 180 заявами (45%) було відкрито провадження, а завершити процедуру встигли лише у 29 справах (7%).
Читайте також: Коли кредити стануть дешевшими і до чого тут облікова ставка НБУ
Кілька причин, чому нова процедура не користується популярністю
1. Ініціювати процедуру можуть лише боржники. Незважаючи на позицію фінансових установ під час обговорення проєкту кодексу, законодавець не надав кредиторам право ініціювати процедуру неплатоспроможності фізосіб.
Фактично це означає добровільність процедури для боржника. Якби банки або державні органи стягнення мали право починати процедуру проти своїх боржників, скоріш за все, нових справ було б значно більше.
2. Заява про відкриття справи і необхідний пакет документів є досить складними. Щоб ініціювати справу, боржнику необхідно підготувати заяву згідно з вимогами кодексу, до якої додати великий пакет документів.
Серед найскладніших документів – детальний список кредиторів, декларація про майновий стан, перелік вчинених угод, інформація про банківські рахунки, детальний список наявного майна, проєкт плану реструктуризації боргів.
Виконати це завдання без допомоги юриста навряд чи можливо. До того ж, далеко не всі громадяни належно зберігають власні документи стосовно боргів, банківських рахунків та майна, що може стати об'єктивною перешкодою для написання заяви і надання суду всієї інформації.
3. Значні витрати. Подання заяви вимагає авансування витрат арбітражного керуючого, який буде «модерувати» процес банкрутства.
Щоб почати процедуру, зараз боржнику необхідно авансувати 31 530 грн. Враховуючи, що близько половини заявників – це боржники з боргами до 1 млн грн, така сума є значною перешкодою для початку процедури.
Читайте також: Тільки 1% українців інвестує свої заощадження
4. Продовження мораторію на звернення стягнення на іпотечне житло за валютними кредитами, який діє з червня 2014 року. Першочергово розробники кодексу планували зняти мораторій через рік після початку дії кодексу, тобто мораторій повинен був діяти лише до 21 жовтня 2020 року.
Це б дозволило банкам забирати іпотечне житло і стимулювало би боржників починати процедури банкрутства. Однак у вересні 2020 року парламент продовжив дію мораторію ще на шість місяців, до 21 квітня 2021 року.
Відтак боржники не зацікавлені реструктурувати борги, оскільки банки не можуть звернути стягнення на іпотечне забезпечення за ними.
5. Новизна процедури. Запровадження будь-яких нових правил та процедур потребує певного часу та практичних напрацювань. Кодекс, який суттєво змінив процедуру банкрутства компаній і запровадив нову процедуру банкрутства громадян, набув чинності фактично без перехідного періоду.
Це спричинило деяку паузу в роботі суддів, адвокатів та арбітражних керуючих, які в перші місяці не знали, як бути з новим банкрутством для громадян.
Як бачимо, нова процедура працює з обмеженими можливостями через виняткове право боржника ініціювати процедуру та продовження мораторію. Кардинальне зниження рівня заборгованості за нинішніх умов неможливе.
Якщо ж надати кредиторам право ініціювати процедуру і зняти мораторій на стягнення іпотечного житла, економічний ефект буде значно більшим.
Через популізм політиків, а саме побоювання негативної соціальної реакції і падіння рейтингів, ці ринкові важелі поки що не активовані, а законодавство продовжує захищати боржників, а не кредиторів.