► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини

Інвестори хочуть високий дохід, але бояться втратити гроші

Люди, які вже заробили певний капітал, не обов'язково готові ризикувати ним заради високої дохідності. Навпаки, коли йдеться про гроші, накопичені роками роботи або розвитку власного бізнесу, на перший план часто виходить бажання їх зберегти.

За спостереженнями Юрія Пруса, багато клієнтів приходять до інвестиційного консультанта не з бажанням активно торгувати чи шукати найприбутковіші активи. Вони хочуть зрозуміти, де тримати заощадження, щоб не втратити зароблене, не витрачати багато часу на управління грошима й водночас отримувати дохід.

«Я не хочу інвестувати. Я людина, яка заробляє, викладається там, де заробляє, — це мій бізнес або моя робота, кар'єра. І я ці кошти, які потом і кров'ю заробив, нащо мені нести туди, де я не розбираюся? Хай краще вдома побудуть», — так Прус описав типову позицію людей, з якими працює його компанія.

Особливо характерний такий підхід для тих, хто вже має приблизно $10 тис. заощаджень і пройшов етап задоволення базових потреб. Ці люди, за словами фінансиста, більше не прагнуть просто збільшувати споживання. Вони хочуть створити фінансову основу для себе та родини.

Саме тому серед їхніх перших рішень переважають банківські депозити й ОВДП. Ці інструменти зрозумілі, а їхні умови можна оцінити заздалегідь. Прус звернув увагу, що значні суми коштів українці продовжують тримати в банках і державних облігаціях, зокрема залишаючи гроші на рахунках навіть без спроби розмістити їх в інших активах.

За оцінкою спікера, дохідність таких заощаджень може лише незначною мірою перекривати інфляцію. Проте для частини власників капіталу це прийнятний результат, оскільки вони насамперед хочуть бути впевненими у збереженні грошей.

«Це закриття основної емоційної потреби в стабільності в майбутньому, тому що я хочу точно бути впевнений, що з моїми коштами все гаразд», — пояснив Прус.

Чому нерухомість і бізнес знайомих не стають універсальним рішенням

Зі збільшенням заощаджень змінюється і перелік інвестицій, які розглядають власники капіталу. За спостереженнями Пруса, на етапі до $50 тис. до депозитів та ОВДП додаються криптовалюта й інші спеціалізовані пропозиції, зокрема локальні інвестиційні інструменти.

Коли вільний капітал сягає приблизно $50 тис., помітніше місце серед рішень починає посідати нерухомість.

«Я спілкуюся з клієнтами й питаю: нащо ви придбали цю нерухомість? Вони кажуть: були гроші без діла, а в банк я їх уже не хочу нести», — розповів засновник Advance Finance Alliance.

За його спостереженнями, у власників капіталу від $150 тис. з'являється інший сценарій: вони купують дорожчу нерухомість або вкладають гроші безпосередньо в бізнес-проєкти друзів, знайомих і родичів.

Такі пропозиції можуть здаватися особливо привабливими через особисту довіру до людей, які їх представляють. Інвестор знає власника бізнесу, розуміє його плани й може відчувати, що має доступ до перспективного проєкту. Проте особисті стосунки не гарантують успіху вкладення.

«Десь в одному з десяти випадків це дійсно класно спрацьовує. Але приблизно в дев'яти з десяти випадків проблема навіть не в грошах, а в тому, що порушується сімейна гармонія», — зазначив Прус, описуючи власні спостереження.

Для капіталу від $500 тис., за його словами, характерними стають дорогі об'єкти нерухомості за кордоном, зокрема в Іспанії та на Балі, а також прямі інвестиції в проєкти друзів і знайомих. До таких вкладень можуть залучати й через рекомендації спільних знайомих.

Фінансист звернув увагу на те, що дорогі об'єкти нерухомості нерідко купують передусім як спосіб зберегти гроші в матеріальному активі. При цьому питання реальної дохідності може відходити на другий план.

Усі ці приклади, наголошує Прус, не означають, що депозити, нерухомість або приватні інвестиції є неправильними рішеннями. Проблема в іншому: люди часто обирають актив, орієнтуючись на його окрему перевагу, але не враховують усіх завдань, які мають виконувати їхні гроші.

Чотири функції, які не може одночасно забезпечити одна інвестиція

За словами Пруса, пошук ідеального інструменту часто заводить інвестора в глухий кут. Людина хоче отримувати високий дохід, мати можливість швидко повернути гроші, не боятися втрат і не витрачати час на управління активами. Проте різні інвестиції мають різні властивості.

«Питання навіть не в інструментах. Інструменти допомагають досягати якоїсь цілі, але потрібно розуміти, які функції вони для вас закривають», — сказав він.

Першою такою функцією фінансист назвав ліквідність. Частина сімейного капіталу має залишатися доступною, щоб власник міг скористатися грошима за потреби. Не всі заощадження варто вкладати в активи, з яких складно або довго вивільняти кошти.

Життєві обставини можуть змінюватися, так само як і фінансові плани. У людини може з'явитися нова можливість для розвитку бізнесу або інша потреба, для якої знадобляться гроші.

«Якщо всі гроші десь замуровані, їх неможливо дістати, то в той момент, коли вони потрібні, ви не відчуваєте навіть себе захищеним», — пояснив Прус.

Друга функція — захист від втрат. Тут ідеться про ризики, пов'язані з конкретними активами. Як приклад спікер навів комерційну нерухомість, пошкоджену внаслідок обстрілу. Її власник після цього має вирішувати, чи вкладати додаткові кошти в ремонт, чи продавати об'єкт.

Третя функція — дохідність. Сімейний капітал має не лише зберігатися, а й приносити прибуток. Без цього, за словами фінансиста, неможливо послідовно збільшувати заощадження та наближатися до поставлених фінансових цілей.

Четверта — надійність. Прус розмежовує її із захистом: якщо захист стосується запобігання втратам, то надійність він пов'язує зі стабільністю отримання доходу та можливістю його зафіксувати.

Ідеться, зокрема, про різницю між активом, вартість якого зростає лише на папері, та інвестицією, яка вже приносить зафіксований прибуток.

«Якщо ми говоримо про повноцінно працюючий капітал, з якого можна буде потім жити, то потрібно розуміти, що ваш прибуток уже зафіксований», — пояснив він.

Чому власний бізнес не замінює сімейного капіталу

Окрему проблему Прус бачить у підприємців, які зосереджують практично всі свої гроші у власній справі. Для людини, яка роками розвивала бізнес і добре знає його зсередини, це може здаватися найбільш зрозумілим і надійним рішенням.

Однак фінансист пропонує розмежовувати бізнес як джерело заробітку та сімейний капітал як фінансову основу майбутнього.

Він навів приклад власника невеликого виробництва, який майже все життя працював у власній справі, але з часом захотів вийти з бізнесу. Підприємець розумів, що передати виробництво нікому, і планував відійти від роботи.

У такій ситуації, за словами Пруса, важливо окремо оцінити бізнес і накопичений капітал: кошти, які можна вивести зі справи, розмістити в інших активах і використовувати для отримання доходу, а підприємницькі ризики залишити в межах самого бізнесу.

Ще один приклад стосувався жінки, яка успадкувала гроші після смерті чоловіка. Її заощадження зберігалися на депозитах, але вона не мала достатньо досвіду й часу, щоб самостійно розбиратися в інвестиціях. Водночас їй потрібно було забезпечувати трьох дітей.

Ці історії демонструють, що однакові інвестиційні рішення не підходять усім. Для підприємця, який планує відійти від справи, для людини, яка виховує дітей і розпоряджається спадщиною, та для власника вільного капіталу, який хоче отримувати пасивний дохід, фінансові завдання різні.

Саме тому, на думку Пруса, починати потрібно не з вибору активу, а з визначення цілей і потреб сім'ї. Уже після цього можна вирішувати, які інструменти потрібні та яку функцію кожен із них має виконувати.

«Заробляти можна багато на чому і багатьма різними способами. Завдання сімейного капіталу — зберегти і примножити вже зароблене», — підсумував Юрій Прус.