► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
Із березня 2022 року до серпня 2024-го ТОВ «Європейський правовий захист» нараховувало зарплату своїй провідній юрисконсультці, але значну частину коштів не виплатило. Жінка отримала гроші лише за серпень і вересень 2023 року та березень 2024-го. Загальна сума боргу, яку вона вимагала стягнути, становила 200 798,20 грн.
Жінка працювала в компанії з листопада 2016 року до серпня 2024-го, коли її звільнили за угодою сторін. У травні 2025 року вона звернулася до суду, надавши, зокрема, банківську виписку та відомості з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків.
Читайте також: Витрати на адвоката: у яких випадках держава зобов’язана повернути гроші
Чому апеляція зменшила суму боргу
У липні 2025 року Переяславський міськрайонний суд Київської області задовольнив позов повністю та постановив стягнути з роботодавця 200 798,20 грн заборгованості без вирахування податків та інших обов'язкових платежів.
Однак у січні 2026 року Київський апеляційний суд скасував це рішення та залишив до стягнення лише 24 609,48 грн — за період із березня до 18 липня 2022 року.
Апеляція не заперечувала, що роботодавець нарахував, але не виплатив зарплату за інші періоди. Суд вирішив, що працівниця пропустила строк звернення до суду. Після змін до статті 233 Кодексу законів про працю, які набули чинності 19 липня 2022 року, для таких вимог установили тримісячне обмеження.
Апеляційний суд також вважав, що рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року, яким відповідне обмеження визнали неконституційним, не поширюється на правовідносини, що виникли раніше.
Що пояснив Верховний Суд
Верховний Суд не погодився з таким підходом. На момент апеляційного розгляду рішення Конституційного Суду вже набрало чинності, тому суд мав урахувати його під час вирішення спору. Судовий захист не може ґрунтуватися на нормі, яку визнали неконституційною, навіть якщо вона діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Водночас Верховний Суд звернув увагу на інше правило. Рішення Конституційного Суду стосувалося частини першої статті 233 КЗпП, але не частини другої, яка регулює строки звернення до суду щодо виплат при звільненні.
За цією нормою працівник може звернутися до суду протягом трьох місяців із дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми. Тому для вирішення спору потрібно встановити, чи отримала жінка таке повідомлення і коли саме.
Апеляційний суд цього не з'ясував і належним чином не оцінив відповідні доводи працівниці. Крім того, він зазначив, що жінка не просила поновити строк звернення до суду, хоча відповідне клопотання містилося в її відзиві на апеляційну скаргу.
Верховний Суд також указав на необхідність урахувати положення Цивільного кодексу України щодо перебігу позовної давності під час воєнного стану. Трудове законодавство не врегульовує окремо питання зупинення або переривання таких строків у цей період.
Чим завершився розгляд справи
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу працівниці, скасував постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року та направив справу № 373/1381/25 на новий апеляційний розгляд.
Остаточного рішення про стягнення всієї суми боргу Верховний Суд не ухвалював. Під час повторного розгляду апеляційний суд має дослідити обставини справи, перевірити дотримання строків звернення до суду та ухвалити нове рішення.