Це міг би бути «наш» контракт. Для українських компаній. Якби оголошений кілька місяців тому дозвіл на експорт українських товарів і технологій військового призначення був не тільки оголошенням про наміри, але й територією реальних дій.
Минулого року комунікаційна проблема — як пояснити людям, що під час війни ми можемо ще й торгувати з партнерами, поки ви всією громадою збираєте на «мавік», поступилась усвідомленню нагальної необхідності відкривати експорт.
Бо це і додаткові кошти для економіки, бо це і масштабування внутрішнього виробництва, бо це і більше робочих місць і податків. Бо це і «зшивання» нашої оборонки із арміями країн НАТО, бо це і геополітика. І додатковий ресурс для фронту! Та купа причин, чому «так»! Але у спілкуванні з величезною кількістю наших виробників я чую про те, що далі ніж оголошення про наміри справа не пішла.
Всім зрозуміло, що задоволення потреби українського війська — це беззаперечний пріоритет! Стійкість Сил Оборони України є запорукою виживання як країни в цілому, так і різних компаній, які задіяні у насиченні бойових порядків різними безпілотними системами: від fpv до БПЛА, від НРК до морських дронів.
Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю — це структура на яку потенційні експортери прикро кивають чи не найбільше.
Дозвільна комісія, в яку входять представники майже двох десятків інституцій (від СБУ до СЗР, від РНБО до ГУР) є занадто важкою для адекватного діалогу цеху приватних виробників військових товарів і технологій.
Про прямі контракти мова взагалі не йде. Регулювання експорту державних оборонних підприємств є меншою проблемою. Там, принаймні, є якась тяглість традицій та попередній досвід. Інша справа, що продукція держпідприємств, мʼяко кажучи, не має попиту, за певним винятком номенклатури.
Класична проблема стосунків Держави і приватного сектору — зайва зарегульованість там, де швидкість операційки має принести Державі очевидні бенефіти в той час, коли у світі все вкрай швидко змінюється!
Ринки озброєнь трусить. Росія просіла. Риторика президента США в бік саудитів ще відгукнеться. Країни ЄС можуть навіть завтра розгорнути виробництво, приміром, тих самих fpv та бомберів, але що ти будеш робити без екоситсеми?
Сервіс важить більше ніж знаряддя. Навчальні центри, сервісні центри (від ремонту до апгрейду засобів), інструктори, які дадуть розуміння не тільки тактики застосування, але й взаємодії із засобами РЕБ, формування радарних полів.
Господи, та у нас є можливість продавати не тільки товар і технологію, але й запакувати це все з практичною експертизою. І це про дуже багато мільярдів доларів. Які ми можемо скерувати у закупівлі того, що в Україні не виробляємо.
Колосальні фінанси, які дадуть буст мілтеку (зокрема в частині R&D), що в кінцевому результаті дасть нам бонуси не тільки в оборонці, але й цивільному житті. Країна потребує масштабування оборонних спроможностей.
У нас заблоковані Угорщиною 90 мільярдів євро, яких ми катастрофічно потребуємо. Заблоковані кошти МВФ. Експорт того, що ми можемо продавати без шкоди фронту — це те, що дозволить суттєво знівелювати проблему. Так, не вже і зараз, але в перспективі — це наш Клондайк. Який ми можемо втратити, якщо не вийдемо на ринки цього року.
В 2027 захоплюватись нашими дронами і технологіями ми будемо самі. Світ швидко вчиться. Нам треба закріпитись і заробити тоді, поки ми найкращі у світі. Далі буде пізно!