Інфляція: нарешті приборкали?
Починаючи з травня, графік значень споживчої інфляції демонструє стабільний рух вниз: місяць за місяцем, без жодного виключення, ситуація покращується. В підсумку, з травня, коли інфляція досягнула свого пікового значення за минулі два роки, на кінець року вона знизилася вдвічі — з 15,9% до 8%.
Пишаємося, радіємо і надихаємося потужними здобутками, про які, правда, чомусь одразу ж забуваєш, як ідеш до крамниці, або платиш за послуги. Мабуть ті, хто виставляє ціни в українських супермаркетах, ярмарках, кав’ярнях, таксі та інших місцях, де громадяни витрачають гроші, просто не знають, що зростання цін суттєво сповільнюється і ми невпинно прямуємо до покращення.
Отже, звідки цей дисонанс у сприйнятті роздрібних цін чиновниками і звичайними громадянами, і що з ним робити — не вірити своїм очам, коли дивишся на ціни, які ростуть ледь не щодня, чи сумніватися в точності статистичних підрахунків, які беззаперечно свідчать, що ми рухаємося в бік макроекономічної стабільності? Боюся, що однозначної відповіді в мене немає, але дещо все ж таки пояснити можна.
Як держава рахує інфляцію: цікавий нюанс
Коли державна статистика рахує інфляцію, то робить це, порівнюючи ціни на певні товари та послуги в споживчому кошику, наповнення якого визначає Кабінет міністрів. Загалом, там і їжа, і комунальні послуги, і транспорт, і охорона здоров’я, і зв’язок, і ще багато чого потрібного сучасній людині. Основні категорії — це продукти харчування, непродовольчі товари та послуги, а що конкретно і в якій кількості — визначає держава.
І ось тут є нюанс, адже, наприклад, продукти харчування — це дуже широке поняття, куди входять як хліб з цибулею, так і свіжий тунець з французькими сирами. Не дивно, що частка перших двох компонентів в кошику українського споживача набагато вагоміша, ніж останніх.
Це не викликає подиву, і не думаю, що пересічний німець, поляк або американець харчуються виключно делікатесами. Викликає подив, ще й який, наскільки велика диспропорція між різними продуктами, що, на думку чиновників Кабміну, складають раціон середньостатистичного українця, який за оцінками державних експертів, в середньому, за місяць з'їдає 55 кг різних продуктів, або майже 2 кг на день. Погодьтеся, що чимало — точно не голод, але…
Що їдять українці за оцінками держави
На перших місцях: хліб — 15% від усіх з'їдених кілограмів, картопля — 15%, молоко й кисломолочні продукти — 18%. Далі — базові овочі: цибуля, буряк, морква, капуста й часник — 12%. Дивно, але виходить, що хліба ми їмо більше, ніж овочів із традиційного борщового набору. Крупи разом із бобовими — 1%, так само, як і свіжа та свіжозаморожена риба — 1%.
На думку чиновників, дорослий українець з'їдає всього 2 кг сала за рік. Хоч вбийте — не повірю! Так само, як не віриться і в те, що українці їдять яловичини удвічі більше, ніж свинини та навіть більше, ніж м’яса птиці. Адже всім відомо, що курятина та свинина — це найдешевші види м’яса, доступні жителям незаможних країн. І ще одне — а де в державних розрахунках алкогольні напої? Що це за дорослий українець, який не вживає оковитої, навіть, якщо вона вироблена десь в Шотландії, на Кубі чи в Мексиці?
Одним словом, якщо сприймати описану структуру споживання як щось реальне, то середньостатистичний українець — це символ нездорового харчування, натоптаний хлібом та картоплею з додаванням невеликої кількості капусти, який запиває мільйони швидких вуглеводів літрами свіжого та кислого молока. Якщо ж цей кошик є повною фантасмагорією, то для чого ми взагалі щось рахуємо?!
А що з іншими категоріями товарів?
В споживчому кошику української жінки всього одна куртка на синтепоні на п’ять років, шість пар трусів на рік, дві пари осінніх черевиків на п’ять років, одні кросівки на три роки та інші подібні предмети розкошів, які мають гарний шанс зноситися раніше терміну.
У чоловіків ситуація не краще, може, навіть гірше, бо якщо жінкам виділено шість пар трусів на рік, то чоловіки мусять їх носити в півтора раза довше. І наостанок, не можу промовчати про майки, яких для жінок передбачено лише дві на чотири роки.
Тепер про комунальні послуги, хоча чого про це писати, якщо більшість з них взагалі стають недоступними. А на ті, що ще надаються, ціни і справді не зростають, бо за все платить держава, розраховуючись грошима союзників. Але закінчиться війна, допомога зупиниться і тоді ой, що почнеться.
Транспортні послуги теж суттєво не зростають в ціні. Метро та наземний транспорт як коштували три копійки, так і коштують, а в спальних та купейних вагонах УЗ в бік Перемишля та Хелма добропорядні громадяни не їздять. З таксі так само — нічого по місту в комфортних авто їздити і скаржитися, що ціни зростають, ніхто це зростання не враховував і враховувати не збирався.
Про державну освіту та медицину, ціни на які стабільні, а то й взагалі все безкоштовно, і згадувати нічого. Щодо приватних освітніх та медичних закладів, то зростання їх цін навряд чи хтось враховує, так само, як і конверти лікарям та репетиторам за надані якісні послуги.
Що у підсумку?
Як повідомляє влада, зростання цін сповільнюється. Ось тільки здається мені, що всі ці підрахунки і відсотки, про які звітує влада, повна маячня і не мають вони нічого спільного з реальним життям. Бо ще кращих показників можна досягнути, якщо в продуктовому кошику залишити лише дешевий хліб з цибулею та морквою, які цього року вродили, а вартість комунальних, транспортних, освітніх та медичних послуг тримати фактично безкоштовною ще кілька років, то інфляція взагалі опиниться під повним та беззастережним контролем влади.
І тільки злі розбещені язики продовжать скаржитися, що ціни на французькі сири, королівські креветки, аргентинські стейки та пармську шинку ростуть ледь не щоденно.