Найгірше, що сталося з дискусією навколо призупинення допомоги USAID, — це те, що вона опустилася зі стратегічного рівня «як це впливає на нашу здатність ефективно вести війну» на дріб'язковий рівень «хороші чи погані громадські організації, що отримують гранти».
На стратегічному рівні все кришталево зрозуміло: ми (тимчасово?) втратили мільярди доларів зовнішніх валютних надходжень, які витрачалися в країні та підживлювали її економіку. Ці гроші використовувалися для підсилення спроможності держсектору проводити необхідні для перемоги реформи, відновлення енергетики, побудови шкільних бомбосховищ, фінансування програм для ветеранів, ВПО і людей з інвалідністю.
Вигодонабувачами допомоги насамперед були не ГО і місцеві бізнеси, що реалізовували відповідні проєкти, а українські громадяни та держава, які отримували додаткове джерело підтримки. Любити ви чи ненавидите громадянське суспільство, це не змінює факту, що замороження допомоги USAID в умовах війни на виснаження — це погана новина.
Замість того, щоб обговорювати цю незаперечну шкоду та способи її менеджменту, вже третій день купка людей, які припинили думати категоріями перемоги України в війні і почали думати категоріями дрібних міжусобиць всередині суспільства, перевели важливе обговорення в чвари про ефективність громадянських організацій. Зловтішатися проблемами громадянського сектору, що заводив до країни мільярди доларів, — це теж саме, що радіти викликаним війною проблемам агроекспортерів чи металургів. Не дуже розумно і дуже контрпродуктивно, адже наслідки цих проблем відчують на собі більшість громадян України.
Читайте також: Перші укази Трампа: як вони вплинуть на США, Україну та світ
Здається, дехто почав забувати, що в цій війні ми або переможемо разом, або програємо разом. Армія, держава, бізнес, громадянське суспільство в нас одні на всіх. І їх поразка матиме катастрофічні наслідки для кожного.