Всупереч поширеній думці, податкове навантаження в Україні не таке вже й низьке. Насправді воно перебуває на рівні таких країн, як Норвегія, Нідерланди чи Німеччина, — близько 40% ВВП. Однак, якщо у Німеччині рівень тіньової економіки оцінюється в 11,2%, то в Україні ця цифра сягає близько 44,2%. Тобто українці менш охоче сплачують податки. Чому так?
Відповідь криється не в розмірі податкових ставок, а в розумінні, куди йдуть ці гроші. Німці бачать конкретні результати: розвинену соціальну сферу, якісну медицину, освіту, інфраструктуру. В Україні ж часто виникає відчуття, що податки йдуть в нікуди, що підриває довіру до системи загалом та мотивацію бути сумлінним платником.
Довгострокове мислення vs короткострокова вигода
По-перше, ця різниця в довірі до системи тісно пов'язана з різними підходами до планування та управління економікою. У Німеччині стабільність політичної та економічної систем дозволяє планувати на десятиліття вперед.
В Україні ж за 33 роки незалежності ми пережили вже 4−5 змін еліт. Це змушує бізнес думати про швидку окупність: якщо середній цикл — 8 років, а ви відкрили бізнес на п'ятому році «правління» чергової еліти, у вас є лише 3 роки на окупність. Це штовхає до оптимізації податків та роботи в тіні.
Щобільше, кожна зміна еліт в Україні часто супроводжується зміною економічного курсу, що робить довгострокове планування майже неможливим. У Німеччині ж, незалежно від того, хто при владі, основні принципи економічної політики залишаються незмінними.
Німецька соціальна система, як бізнес: головне — прибуток
Різниця відображається і в соціальній системі. У Німеччині вона працює як потужна бізнес-машина. Її мета — не просто надати допомогу, а перетворити кожну людину на продуктивного члена суспільства, який робитиме свій внесок в економіку країни.
Німеччина регулярно витрачає від 25% до 30% ВПП на такі речі, як пенсії, охорона здоров'я, виплати з безробіття та інше. Зокрема, з квітня 2024 року там запрацювала програма «Qualifizierungsgeld» («кваліфікаційні гроші»), що спрямована на фінансування навчання працівників у всій країні для підвищення їхньої кваліфікації. Але ці витрати працюють, як інвестиції. Адже, чим більше людина після навчання зароблятиме, тим більше вона сплачуватиме податків.
Ефективність цієї системи особливо помітна і в роботі з мігрантами. Лише у 2023 році уряд витратив близько 29,7 млрд євро на біженців. Але ці витрати повертаються сторицею. Наприклад, за статистикою, 64% біженців, що прибули до країни у 2015 році, мають роботу. Відповідно, сплачують податки.
Інвестиції в людський капітал
Окрім того, Німеччина активно інвестує в освіту та перекваліфікацію громадян. Наприклад, програма «Bildungsgutschein» дозволяє безробітним отримати ваучер на навчання.
В Україні ж часто складається ситуація, коли люди не можуть дозволити собі підвищення кваліфікації через фінансові обмеження. Це створює замкнене коло: низька кваліфікація — низька зарплата — низькі податки — обмежені можливості держави для інвестицій в освіту.
Прозорість та підзвітність
Та ключовим чинником успіху німецької системи є прозорість використання податкових коштів. Там існує детальна система звітності про використання податкових коштів. Кожен громадянин може легко дізнатися, на що саме витрачаються його податки. Це створює атмосферу довіри між державою та суспільством.
В Україні ж, попри певний прогрес (наприклад, впровадження системи ProZorro та інших інструментів), все ще бракує прозорості. Тому, згідно з Global Tax Expenditures Transparency Index, Україна посідає 88-е місце за прозорістю звітування про податкові витрати, тоді як Німеччина — 4-е.
Читайте також: Головна цінність України та як навчитися продавати її світу
Виклики для України та шляхи вирішення
Україна зараз стикається з серйозними викликами. За даними Управління Верховного комісара ООН із питань біженців, на середину лютого 2024 року за кордоном перебувало майже 6,5 млн українських вимушених переселенців. В армії наразі служить близько 880 тисяч військовослужбовців. Понад 10 тисяч людей загинуло з початку повномасштабної війни, майже 20 тисяч — отримали поранення. Відповідно, війна призвела до втрати значної частини трудових ресурсів. Що створює додатковий тиск на нашу економіку. Що з цим робити?
Насамперед держава має працювати над створенням стабільних правил гри для бізнесу. Це включає не лише законодавчі гарантії, але й реальний захист прав власності, ефективну судову систему та боротьбу з корупцією. Також критично важливо розвивати програми перекваліфікації та адаптації працівників до нових умов ринку праці.
І головне — ми маємо побудувати ефективну податкову систему. Хоча німецька модель не є ідеальною, але її головний урок для нас — важливість довіри між державою, бізнесом та суспільством. Лише побудувавши цю довіру, ми зможемо створити ефективну економіку та справедливу соціальну систему.
Зрештою, сплата податків — це не про гроші. Це про віру в майбутнє своєї країни. І саме цієї віри нам зараз критично бракує. Але нам потрібно її побудувати. Бо альтернативи просто немає.