Зазвичай, коли кажуть про інфляцію, мають на увазі монетарні фактори: зростання цін через те, що в економіці стає більше грошей, які люди витрачають на товари та послуги. Чим більше грошей в обігу, тим більший попит на товари та послуги. Підвищений попит може призвести до підвищення цін на ці товари та послуги — це і є інфляція.

Однак, нинішня постпандемічна інфляція у всіх країнах світу (включно з Україною) була переважно викликана факторами, пов'язаними з витратами, тобто мала немонетарний характер.

Як на інфляцію реагували регулятори

Цей немонетарний характер інфляції, а також загострення проблеми відновлення робочих місць зумовили специфічну реакцію більшості монетарних регуляторів країн світу. З початку 2022 року інфляція прискорилася у всіх країнах. Майже всі центральні банки світу підвищили ключові відсоткові ставки.

Однак, випереджаюче встановлення центробанками ключових відсоткових ставок вище рівня поточної зростаючої інфляції відбулося лише в деяких країнах (зокрема, в Україні).

У 2023 році найвищий рівень реально позитивних (ex-post) ключових відсоткових ставок спостерігався в:

  • Україні (+9,1% в середньому за рік),
  • Бразилії (+8,6%),
  • Вірменії (+8,4%),
  • Грузії (+8%).

У лютому 2024 року найтриваліший період реально позитивних відсоткових ставок зафіксований у:

  • Вірменії (25 місяців),
  • Бразилії (21 місяць),
  • Україні (20 місяців),
  • Уругваї (19 місяців),
  • Грузії (18 місяців).

«Монетарно найобережнішими» у 2023 році були:

  • Сербія (-5,9%),
  • Швеція (-4,8%),
  • Польща (-4,8%),
  • Угорщина (-4%),
  • Молдова (-3,9%).

У більшості сусідніх із Україною країн ЄС ключові відсоткові ставки так і залишилися реально негативними. У Румунії відсоткові ставки стали реально позитивними лише три місяці тому, в Угорщині — лише пʼять місяців тому.

Позитивне реальне значення відсоткової ставки означає, що певна частина «реального» ВВП перерозподілятиметься фінансовим посередникам. Якщо економіка країни динамічно зростає, то таку плату економіка може витримати. Якщо ж економічне зростання слабке або відсутнє, то монетарні інструменти завдаватимуть більше шкоди, аніж даватимуть контрінфляційний ефект.

Читайте також: Інфляція прискориться, безробіття скоротиться: чи виправдаються прогнози НБУ

У багатьох країнах, поряд із монетарними інструментами, запроваджувалися прямі обмеження з боку уряду на зростання цін на окремі категорії товарів, що було достатньо ефективно в умовах пригніченого попиту (зокрема, такий досвід є в Угорщині).

В Угорщині та Польщі під час ковід-кризи центральні банки вдавалися до заходів монетарної підтримки економіки та державних фінансів: викуповували державні та приватні облігації. Однак, інфляційна динаміка у цих країнах не відрізнялася від інших країн ЄС. У грудні 2023 року річна інфляція в Угорщині становила 5,5%, у Польщі — 6,2%, Чехії — 6,9% (найвищий рівень серед країн ЄС).

При цьому в Чехії та Польщі ключові ставки протягом періоду постпандемічного відновлення перебували нижче рівня інфляції. В Угорщині ключова ставка стала реально позитивною лише наприкінці 2023 року, коли інфляція стрімко впала.

Не прослідковується залежності між застосуванням центральними банками нетрадиційної монетарної політики («друку грошей») та виникненням проблем із подальшим подоланням інфляції.

Той факт, що у постпандемічний період інфляція швидко зросла і доволі швидко пішла на спад, спонукає до переосмислення ролі монетарної політики у подоланні цінових шоків пропозиції.

Читайте також: НБУ продовжує друкувати гривню: чому сповільнюється інфляція

Чи є інфляція найтяжчим злом

Інфляція — важливий, але не єдиний показник економічного добробуту. Так, за 20 років ціни в Туреччині зросли в 44 рази. За цей же період країна побудувала диверсифіковану економіку та забезпечила приріст ВВП на душу населення в постійних доларах у 2,5 разів: із $6 тис. до $14 тис. Не так уже й погано живуть громадяни Туреччини, як про це розповідають деякі економічні аналітики.

Нобелівський лауреат Дж. Стігліц писав, що зосередженість центробанків на інфляції спирається на три сумнівні гіпотези:

  • інфляція — найтяжче зло;
  • підтримка низької та стабільної інфляції — необхідна і майже достатня умова для підтримки високого і стабільного реального зростання;
  • від низької інфляції виграють усі.

Стандартні економічні моделі пояснюють доцільність підтримання інфляції на низькому рівні загальною вигодою для всіх, але, на думку Стігліца, висновки з цих моделей хибні, оскільки в моделях не враховується фактор нерівності.

Основні отримувачі відсоткового доходу — це найбагатші прошарки населення, а не робітники. Таким чином, у періоди жорсткої відсоткової політики найбагатші отримують вищі відсоткові доходи, а найбідніші можуть втратити роботу.

Стігліц пояснює: якщо безробітного, який не має роботи декілька років, запитати, чому б він віддав перевагу — зниженню зарплати на декілька відсотків чи продовженню стану безробіття, він обрав би роботу, і навіть з нижчою зарплатою.

Плата, яку стягує з робітників безробіття, надвисока. Крім того, її важко зменшити. Для більшості членів суспільства краще мати якусь роботу (оплата за яку може реально зменшитися на декілька відсотків), ніж не мати жодної.

Читайте також: Туреччина: інфляція понад 60%, нацвалюта продовжує падіння, чому країну любить інвестор

Що варто зробити

Стігліц аргументує необхідність відходу від надмірного зосередження економічної політики на інфляції та пропонує перейти до збалансованішого фокусу на безробітті, економічному зростанні та фінансовій стабільності.

Для ефективного застосування монетарних інструментів, спрямованих на подолання інфляції, важливе значення також має рівень розвитку механізмів, за допомогою яких зміни в грошовій політиці, наприклад, зміни відсоткових ставок, впливають на економіку.

Такі механізми можуть включати вплив на банки, вартість кредитів, інвестиційну активність та рівень споживання. Глибина та ефективність цих каналів визначає, наскільки швидко і наскільки точно грошова політика впливає на економіку. Чим краще ці канали працюють, тим ефективніше центральний банк може впливати на інфляцію та інші економічні показники.

Коли кредитний та фондовий ринки та ринок заощаджень ефективно реагують на зміни відсоткових ставок, вони можуть впливати на рівень попиту та цін на товари та послуги в економіці, що, зі свого боку, впливає на інфляцію. Україні варто покращити розвиток своїх фінансових ринків, щоб вони були здатні ефективно передавати зміни у відсоткових ставках до реального сектора економіки та впливати на інфляцію.