Минулого тижня федеральний радник (міністр) і голова МЗС Швейцарії Іньяціо Кассіс буквально шокував швейцарський банківський світ, заявивши, що Швейцарія безперечно має право конфіскувати заблоковані кошти російських олігархів, які потрапили під санкції, і передати їх Україні для фінансування проєктів післявоєнного відновлення.

З того моменту швейцарські ЗМІ, не припиняючи, обговорюють юридичні тонкощі та варіанти вирішення цієї проблеми, приходячи, як правило, до висновку про те, що така конфіскація є неприпустимою, оскільки вона, нібито, порушує закріплені в основному законі країни гарантії прав власності.

Власність чи мафіозні активи

При цьому вони не беруть до уваги той факт, що починаючи з 1994 року в Кримінальному Кодексі країни прописано радикальний інструмент, який можна було б застосувати і в цьому випадку.

Полягає він у тому, що, згідно з законом, конфіскації підлягають активи, «які знаходяться в оперативному розпорядженні організованої злочинної організації» (ст. 72 КК).

До того ж, є і другий пункт, згідно з яким активи особи, яка бере участь у такій злочинній організації, або підтримує її, перебуватимуть в оперативному розпорядженні слідчих органів, доки ця особа не доведе, що вона невинна. Ніхто не має жодних сумнівів у тому, що ця норма жодним чином не порушує гарантій прав власності.

Звичайно, треба враховувати, що ця спеціальна норма була створена, насамперед, для конфіскації коштів мафії.

Проте, саме на це положення спирався Федеральний суд у 2005 році, коли ухвалював рішення у справі про конфіскацію коштів, викрадених із Нігерії колишнім головою цієї держави Сані Абачей.

Читайте також: Коли гроші режиму Путіна почнуть працювати на Україну

Кейс Сані Абачі та Росія

Сані Абача був звинувачений у тому, що він разом зі своїм оточенням створив злочинну організацію з метою пограбування активів своєї країни.

Його нащадки так і не змогли довести законного походження цих коштів, тому більшість грошей Абачі була конфіскована і повернута народу Нігерії.

Що стосується Росії — держави, яка, розпочавши агресивну війну, порушила міжнародне право, то їй цілком можна було б інкримінувати статус «держави-вигнанця».

Звичайно, згідно з міжнародним правом, держава, яка діє злочинно, все одно є державою, яка має імунітет. Але тонкощі справи Сані Абачі полягали саме в тому, що в її рамках було зроблено висновок, що саме Сані Абача — конкретна особа, яка встановила у своїй країні злочинний режим.

Варіанти розвитку подій

Цілком можна було б класифікувати Путіна та його оточення як злочинну організацію, а олігархи, які вносять свої гроші до військової «каси», вважалися б поплічниками злочинної спільноти нарівні з членами якогось мафіозного злочинного угруповування.

Звичайно, кожен окремий випадок вимагатиме подальшого вивчення. Необхідно було б розібратися, наприклад, чи справді олігарх готовий підтримувати війну і чи має неправовий режим, що веде війну, можливість користуватися даними активами для досягнення своїх цілей.

Побоювання щодо негативних наслідків для швейцарських банків не повинні змушувати легковажно ігнорувати 72 статтю КК.

Швейцарське законодавство дає можливість передати конфісковані кошти в дохід осіб, яким внаслідок цього злочину було завдано матеріальних збитків.

Якщо це неможливо або якщо самі жертви злочину цього не хочуть, тоді конфісковані активи переходять у дохід федерального бюджету.

У цьому випадку Швейцарія вільна робити з такими грошима все, що вважатиме за потрібне, — наприклад, використовувати для повоєнного відновлення України.