Стрес
У соціологічних дослідженнях 70% опитаних говорять про зниження доходів. 60% — про погіршення фізичного та психічного здоров'я, про відрив від сім'ї — приблизно 30%. Про втрату роботи — 20%, втрату близьких — 16%. Близько 40% пережили бомбардування чи обстріл. Рівень психологічного дистресу зріс.
Взаємодопомога
Водночас, відбулася мобілізація населення на боротьбу з ворогом, зросла взаємодопомога, волонтерський рух. За даними нашого жовтневого опитування, більшість українців — 60% — почуваються частиною національного спротиву, ще 32% почуваються хоча б частково залученими до спротиву ворогові. І лише 4% респондентів не почуваються частиною опору ворогові.
Принциповість та неготовність до компромісів
Незважаючи на російські обстріли, які руйнують інфраструктуру та забирають життя людей, 86% респондентів відповіли, що потрібно все одно продовжувати збройну боротьбу, навіть якщо обстріли триватимуть. Проте, лише 10% респондентів відповіли, що потрібно перейти до переговорів для якнайшвидшого припинення обстрілів, навіть якщо доведеться піти на поступки Росії.
У серпні 2022 року ми проводили опитування на замовлення Національної демократичної партії США, де запитували, наскільки прийнятними є три варіанти, як ціна за встановлення миру.
Україна претендує лише на ту територію, яка підконтрольна їй зараз, — варіант, який є прийнятним для 11% населення. Україна повертає територію, підконтрольну їй до 2022 року, яка не включає Крим і окремі райони Донецької та Луганської областей, — це, власне, той варіант, про який ви запитуєте, — прийнятний для 28%. Україна повертає територію, підконтрольну їй до 2014 року, яка включає весь Донбас та Крим — 88%.
В інших дослідженнях ми ставили запитання дещо інакше — ми просили обрати між двома варіантами. Перший: для якнайшвидшого досягнення миру та збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій. Другий: за жодних обставин Україна не повинна відмовлятися від своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше і будуть загрози збереженню незалежності.
Ми ставили ці питання з травня до грудня, останні дані отримали буквально днями, вони ще не оприлюднені. Здавалося б, люди повинні втомлюватися від війни і бути більш готовими до миру зараз, ніж 8 місяців тому, але цього поки що не відбувається.
Переважна більшість обирає другий варіант — жодних територіальних поступок: травень — 82%, липень — 84%, вересень — 87%, грудень — 85%. Різниця між 85% та 87% є статистично незначною. Тож українці зараз не налаштовані на жодні територіальні компроміси.
Ставлення до влади
Українці завжди критично, навіть суперкритично, ставилися до держави та її інститутів. Зараз, коли люди зрозуміли, що вони можуть її втратити, вони почали більше її цінувати, ставлення до влади також суттєво покращилося. Так, із серпня 2021 року до вересня 2022 року довіра до президента зросла з 36% до 80%, до уряду — з 18% до 35%, до парламенту — з 19% до 35%. Це дані Центру Разумкова.
За даними КМІСу, у грудні 2022-го довіра до президента зросла до 84%. Крім вдалого візиту Зеленського до США, частково це можна пояснити також тим, що практично відсутні опозиційні канали, і влада зараз має монополію на телевізійний простір.
Ставлення до ЄС та НАТО
Якби був референдум, то за вступ до ЄС у липні 2022-го проголосували б 96% тих, хто взяв би участь у референдумі, тоді як рік тому таких було 76% — на 20 відсоткових пунктів менше.
І різниця між регіонами у ставленні до ЄС теж дуже поменшала. І це зрозуміло. Україна, яка перебуває між Європою та Росією, весь час робила свій геополітичний вибір — до влади приходили то проєвропейські, то проросійські політики.
Після 2014 року вибір був зроблений на користь Європи, значна частина населення була цим незадоволена і мала ілюзії щодо можливості союзів із Росією. Але після 24 лютого такі ілюзії залишилися у 4% населення. Можливо, ще на 3−5% більше, тому що методичні експерименти показали, що зараз 3−5% проросійсько орієнтованих респондентів відмовляються брати участь в опитуваннях. Тож зараз практично всі українці налаштовані на вступ до ЄС.
Із НАТО відбулися ще більші трансформації громадської думки. До 2013 року в Україні НАТО було вкрай непопулярним. Якби був референдум, за НАТО проголосувало лише 16% населення — це дані 2005 року. Мало хто з політиків включав вступ до НАТО до своєї програми через непопулярність цієї ідеї.
Все змінилося лише після захоплення Росією Криму та війни на Донбасі. Підтримка НАТО у 2015 році зросла втричі — до 48%, а у березні 2022-го — вже до 72%.
Ставлення до росіян та білорусів
До Росії позитивно ставилися 80−90% населення, і, важко повірити, Путін був набагато популярнішим за українських політиків. У 2009 році — за рік до президентських виборів — його підтримка була близько 60%, тоді як найпопулярніші українські політики мали не більше 30%.
А думка ж росіян залежала від криз у міждержавних відносинах, але завжди була гіршою, ніж ставлення українців до Росії.
Під час війни з Грузією різниця становила 60 відсоткових пунктів: 90% українців симпатизували Росії та лише 30% росіян симпатизували Україні. ЗМІ написали про таємницю «нерозділеного кохання» України до Росії. Після анексії Криму у 2014 році відбулося різке падіння позитивного ставлення до Росії. Але все ж третина українців ставилася до Росії позитивно, головним чином через позитивне ставлення до росіян.
Ми закінчили опитування щодо ставлення до Росії у лютому 2022 року, десь за тиждень до початку війни, і виявилося, що 34% українців позитивно ставилися до Росії. У травні 2022-го вже залишалося лише 2% тих, хто ставиться дружньо до Росії, можливо, ще декілька відсотків тих, хто відмовився відповідати. І залишилося 11% тих, хто позитивно ставиться до росіян.
Ставлення до Білорусі ми не вивчали, а ось ставлення до білорусів із початку війни суттєво погіршилося. Так відповіли 70% опитаних українців. У липні цього року у Варшаві була конференція «Все ще без миру», на ній була секція про українсько-білоруські відносини після початку війни, яку організував відомий білоруський соціолог Андрій Вардоматський, який вже давно мешкає у Варшаві та є професором Варшавського університету.
Він дуже тішився з того, що білоруси проти участі білорусів у військових діях — 85% проти, і що вони більше співчувають Україні, ніж Росії — 50% на 20%. Але при цьому 40% підтримують дії Росії та приблизно стільки ж підтримують розміщення військ Росії у Білорусі. Логічно, що 85% українців вважають Білорусь учасницею конфлікту, 47% ставляться до білорусів негативно — дані травневого опитування КМІС. І судячи з даних наших колег із компанії «Рейтинг», це ставлення з часом лише погіршується.
Лінгво-етнічні розбіжності
Зросла згуртованість, єдність нашого суспільства. Радикально зменшилися регіональні та лінгво-етнічні відмінності у поглядах людей. Наприклад, до війни була дуже велика різниця між регіонами щодо незалежності України, у 2014-му вона зменшилася, але залишалася значною.
Минулого року, у червні 2021-го, ми ставили таке запитання: «24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила повну незалежність України. Народ України висловив своє ставлення до Акту проголошення незалежності на референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року. Якби референдум був сьогодні, як би ви проголосували?
У травні 2014 року ми показали (це було дослідження на замовлення «Дзеркала тижня»), що у східних областях України лише незначний відсоток за від'єднання від України — у Луганській та Донецькій областях 30%, у Харківській — удвічі менше, а в інших — ще менше.
Отож, якби минулого року був повторний референдум про незалежність України, то на Заході його підтримали б 86% населення, а на Сході лише 53%. Нині незалежність від Росії на Заході підтримують 95% населення, а на Сході — 87%. Різниця зменшилась з 33 до 8 відсоткових пунктів. І так за багатьма іншими показниками — і не лише для регіональних, а й для мовних та етнічних груп.
Старі проблеми, пов'язані з мовою та російською культурою, залишаються. Виникають і нові дискусійні проблеми.
Майбутні ризики
Є ризик виникнення, як після Другої світової війни, протиріч та нової соціальної диференціації громадян України щодо поведінки під час війни та зусиль щодо захисту України — «де був і що робив під час війни». Всі ці конфлікти можуть підірвати єдність та згуртованість суспільства, які нині, як ніколи, високі.
Власне, можна виділити не менше чотирьох груп на цій основі:
- ті, хто воював у лавах ЗСУ і так далі,
- залишалися в Україні під час війни,
- поїхали за кордон, біженці,
- особи, які перебували на окупованій території.
Ми бачимо вже зараз деякі прояви негативного ставлення до біженців у соціальних мережах: «ми тут без світла під ракетами, а вони втекли та насолоджуються Європою». Або до тих, хто перебуває на окупованій території: «чому не поїхали?».
У вересні 2022 року КМІС провів дослідження ставлення українців, які перебувають на території України, до українських біженців у Європі. Питання було таким: «Як ви самі знаєте, багато мешканців України через російське вторгнення виїхали за кордон і стали біженцями. Жителі України, які залишилися, з розумінням ставляться до біженців і не засуджують те, що вони поїхали і поки що не повертаються. Інші ж люди, навпаки, засмучені таким вибором та засуджують їх за те, що вони поїхали і не повертаються».
В інших підвиборках головного дослідження ми питали за окремими категоріями людей, наприклад: «38-річна жінка, яка має малолітню дитину. Вони поїхали до Європи, а чоловік залишився в Україні», «25-річна дівчина, яка не має дітей, поїхала до Європи» тощо. Результати показують, що зараз, загалом, переважна більшість українців (83−90%), залежно від категорії, розуміють і не засуджують біженців. Це дуже важливо.
У вересні 2022 року КМІС провів також дослідження щодо тих, хто залишився на окупованих територіях: 12% опитаних погоджуються, що більшість жителів, які досі проживають на окупованих після 24 лютого територіях, продовжують проживати там, бо справді підтримують росіян або вони просто байдужі до України. Але 72% із цим не згодні. Вони вважають, що більшість жителів, які досі мешкають на територіях, окупованих після 24 лютого, є жертвами обставин і вони хотіли б повернення контролю України над цими територіями.
Інше дослідження, проведене КМІС на замовлення ГО «ОПОРА» у липні 2022-го, показує, що у ставленні населення України до тих, хто залишився на окупованій території, є серйозні проблеми. 72% тих, хто вважає, що окуповане населення хоче повернення контролю України над територією, — недостатньо для співчуття та підтримки окупованих, які перебувають у жахливих умовах. Звільнення Бучі, Ірпеня, Херсона та інших населених пунктів дає дедалі більше свідчень про жахіття окупації.
Половина населення вважає, що потрібно судити за колаборацію вчителів, яких змусили викладати, 37% вважає, що потрібно судити пенсіонерів, які втратили українську пенсію, які не мають коштів на існування та подали на російські виплати. Третина хотіла б засудження комунальників, чверть — лікарів.
Оптимізм та щастя
Є віра у майбутнє, рівень оптимізму поки що дуже високий, 88% вважають, що через 10 років Україна, радше, буде успішною країною у складі Європейського Союзу, ніж країною зі зруйнованою економікою та більшим відтоком людей. З наших даних, під час війни найбільше мене вразили дані щодо рівня щастя.
Ми боялися ставити це питання, бо не знали, чи не викличе це обурення у респондентів — яке щастя під час війни? Але ми ставимо це питання хоча б раз на рік і було б шкода, якби цей рік випав. Тож, зараз, у грудні, 65% вважають себе щасливими і лише 15% нещасливими, решта — «і так, і так». Це лише на 6% нижче за довоєнний рівень — було 71% щасливих.
По-перше, механізм формування щастя непростий та лінійний. Наприклад, збільшення багатства не завжди призводить до підвищення рівня щастя. У США з 1985 до 2005 року реальні доходи населення подвоїлися, а рівень щастя не змінився. Справа в тому, що рівень щастя можна умовно уявити за допомогою дробу, чисельником якого є рівень досягнень у широкому розумінні: рівень матеріального благополуччя, творчої роботи, коханої людини тощо. А знаменник — рівень домагань: наприклад, який рівень матеріального добробуту людина вважає достатнім.
А сам же рівень домагань формується, залежно від рівня досягнень референтної групи респондента. Як писав дослідник щастя Річард Лейард, люди не стають щасливішими, коли багатшими стає все їхнє суспільство, люди стають щасливішими, коли стають багатшими, ніж їхні сусіди. В умовах війни, коли страждають мільйони людей, рівень домагань — знаменник формули щастя — значно знижується, люди починають радіти простим речам, на які раніше не звертали уваги. Ти живий, твої близькі живі, з'явилося світло у домі — і ти щасливий. Зрозуміло, що ті, хто перебувають у зоні бойових дій, стають нещасними, але вони становлять лише декілька відсотків.
По-друге, на рівень щастя впливають багато чинників, наприклад, поведінка дітей, інтимні стосунки, стосунки з друзями тощо. І хоча матеріальні умови життя значно погіршилися і багато хто страждає від розлуки зі своїми сім'ями, але є фактори, що підвищують рівень щастя. Значно зросла згуртованість суспільства, зросла цінність держави для населення України, зросла взаємопідтримка, покращився соціально-психологічний клімат. Все це підвищує рівень щастя українців.
І по-третє, усвідомлення важливості того, що ти зараз робиш, це ще ніколи не було таким важливим, — ти рятуєш свою країну, інших людей, можливо, і людство загалом.