Звісно, заклики з боку керівництва держави жити чесно — це чудово. Принаймні, визнаємо, що живемо в «тіні», а, як відомо, визнання проблеми — це половина справи. Хоча, навряд чи це так у випадку з детінізацією.
Хто з українських президентів не закликав жити чесно? Всі, без винятку, навіть безславний втікач Янукович. Але, хто з президентів показав на прикладі, що таке детінізація? Теж всі, без винятку, але в українському стилі — час від часу направляючи всю міць української силової машини на незначних підприємців для «картинки» або на когось з олігархів, але тільки тих, хто не бажав слухатися хазяїна. Податкові гріхи — завжди гарний та вірний спосіб розправитися з опонентами.
З кого починати боротьбу з «тінню»
Коли в Україні закликають боротися з «тінню», то чомусь батьки нації завжди направляють свій палаючий праведним гнівом погляд на малий та середній бізнес, начебто саме звичайні підприємці породили страшну гідру корупції і нізащо не бажають жити чесно.
Державний сектор і олігархи чомусь, як правило, залишаються поза підозрами. Принаймні, ніколи не чув жодної історії, щоб хтось із них постраждав, хіба що податковий тиск був інструментом політичної розправи.
А здається, що все має бути навпаки — найбільше зло не в підприємцях, що намагаються вижити між революціями, девальвацією, пандемією, постійною зміною правил, судовим безправ’ям, а тепер ще й війною, а в безмежно роздутому ненажерливому бюрократичному апараті, олігархах та державних компаніях, що висмоктують гроші з країни в інтересах певних осіб. От з них би й починали…
Чи доцільно зараз оголошувати хрестовий похід за податками громадян
Повторюся, платити податки потрібно, якщо є з чого, і краще це робити вчасно та в повному обсязі. Впевнений, що законослухняні громадяни саме так і роблять. А хто звик ухилятися, ті знайдуть тисячу виправдань, щоб не платити і навряд чи палкий заклик президента пробудить в їх душах докори сумління.
А ось у кого недавня промова керівника держави може викликати нездоровий виконавчий свербіж, так це в збирачів податків. Чим не можливість довести свою потрібність Батьківщині в тяжкі часи, в будь-який спосіб виконуючи план, та ще й не гребуючи старими перевіреними методами?
І як тут не згадати про «мистецтво общипування гусака», оспіване головним податковим ідеологом країни? Все, як за часів феодального суспільства. Де феодалу взяти грошей на війну та розваги? Збільшити податки васалам! За радянських часів такі сцени любили знімати в кіно — жорстокі солдати пихатого розбещеного пана-феодала безжально забирають останнє добро у голодуючого трудового народу.
Зубожіння мас вище середнього, низи не хочуть, верхи не можуть… Як би ці сцени не стали актуальними знову. З однією відмінністю, що за часів феодалізму людям не було куди тікати. А зараз є!
Не претендую на істину, але мені здається, що невисокі та прості в адмініструванні податки — це одна з тих переваг, які будуть так необхідні Україні для конкуренції із сусідніми країнами за майбутні інвестиції. А наштовхує на цю думку приклад української IT-галузі. Не було б в країні інституту ФОПів, не було б і швидко прогресуючої індустрії, яку влада згадує за кожної нагоди, при потребі вихвалитися економічними досягненнями.
Де брати гроші державі зараз
Чи витримає держава, якщо не збиратиме податки в довоєнному обсязі? Впевнений, що так. Адже від самого початку війни в нашу скарбницю платять податки мільйони громадян Європи та США, чию фінансову допомогу ми отримуємо. І на фінансово-економічному фронті ця допомога рівносильна поставкам гаубиць, систем залпового вогню та «джавелінів» на передову.
Читайте також: США щомісяця виділятимуть Україні $1,5 мільярда
Без економічної та військової допомоги Заходу, навіть якщо б всі ті українські підприємці в яких залишилися ще крихти бізнесу, заплатили всі податки наперед, війна вже б дуже давно закінчилася і точно не нашою перемогою.
Як наповнювати скарбницю потім
Думаю, що досить логічно припустити, що фінансова допомога з-за кордону надходитиме, принаймні, доки ми не переможемо. А що буде далі — залежить тільки від нас. В репарації та контрибуції не вірю, за існуючої влади, та напевно й за будь якої іншої, Росія нічого платити не буде, так само, як і немає в нас шансу отримати хоч частину російських активів, заморожених на Заході — це занадто складно з точки зору юридичних процедур, а грабіжництвом ні ЄС, ні США займатися не буде.
Тому вся надія на західну допомогу. А в цій справі, на мій погляд, може бути два сценарії розвитку подій. Перший — якийсь мінімум державних коштів на відновлення, впевнений, ми отримаємо безумовно, бо, по-перше, хто ж в ЄС захоче жити поруч з голодним розграбованим сусідом? По-друге, в майбутньому підкорювати бідних та зневірених Росії буде набагато легше, а отже спокуса сильніше. Невже ви вірите, що Москва колись відмовиться від ідеї нас підкорити?! По-третє, потенційна криза з біженцями-жебраками із багатомільйонної країни — це не те, що потрібно Європі.
Другий — грошей буде багато, і державних, і приватних, але це вимагатиме виконання певних умов. І однією з таких умов буде лібералізація економіки, частиною якої має стати трансформація податкової системи.
Чи варто взагали зараз платити податки
Чому б не використати ситуацію і не розпочати лібералізацію прямо зараз? Чи значить це, що потрібно відмінити сплату податків взагалі і нехай за нас їх платять іноземці. Ні в якому випадку, такий підхід точно відштовхне Захід, а цього ми точно не можемо собі дозволити.
Але без сумніву українське податкове законодавство і система збирання податків мають бути реформовані. Не буду писати як, бо про це неодноразово дуже професійно розповідали колеги, що займаються питаннями оподаткування. Є багато гарних пропозицій і найважливіша, на мій погляд — перетворити податкові органи з «караючих» на «розвиваючі». Адже головне завдання податкових служб — це не знищення бізнесу за допомогою податкових репресій. Мудра податкова політика дозволить розвивати економіку, при цьому збираючи більше грошей в державну скарбницю.
На жаль, мені здається, що закликаючи всіх платити (а, як я вже сказав, цей заклик легко інтерпретувати в заклик з усіх «вибити»), ми знову стаємо на той самий шлях, що й раніше: «щоб корова менше їла та давала більше молока, її потрібно менше годувати та більше доїти».
Адже саме так теоретично правильне гасло Президента можуть на практиці втілити його вірні слуги. А хотілося б, все ж таки, вберегти те нещасне поголів'я, що ще залишається в країні, щоб «дійні корови» економіки дожили до перемоги, адже в недалекому майбутньому саме приватному бізнесу відроджувати та робити заможною нашу Україну.