Для тих, хто ще перебуває на стадії заперечення або торгу, — повірте, це лише стадії прийняття реальності. Сталося те, що мало статися, просто трапилося раніше, ніж очікували; втім, кількість перетворюється на якість раптово.

Ілюзії зараз — найнебезпечніше, що можна відчувати. Ні, завтра все чудовим чином не зміниться (тільки на гірше). Ні, «якось заспокоїтися» це не може, ця система вміє лише йти шляхом постійної ескалації, не поза — так усередині.

Будь-який результат війни для РФ — катастрофа

Будь-яке затишшя і відкат, який здається, будуть лише перепочинками і перегрупуванням перед новою ще більшою катастрофою.

«Перемога» у війні з Україною буде катастрофою; поразка — не меншою катастрофою; «зависання» у ситуації «ні миру, ні війни» — ще більшою катастрофою.

І в того, і в іншого, і в третього наслідки одні — зростання репресій, зубожіння, зростання ідеологічної обробки, зростання злочинності, мілітаризація всього суспільства, поліцейська держава у всіх дрібницях, ізоляція від світу, різке та послідовне зниження соціальних функцій типу медичного обслуговування, різке скорочення асортименту товарів без шансу на відновлення з часом, смерть науки та освіти, китаїзація життя, моральна смерть суспільства і необхідність усім, хто залишився всередині, відкрито цю смерть прийняти і взяти в ній участь з ентузіазмом.

Не буде жодної «внутрішньої еміграції» — вона можлива лише у дуже м'яких режимах. Кожен повинен буде публічно стати негідником або жертвою.

Яким буде життя «за парканом»

Ні, ніхто, ані Захід, ані Схід, ані марсіани не рятуватимуть росіян від себе самих. Побудують паркан, переконаються, що за парканом аборигени не можуть робити достатньо гарної зброї, щоб напасти на тих, хто з іншого боку, і тихенько чекатимуть, поки всередині паркану все саме перегниє.

Чекати їм можливо 10 років, можливо — 30, можливо — 70, як минулого разу, але у них є час, він працює на них; ніхто не поспішає. У мене немає точної мапи цієї огорожі, і я не можу гарантувати, що Харків, Дніпро, Київ, Львів, Тбілісі, Єреван, Алма-Ата, Бішкек або навіть Рига не потраплять в результаті усередину огорожі. Можу гарантувати, що туди не потраплять ані Прага, ані Варшава, ані Франкфурт, ані Пекін, ані віддаленіші міста.

Через декілька років усередину паркану припинять надходити значні кошти від продажу нафти; падіння вже 30%, до кінця року буде 50%, через 2 роки, за моїми припущеннями, — 75%. Через 5−7 років про нафту як джерело валюти можна буде забути. За цей же час піде і газ як джерело валюти (я не враховую певний потік юанів, невеликий і нерівномірний, що потрібний 100% на придбання життєво важливих товарів).

Імпорт не буде за що купити, всередині імортозалежна промисловість зупиниться і не перебудується — всі спроби закінчаться стандартним «все вкрали» і створенням непрацюючих гомункулюсів типу «Армати», ПакФа, планшетів для шкіл та Кагоцела. Через 10−15 років озброєння НАТО і Китаю підуть так далеко вперед, що, можливо, загроза «натиснути червону кнопку» стане не більш небезпечною, ніж загроза палестинців атакувати своїми ракетами територію Ізраїлю. Це буде game changer: будували Іран, а збудували Ірак.

Читайте також: Хто і як заробляє на вмираючій економіці РФ: від нафти та акцій до ширвжитку

Pain in the ass замість СРСР

Не треба мати ілюзій щодо «нового малого СРСР» і «якось же жили». Новий малий СРСР — це СРСР без потенціалу Східної Європи, з ринком втричі меншим, із вимираючим населенням, без побудованої в 30-ті-50-ті роки фактично рабами за західними лекалами промислової бази, без вирощеної фізико-математичної та інженерної школи, без ідеології, в яку вірили люди буквально до 80-х років, без інституційної системи зміни влади тощо.

Але головне — СРСР голосно і переконливо проголошував свою миролюбність, жив під гаслом «ніколи більше», чітко розумів «червону лінію» у вигляді НАТО та союзників і активно співпрацював у рамках «зближення систем» у галузі технологій. Усі «радянські» машини — розробки Заходу; всі радянські системи автоматизації — західні креслення.

Нарешті, СРСР був другим полюсом біполярного світу, і це змушувало взаємодіяти. Росія сьогодні сприймається як «шалена» з усіма заявами про початок ядерної війни; на додачу Росія більше не другий і взагалі ніякий не полюс, другий полюс — це Китай, з ним треба рахуватися і домовлятися; Росія ж — pain in the ass, а не полюс сили. Що вигідно Китаю? Слабка Росія, залежна від нього. Що вигідно решті світу? Рівно те ж саме. Вперше за багато років у світі є консенсус.

Навіщо я це пишу? До того, що «якось жили» не проходить як аргумент. Тепер буде інакше. Гірше чи краще? My guess — набагато гірше.

Читайте також: Гроші, нерухомість і підприємства: Україна конфіскує все російське майно

Вибір за кожним

І так, я усвідомлюю, що багатьом немає за що їхати, немає професій, які з руками відірвуть за кордоном, немає моральних сил залишати країну. Я співчуваю їм так само, як це роблять десятки тисяч наших співвітчизників за кордоном, які зараз намагаються організувати допомогу з евакуації та влаштування росіян.

Це здається, що останні 4 тижні горять житлові будинки тільки в Україні. Насправді, по всій Росії згоріло житло у 145 млн людей. Можна жити на згарищі, вдаючи, що все нормально, — поки не задихнешся в чадному газі; я знаю, що більшість у Росії взагалі вважають згарище нормальним будинком, а запах гару їх збуджує. Але можна залишити згорілі будинки і почати все спочатку, навіть якщо немає за що. Вибір за кожним.

ПС: тут час прийти оптимісту і сказати: «а раптом все ж таки все зміниться радикально і дуже швидко?» Я в це не вірю, але й не сперечатимусь. Просто скажу: «ну якщо зміниться — то повернутися ніхто не заборонить». Повернулися французи після другої світової до Франції, повернетеся і ви. Але я не розраховував би.