За день до цього голова НБУ Кирило Шевченко на своїй FB-сторінці написав, що імплементація закону «посилить корпоративне управління в Національному банку, а також удосконалить взаємодію між Радою та Правлінням НБУ». Насправді ці нейтральні фрази означають справжній переворот в одному з найважливіших органів державного управління.
Законом 1811-ІХ вноситься велика кількість змін до профільного закону про НБУ, які роблять правління НБУ практично недоторканим, а за Радою НБУ в контексті грошово-кредитної політики залишають лише церемоніальні функції.
Читайте також: Курс гривні від НБУ буде приблизним, а валютний резерв піде на кредити
Попри те, що відповідно до статті 100 Конституції України саме Рада НБУ «розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням», а про правління НБУ в Конституції не сказано жодного слова.
До 9 листопада 2021 року Рада НБУ мала повноваження здійснювати аналіз впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України та розробляти пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї (колишній п. 3 статті 9 закону про НБУ). Фактично, це був основний (постійно діючий) інструмент здійснення того контролю, про який йдеться в Конституції.
І хоч у більшості випадків правління НБУ фактично ігнорувало пропозиції Ради НБУ (а вона сама лишала це без відповіді), закон залишав шанси на те, що у майбутньому ситуація зміниться на краще і грошово-кредитна (монетарна) політика НБУ стане лояльнішою до української економіки. Але не судилося.
Рада не рада
З 10 листопада Рада НБУ позбулася можливості робити (в повному обсязі) те, що від неї вимагає Конституція — контролювати. Відповідний пункт просто вилучили з тексту оновленого закону про НБУ.
На перший погляд може скластися враження, що все не так погано, адже Рада НБУ зберігає за собою повноваження здійснювати (у встановленому нею порядку) контроль за проведенням грошово-кредитної політики (п. 2 статті 9).
Проте, в статті 1 закону про НБУ з’являється визначення такого контролю і тут доцільно дати точну цитату:
«контроль за проведенням грошово-кредитної політики — щорічне оцінювання узгодженості реалізації Національним банком України грошово-кредитної політики з досягненням у середньостроковій перспективі інфляційних цілей, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики, з урахуванням поточного і прогнозованого економічного та фінансового розвитку України та світу з метою виконання Національним банком України своєї основної функції».
Читайте також: Шевченко: Команда Нацбанку послідовно працює над посиленням інституційної незалежності регулятора
За такою громіздкістю визначення приховується досить проста суть. По-перше, Рада НБУ може оцінювати дії правління лише з точки зору впливу на інфляцію, хоча очевидно, що об'єктів впливу грошово-кредитної політики значно більше. По-друге, робити це Рада НБУ буде лише раз на рік. І по-третє, оцінювати сьогоднішні дії правління НБУ з точки зору впливу на інфляцію через умовних три роки просто неможливо. Тобто визначення контролю просто унеможливлює цей контроль.
Згідно з попередньою редакцією закону Рада НБУ мала змогу звернутися до Верховної Ради та Президента у разі невиконання правлінням НБУ її рішень, які є обов’язковими згідно із законом (колишня ч.2 статті 9). З 10 листопада Рада НБУ втратила таку можливість.
У статті 9 закону про НБУ з’явилася зовсім нова ч.2: «Члени Ради Національного банку несуть солідарну відповідальність за прийняті рішення та діяльність Ради Національного банку як колегіального органу». Цікаво було дізнатися, як усі члени Ради НБУ можуть нести солідарну відповідальність за рішення, які приймаються простою більшістю голосів. А якщо конкретний член Ради НБУ голосував проти? Відтак, зазначена норма закону працюватиме лише в одному випадку — коли ніхто не буде нести жодної відповідальності.
Відокремлення НБУ від держави
Відповідно до нової редакції закону Раді НБУ заборонено втручатись не лише в діяльність правління, але й в діяльність Голови НБУ та кожного заступника Голови окремо. У цьому місці відразу спливає в пам’яті історія з доганою двом заступникам Голови НБУ через їх публічні виступи. Що ж, більше такого «неподобства» Рада НБУ собі не дозволятиме.
Правління НБУ, натомість, позбувається неприємного обов’язку повідомляти Раді НБУ результати розгляду її рекомендацій (колишня ч.3 статті 13 закону про НБУ).
Важливим є ще одне нововведення, яке перетворює поняття прозорості та підзвітності НБУ суспільству на пустий звук. Згідно з попередньою редакцією закону про НБУ, рішення Ради НБУ підлягали оприлюдненню, крім випадків, коли вони становили державну, банківську або службову таємницю. Тепер оприлюдненню підлягатимуть виключно рішення, опублікування яких є обов’язковим відповідно до статті 9 закону. Тобто цілком можливо, що в майбутньому суспільству буде доступне лише одне рішення Ради НБУ на рік — про схвалення Основних засад грошово-кредитної політики.
Як «вишенька на торті» — вилучення зі статті 52 закону про НБУ норми про те, що Національний банк підтримує економічну політику КМУ, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Тут можна подякувати авторам закону за відвертість.
Неможливо зрозуміти, навіщо держава Україна добровільно позбувається контролю над одним з найважливіших органів державної влади, фактично, одним із атрибутів незалежності.
Читайте також: МВФ та Україна попередньо домовились про виділення траншу на $700 мільйонів