За прогнозами експертів вартість опалення, порівняно з минулим сезоном, зросте в середньому на 40%, в залежності від регіональних особливостей. Найбільше прогнозоване підвищення очікується у Чернівцях — 70%, на полтавщині — 35−36%. Для киян вартість теплоенергії зросте більш ніж на 30−40%.

Київська держадміністрація повідомила про ймовірне зростання опалення до 2433 грн за 1 Гкал. За діючим тарифом кияни мали б сплачувати 1654,4 грн за кожний Гкал тепла.

З 1 жовтня за опалення трикімнатної квартири доведеться сплачувати від 4000 грн, двокімнатної квартири — 3150 грн. Опалення однокімнатної квартири обійдеться у 2000 грн і вище.

Вочевидь, сезон буде жарким, але тільки з емоційного боку. Адже з огляду на статистику українці щомісяця стають біднішими, борги за комунальні послуги перевищили 80 млрд грн. При цьому формат вільного ринку не передбачає послуги, за які теплокомунальні компанії мають заборгованості: немає грошей — немає газу! Опалювальний сезон локально може просто не запуститися, а українці залишаться без гарячої води та теплоенергії.

Тариф на газ за рік підвищився на 96% — далі більше

Як почуваються українці, коли рівень інфляції у річному вираженні досяг 10%? Продукти харчування по окремих позиціях зросли в ціні майже вдвічі.

Співставляючи індекс зростання номінальної заробітної плати з індексом інфляції — остання перевищує доходи українців протягом останніх 7 років. І це не тимчасовий тренд, це типова закономірність, притаманна українській економіці.

Українці щороку стають біднішими. Усі підвищення мінімальної та номінальної заробітної плати не дозволяють збалансувати рівень життя. На кожну додаткову 1000 гривень до персонального бюджету додається 3000−4000 гривень витрат у вигляді підняття тарифів та цін на товари і послуги.

Згідно з даними Державної служби статистики рівно за рік тарифи на комунальні послуги подорожчали на 29%. Вартість електроенергії зросла на 36%, тариф на газ — на 96%.

Чи є таке зростання економічно обгрунтованим? Чи все ж проблема криється у державному менеджменті, який допускає можливість спекуляції у стратегічно важливих соціальних площинах?

Вільна інтерпретація «вільного ринку»

З минулого року в Україні діє відкритий ринок електроенергії та газу. За задумом МВФ, який форсував цю вимогу, Україна мала відмовитись від пострадянського ручного керування галуззю і таким чином створити здорове конкурентне середовище: з інвестиціями, з поліпшенням якості послуг, інноваційними рішеннями, розвитком індустрії і дотичних галузей.

До того ж спільний з ЄС простір для ціноутворення дає змогу пожвавити інтеграцію до європейського енергетичного ринку. Це той політичний курс, який зазначений у Конституції України. Але за фактом сферу комунальних послуг помістили в жорсткі бізнес умови, без адекватного підґрунтя.

Починаючи з 20 травня 2021 року Уряд більше не контролює ціни на блакитне паливо для теплокомуненерго. Як наслідок, українські ТЕК вимушені купувати природний газ тільки за комерційними контрактами, які передбачають 100% передоплати. Для цього вони повинні мати накопичені оборотні кошти, яких зазвичай просто немає.

У чому головна проблема? ТЕК отримують платню від населення постфактум, і часто є фінансово нестійкими підприємствами, які залежать від платоспроможності населення. Коли громадяни не сплачують комунальні послуги, ТЕКи недоотримують кошти. І, відповідно, не можуть гарантувати закупівлю енергії для виробництва тепла. Проста закономірність, яка створила проблему з причини відсутності законодавчо обґрунтованих перехідних механізмів між зарегульованим і вільним ринком.

Тому наявні механізми і агресивний трейдинг у такому виконанні просто не відповідають вільній конкуренції: зниження вартості, підвищення якості, гнучкі тарифи, тощо.

Нафтогаз всьому голова — від монополіста до монополіста

Незважаючи на популізм навколо конкуренції основним гравцем індустрії залишився НАК «Нафтогаз», хоча існує ще біля 50-ти газопостачальних компаній. Державна компанія має доступ до дешевого палива — газ вітчизняного виробництва від «Укргазвидобування», яка добуває 73% українського газу. І такі безумовні преференції дають можливість бути домінуючою силою, що впливає на ринок.

Тут слід зазначити, що собівартість українського газу становить приблизно 2,5−2,6 грн/м3. І якщо раніше Уряд та НКРЕПУ визначали його ціну для облгазів та ТЕК спираючись на соціальний запит, то наразі «Нафтогаз» отримала можливість користуватися поняттями конкурентний ринок і на законних підставах реалізувати паливо за ринковими цінами. При цьому рентабельність державної газодобувної компанії щороку зростає — від 99% у 2016-му до 177,3% у 2018-му. З відкриттям ринку ці прибутки збільшаться пропорційно до підвищення ціни на газ.

«Нафтогаз» певною мірою — це монопольний енергетичний хаб, який реалізує газ іншим компаніям і залишається поза конкуренцією. Чому? По перше, навіть закладаючи власну маржу все одно постачає газ дешевше, аніж імпортоване паливо. Наприклад, вартість газу від «Нафтогаз» для ТЕК складає 7,42 грн за умови трирічного контракту, без врахування тарифу оператора Газотранспортної системи. З тієї причини, що на «Українській енергетичній біржі» станом на середину вересня вартість газу перевищила 23 грн/м3 компанії просто не мають альтернатив. У кінці 2020-го про ознаки монополії Нафтогазу заявив АМкУ.

По-друге, в статусі постачальника останньої надії з 1 серпня 2021 року «Нафтогаз» зобов’язаний забезпечувати газом підприємства ТЕК і громадян, які залишилися без постачальника. З однією поправкою, тариф останньої надії вищий майже на 50% від фіксованого — 12 грн/м3. І це створює штучну гарантію попиту за вигідною для «Нафтогазу» ціною і ще більше стимулює монополію.

Таким чином, природній ресурс, що видобувається державною компанією, і за Конституцією належить українському народові, проходить декілька проміжкових ланок і збільшується у вартості в 3−5 разів. І кінцевим платником являються самі українці. Як для традиційного бізнесу — логічний порядок. Але не слід забувати, що соціальна сфера не просто бізнес. Сфера має або бути врегульованою до певної міри, або ж дотуватися з державного бюджету. Перше втратили, друге не створили. Далі більше.

Що очікувати українцям?

За статистикою борги населення за комунальні послуги в окремих регіонах доходять до 90% від нарахованої суми. Українці банально не мають можливості сплачувати високі тарифи. Крім того, ТЕКи є не менш постраждалою стороною, адже знаходяться в умовах, коли з одного боку тиснуть фінансові обов’язки перед постачальниками, з іншого, вимушені витримувати тарифи, які будуть хоч якось доступними для населення. Втрачаючи рентабельність «тепловики» не мають можливостей гарантувати наступний місяць поставок газу, який найбільше впливає на кінцевий тариф.

Ситуативно можно очікувати на типові сценарії, які вже розгортаються напередодні опалювального сезону. На початок вересня «Полтавагаз» почала відключати через борги котельні «Полтаваенерго», яка забезпечує гаряче водопостачання та опалення 30% міста, включаючи медичні та соціальні заклади.

Сподіватися на кардинальні зміни у позитивний бік наразі не вартує. Щоб тепло та гаряча вода надходили по домівках ТЕКи вимушені підвищувати тарифи. Кабінет Міністрів, як головний акціонер НАК «Нафтогаз Україна», мав би ініціювати процес регулюючих рішень. Як мінімум, Закон України «Про ринок природного газу» необхідно узгодити з українською Конституцією, де йде мова, що усі природні ресурси, які знаходяться в межах України, є об'єктами права власності українського народу.

АТ «Укргазвидобування» за 2020-й рік видобула 14,2 млрд м3 газу. Потреби населення складають приблизно 10−12 млрд м3, та біля 5 млрд м3 палива споживають ТЕК для виробництва гарячої води і опалення. Замість формування надприбутків держкомпаній, за рахунок громадян, вони мають спрямовувати виробництво на задоволення першочергових потреб. І у контексті тарифів український газ має надходити українцям за доступною вартістю. Для цього необхідна політична воля і бажання захистити національні інтереси.