Розмови про пенсійну реформу тривають останні 18 років, багато політичних сил при владі в різний час теж хотіли її провести. Але не змогли. Адже пенсійну реформу можна назвати однією із найскладніших. Найсерйозніша проблема — величезна фінансова діра, яку дуже складно залатати.
Куди йти
Давайте спробуємо уявити, як може виглядати дво/трирівнева пенсійна система у розвиненій країні з ринковою економікою.
У такій країні громадяни вносять пенсійні внески, припустимо, в розмірі 10% від ВВП. З них 6% йдуть до фонду і за їх рахунок сплачується солідарна пенсія безпосередньо. А 4% від ВВП — на накопичувальні рахунки громадян.
Відкладаючи по 4% від ВВП на рік, при середньому циклі інвестування 30 років, загальна сума накопичень всіх людей на пенсійних рахунках за цей період складе 120% від ВВП. Пенсійні фонди, яких у країні десятки і навіть сотні, вкладають ці кошти в різні активи, а тому мало не третина економіки країни належить їм. В результаті велика частина компаній у країні належить не олігархам, а є публічними, з тисячами і мільйонами власників.
Читайте також: Кому зменшать пенсії цього року
Люди, які вийшли на пенсію, починають отримувати солідарну пенсію: 6% від ВВП у рівній для всіх сумі від поточних внесків працюючих людей плюс 4% від ВВП від продажу своїх пенсійних накопичень. Але і це ще не все. Оскільки пенсійні фонди володіють третиною економіки, вони отримують і третину від прибутку економіки, і третину всіх дивідендів. А тому від активів у розмірі 120% ВВП на додаток приходить ще 2% ВВП у вигляді дивідендних платежів. У підсумку пенсіонери загалом отримують 12% ВВП у вигляді пенсій. З яких 6% розподіляються не в рівних частках, а залежно від обсягу накопичень людей.
Як було
У СРСР не було накопичувальних пенсій і Україні дісталася в спадок радянська модель. При тій системі люди платили внески до пенсійного фонду і ці гроші тут же повністю йшли на виплату пенсій.
Але люди все ж отримували не солідарну пенсію, оскільки її величина у всіх була різною. Була мінімальна пенсія, яку платили всім, і були спеціальні надбавки, які виплачувалися відповідно до записів у трудових книжках, залежно від стажу, рангів, звань, регалій тощо.
Тобто, грубо кажучи, трудова книжка була альтернативою накопичувальної частини пенсії, від якої залежала надбавка до пенсії. Але у пенсійного фонду в забезпеченні за записами у трудовій нічого не було.
Записи у трудових книжках були і залишаються зобов'язанням держави з пенсійних виплат, за якими немає активів. Але від цих записів залежить розмір пенсії.
Читайте також: Індексація пенсії в липні. Кому і скільки доплатять
Cкладнощі реформування
Через це реформування пенсійної системи стає дуже складним завданням. При переході на накопичувальну пенсію є всього два шляхи. Один — це обдурити нове покоління, другий — обдурити старе.
Якщо 4% від ВВП у вигляді внесків до накопичувальної пенсії направити на накопичувальні рахунки новому поколінню, то за старими зобов'язаннями станеться дефолт і не буде чим платити надбавку до пенсії старому поколінню за поточними платежами. Якщо ці 4% внесків будуть враховані до рахунку накопичувальної пенсії, але за фактом підуть на виплати поточних пенсій, то нове покоління нічого не накопичить.
Цифрами можна грати як завгодно. 1% або 2% від ВВП перекинути в ту чи іншу сторону, розділити нестачу порівну або в інших пропорціях — це все неважливо. Адже, щоб дати одним, треба забрати у інших.
Є варіант у вигляді підвищення податків, а, точніше, внесків, щоб вийшло платити і за старими зобов'язаннями, і відкладати на накопичення. Але в цьому випадку все одно постраждають люди, оскільки їм доведеться платити більше податків.
І в цьому завданні практично немає вірного рішення, оскільки активи рівні нулю — це активи рівні нулю.
Будь-яка влада при спробі реформувати пенсійну систему стикається з цією проблемою, тому реформу досі не можуть провести.
Читайте також: Скільки витрачає держава на спеціальні пенсії суддям, прокурорам і депутатам
Але робити потрібно
Проводити пенсійну реформу, де буде місце накопичувальній пенсії, потрібно. Без цього країні буде дуже складно побудувати по-справжньому ринкову економіку.
У СРСР між державою і людиною було укладено негласний договір. Людина намагалася зробити свою трудову красивішою, тому що так держава мотивувала людей краще працювати, а потім вона отримувала винагороду. Але в ринковій економіці ця радянська система стала величезною перешкодою і баластом, оскільки в ринковій економіці головним мірилом праці є просто гроші, й інше мірило просто не потрібне.
Радянська система, стикаючись з ринковою системою, звичайно дає збій, тому що стаж і регалії не дозволяють створити логічно чітку систему з мотивації і оплати праці за новими правилами. І цей збій йде повсюдно, пронизуючи всю бюджетну сферу і не тільки її.
У ринковій економіці взагалі не потрібно рахувати стаж. Не потрібно мати іншу систему координат крім тієї, де все вимірюється просто грошима. У наших же умовах всі реформи не сильно далеко пішли від того, що було в СРСР. Адже наші люди досі накопичують стаж заради пенсії. А зарплати бюджетників залежать від окладу і регалій.
Як можна зробити
Відмова від старих зобов'язань за фактом буде соціальним дефолтом. Адже люди ж працювали на свої трудові книжки, збирали стаж, розраховували за це отримати пенсію побільше. Це був таємний договір між людьми і державою.
Для держави пенсійні зобов'язання — це саме зобов'язання. І якщо взяти СРСР, то варто згадати, що на момент його розпаду державі належала вся економіка, тобто за великим рахунком активи в забезпеченні пенсійних зобов'язань були. Але при трансформації активи і пасиви держави почали розглядати окремо.
Пенсійне питання не розглядалося у зв'язці з приватизацією, але такий підхід є не зовсім чесним. Держава роками думає про те, як провести приватизацію і роками думає про те, як краще провести пенсійну реформу окремо. Але ж приватизацію можна з'єднати з пенсійною реформою!
Замість того, щоб приватизувати Приватбанк, Нафтогаз, Центренерго та думати, що робити з УЗ та іншими компаніями, їх можна передати пенсійним фондам на накопичувальні рахунки громадян старого покоління, залежно від регалій, записаних у трудових книжках.
Активами, що залишилися у держави, звичайно, вже не вийде покрити всі пенсійні зобов'язання, оскільки за 30 років велика і часто краща частина власності вже була приватизована. Але активи, що залишилися, можуть покрити хоча б частину пенсійних зобов'язань держави і за рахунок цього полегшити пенсійну реформу. Але головне те, що в цьому випадку масштаби омани людей при проведенні пенсійної реформи зменшаться.
Якщо говорити у відносних цифрах, наприклад, Приватбанк та Ощадбанк вже можуть покрити до 10% від ВВП за своєю реальною вартістю. В альтернативі, при приватизації їх ціна може бути заниженою, а отримані гроші з часом все одно розчиняться, в тому числі покриваючи дефіцит бюджету пенсійного фонду.
Механізм передачі грошей
Звичайно ж, на поточний момент буде дуже складно провести ревізію всіх трудових книжок і точно порахувати старий обсяг зобов'язань держави, щоб потім справедливо перерозподілити держактиви між людьми. І практично нереально одночасно передати всі активи держави на накопичувальні рахунки громадян — компанії просто не готові до такого. Але механізм з реалізації вищеописаного все ж є.
Пенсійний фонд може продовжувати платити старі пенсії за старими правилами, не проводячи жодних ревізій. Умовні 10% від ВВП продовжать сплачуватися по-старому, залежно від стажу і регалій. Але подальше накопичення зобов'язань за старими правилами буде зупинено.
Нові внески підуть за новою схемою: 6% — на солідарну пенсію, а 4% — в накопичення. При цьому держава віддаватиме свої активи на співставну величину за внесками до накопичувальної частини пенсії в розмірі цих 4% від ВВП. Тоді живі гроші від внесків людей підуть де-факто на виплату поточних пенсій. Але на накопичувальних рахунках громадян осідатимуть активи, передані державою. Тобто, держава де-факто передаватиме свої активи за нові внески, в рахунок старих зобов'язань.
У цьому випадку державі не потрібно буде одноразово віддавати всі активи на пенсійні рахунки людей. Весь процес передачі можна буде розтягнути на довгі роки, скажімо років на 15. Компанії виходитимуть на приватизацію, а, точніше, передаватися на накопичувальні рахунки громадян по черзі.
Обсяг активів у пенсійних фондів зростатиме поступово. Вони зможуть навчатися на малих сумах і адаптуватися до ситуації. На початку можна передати на накопичувальні рахунки громадян, припустимо, Центренерго, який давно хочуть приватизувати, і відшкодовувати можна не відразу всю суму, а почати з малої величини, за рахунок цього давши час самим собі на адаптацію до поточної реформи.
Мріяти не шкідливо
Звичайно, все це лише начерк, цифри взяті просто для прикладу без їх чіткої прив'язки до дійсності. Потенційна реформа подібного виду вимагає детального опрацювання — і за етапами реалізації, і за проведенням пов'язаних з нею інших реформ. Звичайно, що в країні ще немає готових до цього сотень пенсійних фондів і не розвинений ринок капіталу. І звичайно ж, навряд чи хтось взагалі готовий просто так віддати людям активи на трильйони гривень. Але — мріяти не шкідливо!