Той факт, що облікова ставка залишилася високою, повинен забезпечити стабільність гривні і допомогти приборкати інфляцію. Але навряд чи таке рішення піде на користь відновленню кредитування і допоможе економіці зростати.
Правління Нацбанку вирішило залишити облікову ставку на рівні 18%. Серед економістів, котрі вважають, що зростання економіки нині є пріоритетним завданням України, таке рішення не викликало схвалення. Багато хто і не очікував зниження ставки. З іншого боку, досить високі ставки по кредитах реальному сектору економіки, на які опосередковано впливає облікова ставка НБУ, не сприяють прискоренню зростання ВВП.
За минулий рік українська економіка росла максимальним темпом останніх семи років — на 3,3%, згідно з оцінками Національного банку. Однак у 2019 році зростання реального ВВП може сповільнитися до 2,5%. За твердженням самого НБУ — через жорстку монетарну політику, яка необхідна для зниження інфляції до цільової, і стриману фіскальну політику, обумовлену погашенням цього року значних обсягів державного боргу. Ряд експертів боязко сподівалися на зниження облікової ставки. Тим більше, що інфляцію за підсумками 2018 року вдалося утримати в межах однозначного показника.
А от кредитування підприємств за минулий рік зросло лише на 3,8%. Враховуючи, що співвідношення виданих банками кредитів підприємствам до ВВП знаходиться на рівні близько 30%, такі темпи зростання кредитування не додають оптимізму.
Є ряд факторів, які стримують активізацію кредитування, і високі ставки по кредитах — один з них. Висока облікова ставка обумовлює високі ставки по ОВДП і депозитних сертифікатах НБУ. Чи є у банків стимул кредитувати промислових виробників, коли можна без найменшого ризику вкласти гроші в державні цінні папери та депозитні сертифікати, та ще й з досить привабливою прибутковістю? Питання риторичне. Напевно тому деякі експерти виступали за зниження облікової ставки — щоб надати сигнал до зменшення привабливості цінних паперів уряду та НБУ. Це повинно було певною мірою стимулювати банки до активізації кредитування реального сектора економіки.
Цінова стабільність — це благодатне середовище для економічного зростання, але не фактор, що забезпечує зростання. Проведена в Україні в останні роки монетарна політика підпорядкована благим цілям приборкання інфляції і стабілізації фінансового сектора, але не особливо враховує динаміку розвитку реального сектора економіки. Вона здійснювалася певною мірою автономно від реальних економічних і соціальних процесів.
Наслідком досить високих ставок по кредитам прямому позичальникові стало недостатнє завантаження виробничих потужностей більшості галузей промисловості України, значною мірою не використовується їх потенціал. У структурі капітальних інвестицій (за підсумками 9 місяців 2018 року) банківські кредити становлять 7%, в той час як власні кошти підприємств — 73,2%. Такі джерела інвестицій, як кошти місцевих бюджетів і гроші населення на будівництво житла за питомою вагою перевершують банківські кредити.
Потрібно, щоб пріоритети в грошово-кредитній сфері співпадали з пріоритетами в розвитку реального сектора економіки. Реалізація монетарної політики повинна відбуватися в ув'язці з промисловими пріоритетами. Саме в реальному секторі створюються умови для зростання і модернізації економіки. Але можливості банківської системи використовуються не повною мірою.
Монетарна політика повинна сприяти економічному зростанню, а не тільки служити засобом боротьби з інфляцією. Боротьба з інфляцією, що сприяє стагнації кредитування, робить економіку України менш стійкою до впливу зовнішніх шоків. У сьогоднішній ситуації боротьба з інфляцією за всяку ціну призведе до обмеження потенціалу економічного зростання. Ряд фахівців упевнені, що вже привела.
Кредит трактується як канал, який збільшує кількість грошей в обігу, і у цьому сенсі він таїть загрозу підвищення інфляції. Щоб нівелювати негативні нюанси, розширення кредитування повинно бути направлено на оновлення і модернізацію основних фондів, підвищення якості продукції і стимулювання зростання ефективності праці.
Політика високих процентних ставок, що реалізується в даний час НБУ дозволяє істотно обмежити темпи інфляції, а, отже, і зростання витрат у вітчизняних виробників. Сприяє вона і більшій стабільності валютного курсу. Але ця політика була б більш ефективна в умовах високої інвестиційної активності і при більш високих темпах економічного зростання. Спроба погасити інструментами монетарної політики всі цінові шоки в умовах малої відкритої економіки, залежної від світових цін на сировину, не може привести до комплексного успіху.
Рішення Нацбанку щодо збереження облікової ставки забезпечує стабільність національної валюти через стабільність її внутрішньої купівельної спроможності. Але ці дії не синхронізовані з головним завданням економіки в даний момент — прискоренні темпів зростання, що повинно знайти відображення в підвищенні рівня добробуту громадян. Зараз є невідповідність між пріоритетами реалізованої Нацбанком монетарної політики і пріоритетами структурної політики, орієнтованої на перехід до інноваційної моделі розвитку. Цю невідповідність необхідно долати — через пошук компромісних рішень між урядом і Нацбанком.
Підсумовуючи, скажу те, що сподобається не всім моїм колегам з Нацбанку. Нам усім важливо розуміти, що НБУ — це не ФРС, Банк Англії або Національний банк Швейцарії. Реальність деформованого фінансового ринку інша. Дуже цікаві і прогресивні речі пишуть фахівці з монетарного блоку, пояснюючи свої рішення по обліковій ставці. Але чи доцільно говорити тими ж словами і діяти тими ж методами, ніби ви знаходитесь в лондонському Сіті або прогулюється по вулицях Вашингтона? Одна з проблем в тому, що НБУ, який є інтелектуальним лідером в середовищі держорганів, намагається грати роль банку, що знаходиться в розвиненій економіці, і діє не зовсім «за розміром одягу».