Різниця між цими двома законопроектами в частині саме підходів до регулювання управління державними банками принципова.

Автори першого законопроекту, сподіваюся щиро вірять в те, що для виключення політичного впливу на держбанки достатньо вибрати в їх наглядові ради більшість незалежних директорів, кандидати в які має запропонувати провідне кадрове агентство, відібране КМУ, яке має досвід підбору управлінців в провідні світові банки. Вибирати при цьому самих директорів буде все одно уряд, але тільки із запропонованих таким способом кандидатів.

Автори альтернативного законопроекту підійшли до проблеми нейтралізації політичного впливу на банки абсолютно по-іншому. Визнаючи, що цього в нашій політичній системі все одно не уникнути, якими б формально незалежними не були директора в їх наглядових радах, вони запропонували інше рішення для його нейтралізації. Через визнання державної банківської групи та створення окремої керуючої компанії банківської групи для держбанків і банків, контрольованих державою (що і так повинно було бути реалізовано Мінфіном і НБУ відповідно до вимог закону про банки і банківську діяльність); забезпечення рівного представництва (балансу) президентської, урядової вертикалей і ВРУ; максимальне ускладнення прийняття рішень за суттєвими операціями банків і утилізації такого впливу на рівні керуючої компанії без можливості прямого втручання окремої вертикалі влади безпосередньо на рівні банку (на відміну від сьогоднішньої ситуації, коли держбанки поділені між НФ і БПП).

У кожного із запропонованих варіантів є свої прихильники і противники, переваги і недоліки. Особисто я не вірю в успішну реалізацію в нашій країні першого варіанту, тому що для цього доведеться повірити, що банки, контрольовані державою, перестануть бути предметом торгів для правлячих політсил. Тому мені видається запропонований альтернативний законопроект в цьому плані більш чесним. Крім того, його реалізація дає можливість попутно вирішити багато інших важливих завдань: мати якісну експертизу ринку, можливості по комплексному управлінню ресурсами всіх держбанків (а ля стратегічний КУАП), реалізацію консорціумного кредитування та ін. Крім того, в рамках банківської групи можуть бути вирішені питання управління і допоміжними компаніями, наприклад, по управлінню NPL.