У прагненні додати барв вони (автори бюджету — «Мінфін»), на жаль, сконцентрувалися не на тому, як знизити бюджетний дефіцит чи державний борг, або як зробити економіку вільнішою, а на тому, де ж знайти додаткові доходи, щоб профінансувати додаткові видатки бюджету. При цьому деякі видатки у бюджеті є, скоріше, «забаганками» депутатів, а не частиною якісно розроблених цільових бюджетних програм із змістовними показниками важливого для громадян результату.

Президент теж вирішив додати барв, виступивши з ініціативою про збільшення мінімальної заробітної плати, правда, запропонувавши це зробити трохи пізніше, ближче до початку наступного виборчого циклу. Цікаво, що дискусії про бюджетні зміни на наступний рік відбуваються саме в той час, коли за чинним законодавством закон про бюджет на наступний рік мав би бути прийнятий (за Бюджетни кодексом до 1 грудня). Виходить, що коли уряд подає проект бюджету в парламент вчасно, а парламент розглядає його в першому читанні теж вчасно – і ця вчасність є приводом для гордості, далі вчасність втрачає свій сакральний сенс і пріоритетом стає, власне, прийняти бюджет до кінця року. 

Такий порядок речей погано узгоджується з прагненням запровадити якісніше планування в бюджетній сфері, яке б допомагало вирішувати стратегічні завдання. Як і до бюджетної процедури, вочевидь, і до середньострокового бюджетного планування (СБП) підійшли формально, тобто на папері. 

Ще одна вада українського бюджетного процесу – це зміни податкового законодавства під бюджет (а не за шість місяців до початку року, як того вимагає чинне законодавство), які не дозволяють бізнесу нормально планувати свою діяльність.  

У проекті бюджету 2018 року між першим і другим читанням знайшлися додатково 36 млрд. грн доходів. За рахунок чого? Основні зміни за рахунок перегляду прогнозу інфляцію і бік збільшення (з 7% до 9% на 2018 рік, що в принципі є більш реалістичним показником з огляду на поточні тенденції), більш оптимістичних очікувань від податку на прибуток підприємств та прибутковості державних підприємств, ще більшого трансферту від НБУ, а також від «спецконфіскату», який, за великим рахунком, мав би бути одним з джерел фінансування дефіциту, а не дохідною статтею. Якщо ж, наприклад, надходження від «спецконфіскату» та від продажу 4G ліцензій, які не є постійними по суті, врахувати не в доходи, а у джерела фінансування дефіциту (як би то було по методології МВФ) – то бюджетний дефіцит буде вже не 2,5% ВВП, а 2,8% ВВП. Чи всі ці зміни реалістичні? Важко сказати навскидку, а в більшості випадків аргументів на користь цих змін не надано. Видатки зросли на 40 млрд. грн, в основному додаткові видатки розподілили для субвенцій місцевим бюджетам (для реалізації медичної та освітньої реформ), соціальне забезпечення (в т.ч. субсидії ЖКГ), економічну діяльність, а також за напрямком оборона та громадський порядок.

З позитивних змін до другого читання, це зменшення нормативу відрахувань до державного бюджету для місцевих (так званої «реверсної дотації») з 80% до 50%, оскільки початково запропонований норматив викликав певне занепокоєння, що процес децентралізації загальмовується. Вочевидь, уряд запропонував цю ініціативу без достатньої аргументації та обговорення з громадськістю на місцях.

Проблема ж державного боргу, таке враження, що взагалі не стоїть на порядку денному депутатів, але ж вже у 2019 році нам доведеться розраховуватись із кредиторами і платити дуже значні суми. Тому нам так важливо продовження співпраці із МВФ. МВФ вимагає двох основних речей: щоб дефіцит не перевищував узгоджений програмою показник (на разі це 2,5% ВВП). Для цього не просто потрібно, щоб у законі про бюджет фігурувала саме така цифра дефіциту, а щоб і доходи, і видатки бюджету були реалістичними і обгрунтованими. І з одним, і з іншим іще можуть виникнути питання.