Такий результат — багато в чому заслуга «дочок» західних банків, рекордсменом серед яких вже кілька кварталів залишається Райффайзен Банк Аваль. За 9 місяців цього року він зумів наростити прибуток в 1,6 раза - до 4 млрд грн — у порівнянні з тим же періодом минулого року.
Як в кризові часи банк зміг домогтися таких результатів, що відбувається в банківській системі в цілому, скільки фінансисти будуть знижувати ставки за депозитами і як збираються перевіряти доходи своїх клієнтів, в ексклюзивному інтерв'ю «Мінфіну» розповів глава Райффайзен Банку Аваль Володимир Лавренчук.
На прохання пана Лавренчука, редакція публікує інтерв'ю виключно українською мовою.
Райффайзен Банк Аваль у 2017 році показує відмінні результати. За підсумками 9 місяців – це найприбутковіший банк України. Як досягли такого результату? Який Ваш прогноз щодо фінансових результатів банку за рік в цілому?
Успіх банку зумовлений багатьма факторами. То не успіх якоїсь однієї угоди, одного проекту, або вдалої поведінки на ринку.
Наша стратегія – будувати довгострокові відносини з клієнтами. Вона базується на трьох головних чинниках.
Перший – орієнтація на надійний бізнес. Формування вдалих цінових пропозицій як за депозитами, так і за кредитами. Вдала поведінка по залученню фондування звільнила нас від дорогих міжнародних запозичень, які набагато дорожчі, ніж в Україні.
Також ми зберегли високий рівень ліквідності: великий запас грошей на випадок коливань, що дало можливість знизити ставки за кредитами. В результаті ми маємо добротну маржу. При цьому клієнтам ми пропонуємо одні з кращих цінових пропозицій за кредитами.
Другий фактор – надійність. Нам вдалось уникнути нових ризиків. У нас з 2010 року, включаючи 2016 та 2017 роки, не з’явилося жодного нового великого проблемного кредиту (крім окупованих територій). Можна сказати, що наша кредитна політика дуже консервативна та обережна.
Але якщо подивитися на статистику видачі нових кредитів, то можна побачити, що тільки у 2017 році нових позик ми видали більше, ніж будь-який інший банк, – 6 млрд грн. Всі вони були видані з середньою концентрацією ризиків. Це означає, що ми не несли витрати за поганими кредитами, тому що нових поганих кредитів не створюємо.
Третій чинник — це підвищення ефективності процесів, економія витрат, впровадження lean-технологій (від англ. lean production – ощадливе виробництво — ред.) майже у всіх сферах діяльності зі створення нових технологічних рішень для раціонального господарювання.
Ці гарні результати стали добрим підґрунтям для затвердження нашими акціонерами – Raiffeisen Bank International та ЄЕБРР – нової Digital Strategy. Згідно з нею, за три роки ми маємо впровадити цифрові технології в відносинах із клієнтами за зразками, які є в Raiffeisen Bank International.
Про які саме технології ми розмовляємо?
Digital Strategy стосується всіх клієнтів в усіх сегментах.
Все більше людей – і корпоративні, і приватні клієнти – живуть в телефоні. Наприклад, можна платити за комунальні послуги через телефон, або навіть e-commerce – укладати контракти с цифровим підписом з банківським підтвердженням.
Мабуть мобільні аплікації будуть все більше й більше переважати. Наприклад, ми і зараз маємо дуже хорошу й надійну, на мою думку, мобільну аплікацію для щоденних операцій, але в 1 кварталі 2018 року її буде замінено на нову версію, яка буде якісно та функціонально краща.
Окрім звичайних (базових) операцій в ній можна буде оформити кредит на споживчі потреби. Це один із пріоритетів вже у 2018 році.
Ви згадали про ставки за депозитами. У Райффайзен Банку максимальна ставка за річними гривневими вкладами – 9%. Найвища по ринку — біля 18% річних. Для Райффайзен Банку Аваль це дуже комфортний рівень, а от щодо клієнтів… Враховуючи зростання цін, податки на доходи за вкладами, наскільки вигідно клієнтам нести в Райффайзен свої збереження? Їх же просто з’їсть інфляція?
Якщо в нас 2 млн вкладників, значить, багато клієнтів влаштовує наша пропозиція. Мені було б дуже легко сказати: «Більше ніж 100 банків закрилось, там були високі ставки, тому робіть висновки». Це дуже відверта відповідь, але не повна.
Щоб платити 18% річних вкладникам, треба видавати кредити під 25%. Але такі дорогі кредити позичальники не повертають. Бо зараз немає бізнесу, який може обслуговувати позику під таку ставку.
Так, цінова політика за депозитами формується за багатьма параметрами. Але якщо ви, як банкір, не можете нічого з тими грошима зробити, то не беріть депозити зовсім. Бо потім суспільство замість того, щоб ремонтувати, наприклад, госпіталі або дороги, виймає мільярди гривень на докапіталізацію, націоналізацію банків, котрі приймають депозити за ставками, що перевищують можливості видати надійні кредити. Річ не про окремі банки, а про суспільну проблему в цілому.
Ми беремо депозити за тією ціною, за якою потім можемо видавати надійні кредити. Може, це менше, ніж хотіли б клієнти, котрі бачать через дорогу ставки 17-18% річних. Але я, як платник податків, цікавлюся — куди йдуть мої податки. Якщо їх направляють на виплату компенсацій вкладникам банків, що бажали отримувати 18% річних, то з моєї точки зору це неправильно. Ми не можемо обіцяти людям те, чого не можемо зробити. Високі ставки невиправдані.
В країні мінус 100 банків. Вони знали, що не зможуть заплатити за депозити, але збільшували ставки перед закриттям. Ви хочете, щоб після цього банки зберегли довіру? Чи може регулятор все це регулювати? Мабуть ні, все ж таки ми ліберальна економіка.
Інші банки з іноземним капіталом також утримують дуже низькі ставки за депозитами. Є один, котрий знизив їх майже до нуля. Чи планує Райффайзен робити щось подібне?
На мою думку, зараз тренд на зниження ставок призупиниться. Це пов’язано з тим, що банк, в тому числі, орієнтується на поведінку цін на ринку грошей. Зараз цю поведінку все більше й більше мотивує Національний банк таргетуванням інфляції.
За останнім прогнозом НБУ, інфляція буде вищою ніж планувалося. Це означає, що й процентні ставки на ринку грошей також будуть вищими, ніж ми думали. Тому я не очікую подальшого зниження ставок. Навпаки, може бути деяке їх збільшення.
Теоретично, наскільки можуть вирости ставки?
Це буде залежати від того, наскільки інфляція перевищить прогнози. При перевищенні на 1,5%, ставки можуть вирости настільки ж. Але більших коливань ми не очікуємо.
У вересні НБУ опублікував статистику за кредитами в розрізі банків, показавши, скільки в кожному з них «поганих» кредитів. У Райффайзен Банку на початку осені було 10,6 млрд грн дефолтних кредитів фізосіб з загального портфеля в 15,1 млрд грн. По юрособам ситуація краща – 6,4 млрд грн з загального обсягу 36,4 млрд грн. Звідки взялися ці кредити, та що банк планує з ними робити?
Зазвичай ми виміряємо не абсолютними числами, а часткою проблемних кредитів у портфелі. Тому я скоріше буду говорити про NPL.
Як я вже казав, з 2010 року в банку не з’явилося жодного нового великого проблемного кредиту. Кілька років тому не всі банки показували свої проблемні кредити. Але ми вибрали таку методику обліку, щоб показувати їх одразу. Після фінансової кризи 2008-09 років рівень NPL у нас досяг 35-37%. Це були переважно валютні іпотечні кредити. У великій мірі клієнти не могли об’єктивно обслуговувати позики.
Очевидно, окупація Криму та війна на Сході призвели до втрати багатьох клієнтів. Девальвація гривні, яка відбулася через ці події, посилила вже наявні проблеми.
Наприклад, ті кредити, які були проблемними тільки наполовину, стали проблемними вже на 100%. Хороші кредити також погіршилися. Це не означає, що ми одразу зазнали збитків. Але під них ми маємо формувати резерви. Тому NPL досяг 55%.
За останні 1,5 роки ми маємо багато гарних новин. Корпоративний бізнес почав знов обслуговувати ці кредити. Ми отримали більш ніж 1 млрд грн у погашення. Це означає, що економіка оздоровлюється. Наша ціль – до кінця року знизити рівень NPL до 26-28%.
А по фізособам?
По фізособам також є значний прогрес. Але єдина значна матеріальна цифра – іпотечні кредити у валюті. Тут перспектив могло б бути набагато більше, якщо б не мораторій на переважну кількість дій банків з врегулювання цих кредитів.
Але ці кредити «фіксовані», під них є резерви, й вони не створюють нових проблем. Ми чекаємо на скасування цього мораторію, щоб врегулювати цю проблему.
Говорячи загалом про проблему NPL… Усі погоджуються, що щось треба робити. НБУ каже, що треба створити спеціальні компанії по управлінню проблемними активами. Мінфін лобіював таку ж саму компанію, але тільки для держбанків. Інші вважають, що треба усі NPL віддати до ФГВФО та продавати їх через Prozzoro. Є також ідея залишити банки віч-на-віч з цією проблемою, бо, мовляв, самі винуваті, що видавали ті кредити. Як ви гадаєте, що треба робити?
На мою думку, треба спиратися не на мрії, а на розрахунки, на практику – яка модель краще працює.
Працює – це означає, скільки процентів за рік було зібрано з портфеля кредитів, бо більшість кредитів там однакові. Тому треба дивитися, яка модель і де буде краще працювати. Бо в іншому випадку виникне питання довіри або недовіри: кому віддали новостворену інституцію, якій людині, з якої вона партіїі таке інше.
Недовіра в наших умовах переважує усе інше. Тому будь-яка новостворена інституція зіткнеться з проблемою: як довести, що це вірна модель. Я працюю в австрійському банку, й мене привчили рахувати. Тому треба дивитися на цифри, все інше – легенди.
Після кризи населення не довіряє банкам. Влітку набрав чинності закон про споживче кредитування, який мав повернути довіру позичальників. Але більшість банків проігнорувало цей закон. Наприклад, паспорт споживчого кредиту на своїх сайтах опублікувало всього декілька банків, серед них і Райффайзен Банк Аваль. Але у відділеннях абсолютна більшість консультантів каже, що не може показати паспорт – мовляв, умови занадто індивідуальні. Ваш банк також серед таких. Скажіть будь ласка, чи не підривають такі речі довіру до банків?
Так, це не добре і треба виправляти. Приклад нагальний та цікавий, але він не дає повної картини. Є багато інших речей, які впливають на довіру до банків. Це питання суспільного інтересу. Якщо є недовіра, то ніяка гарна Digital Strategy не врятує. Тому банк опікується подібними темами, включаючи й ту, яку ви підняли, й не тільки на словах.
Довіра до банків, як і до громадських інституцій, – це перший пріоритет. До банків зараз більше довіри, ніж до влади. Наприклад, до законодавчих органів рівень довіри зараз – 2%, до банків – 18%.
Культура захисту прав споживачів повинна лежати в площині суспільної нульової терпимості до неправди.
У вересні набрала чинності Постанова НБУ №42, яка вимагає від банків перевіряти джерела доходів фізосіб— клієнтів. Регулятор стверджує, що ця новація торкнеться невеликого кола осіб. Але в контакт-центрі Райффайзену нам повідомили, що зняти 100 000 грн з поточного рахунку за добу можливо лише якщо клієнт надасть документи про походження доходів та пояснить, на що ці гроші підуть. Як ви вважаєте, чи не відлякують клієнтів такі дії банків?
Останнім часом я ретельно займаюся цим питанням. Я спілкувався про це на зустрічах із МВФ, спонсорами та міжнародними фінансовими інституціями, як державними, так і приватними.
Ми знаємо, скільки регламентів впроваджується на заході після кризи 2008-2009 років. Включаючи заходи з протидії відмиванню брудних грошей через банківські установи. Оцінка міжнародного тренду за останні 7 років, й особливо за останні 2-3 роки, виглядає історичною й знаковою.
В ній досить ясний намір: світова спільнота використовує фінансові сектори для звуження тіньового ринку.
Ми бачимо це по штрафах, які були накладені на великі міжнародні банки, які допускали в своїй роботі відхилення, чи то за санкціями, чи то щодо відмивання грошей. Це багатомільярдні штрафи. Ми бачимо, що міжнародні банки припиняють роботу з українськими банками, в яких, як вони вважають, можуть бути сумнівні операції.
Щоб обслуговувати економіку, українські банки мають життєву необхідність взаємодіяти з міжнародними фінустановами. Тому вони мають довести партнерам, що в них немає сумнівних операцій. Як це зробити, коли на цьому ринку 50% — тіньова економіка, — яка обслуговується в банках?
Національний банк відіграє тут стратегічну роль, обмежуючи операції з готівкою. Бо готівка, як не крути, — відмивання грошей, в тій чи іншій мірі.
Розмір штрафів, накладених на банки, просто безпрецедентний. Я ніколи не бачив таких сум. Але я вважаю, що це чіткий сигнал фінустановам про те, що зараз ми не можемо випробовувати свій статус серед міжнародних банків.
За моїми оцінками, це не тимчасові заходи, а точка неповернення. Враховуючи, що Україна має таку репутацію, міжнародні банки й кредитори вимагають від нас більше, ніж від країн, де немає такої корупції.
Якщо ж клієнти не можуть пояснити, - для чого їм готівка, або назвати джерело свого бізнесу, банки на себе цей ризик не візьмуть.
Бесіду вів Олекса Рябуха