МВФ відомий своїм суворим ставленням до країн, яким надає фінансову допомогу. Політика жорсткої бюджетної економії і скорочення держборгу, як правило, є одним з головних вимог кредитора.
Але чи завжди працює такий підхід?
У своєму виступі на Ukrainian financial forum 2017 Одесі, що був організований групою ICU, заступник директора аналітичного департаменту МВФ Джонатан Девід Острі зробив досить несподівану заяву. На його думку, жорстка фіскальна політика веде до обмеження інклюзивності. Простіше кажучи, «затягування поясів» може стимулювати нерівність в розподілі економічних доходів і посилення розшарування в суспільстві. А це, в свою чергу, може стати серйозною перешкодою для економічного зростання в майбутньому.
Правда, пан Острі обмовився, що така думка — тільки його особиста позиція і не відображає офіційну точку зору Міжнародного валютного фонду. Але Джонатан Острі — один з тих, хто формує внутрішній порядок Фонду. Тому його виступ — можливий сигнал про початок трансформацій в ідеології МВФ.
«Мінфін» поспілкувався з паном Острі в кулуарах форуму. Представник МВФ категорично відмовився коментувати ситуацію в Україні. Однак багато що зі сказаного ним цілком можна застосувати і до українських реалій.
— Пан Острі, як, на Вашу думку криза 2008-2009 року вплинула на процеси глобалізації у світовій економіці?
— Криза спричинила істотний збиток світовій економіці. Але я думаю, що процеси торгової і фінансової глобалізації триватимуть. Тепер важливо, щоб глобалізація працювала максимально ефективно на благо всього суспільства в цілому, а не тільки його окремих членів.
— Ви поділяєте торгову і фінансову глобалізацію?
— Так, це дуже важливо. Ми набагато частіше говоримо про торгову глобалізацію, не згадуючи про фінансову. Насправді, вони часто проходять разом, але їх вплив на економіку різний. Відомий нобелівський лауреат Пол Кругман недавно виступив з лекцією, під час якої показав аудиторії 2 картини. Перша демонструвала стабільне зростання торгової глобалізації, друга — фінансової. При цьому він поставив риторичне питання: чи відносяться присутні однаково до торгової і фінансової глобалізації? Виявилося, що ці процеси сприймаються по-різному. Торгова глобалізація приносила значний позитивний ефект тим країнам, які відкривалися (для торгових потоків — ред.). А ось якщо оцінювати середній ефект від фінансової глобалізації, то він більш змішаний і неоднозначний. Фінансова глобалізація більше відома тим, що вона веде до волатильності.
— Які «плюси» і «мінуси» торгової і фінансової глобалізацій? Які переваги та ризики вони несуть економікам?
— Є важливе питання — чи існують значущі наслідки для розподілу доходу в результаті фінансової глобалізації. Моя відповідь — так, існують. Ми також знаємо, що торгова глобалізація теж відчутно впливає на розподіл. Але в останньому випадку цей вплив компенсується досить значними вигодами. А ось проблеми фінансової глобалізації в тому, що ці вигоди менш помітні на відміну від наслідків розподілу.
Тому країни повинні приділяти особливу увагу тому, як саме вони проводять процес фінансової інтеграції. Вони повинні бути впевнені, що той «мікс» фінансових потоків, який приходить на їх внутрішні ринки з інших країн — це є реальні інвестиції, які підтримують економічне зростання. Набагато менш ясна цінність короткострокових потоків carry-trade, які приходять з метою отримати швидкий прибуток і тут же піти з країни. Не настільки очевидна і цінність фінансових потоків, які, заходячи в країну, роздмухують кредитні бульбашки, бульбашки на ринку нерухомості і т.д.
Звичайно, на практиці все складніше. Але проблеми з контролем над транскордонними операціями з капіталом багато в чому нагадують ті складності, з якими стикаються внутрішні регулятори фінансових ринків. Зокрема, вони повинні стежити, щоб кредитні потоки всередині економік були максимально продуктивними.
Тому мета регуляторів повинна бути в тому, щоб переконатися, що потоки, які приходять з-за кордону — максимально продуктивні, і не створюють непотрібну і шкідливу волатильність на ринках.
— Як це зробити на практиці?
— У МВФ є інституційне бачення — як управляти потоками капіталу. Воно було опубліковано в 2012 році. У розпорядженні країн є безліч політичних інструментів і стратегій, які дозволяють зробити фінансову інтеграцію і корисною, і продуктивною. Наприклад, щоб не допускати надмірного зміцнення або ослаблення курсу національної валюти, можна використовувати монетарну політику і інтервенції на валютному ринку. Щоб переконатися, що зростання кредитування є здоровим і не надмірним, і правильно розподіляється по галузям, які потребують фінансування, застосовуються інструменти макропруденційної політики і регулювання капіталу.
— Є думка, що фінансова глобалізація несе ризики для економічного розвитку та соціальної стабільності. Зокрема, підсилює процеси поляризації, сприяє посиленню нерівності між країнами і всередині самих країн. Чи справді це так?
— Дуже важливо не прийти до висновку, що збільшення нерівності має тільки одну причину. Насправді факторів дуже багато. Багато хто вважає, що прогрес в технологіях — мало не єдина причина зростаючої нерівності. Але не все так просто. Деякі звинувачують у нерівності виключно торгову конкуренцію з боку зовнішніх ринків. І це теж не вся історія. Якщо ми подивимося на цифри, ми побачимо, що посиленню нерівності сприяє цілий комплекс чинників. І технології, і торгівля, і фінанси, і фіскальна політика, і багато інших. Їх вага і вплив більш-менш однакові. Багато з них діють одночасно.
— Які глобальні тенденції в зміні нерівності? Чи однакові вони для країн, що розвиваються, і розвинених країн?
— Хороша новина в тому, що нерівність між країнами скорочується. Хороша вона тому, що ми не можемо вибирати, де ми народжуємося. Це випадковість. І якщо я народився в Африці, моє громадянство є і свого роду покаранням: я приречений бути бідним. Але якщо я народився в США, то, швидше за все, я буду багатий, звичайно, у відносному вираженні. І це вже привілей. Зараз важливість того, де ти народився, поступово знижується. В основному завдяки зростанню доходів на душу населення в таких країнах як Індія і Китай.
Деякі вважають, що проблема зростаючої нерівності усередині країни стосується лише обмеженої кількості країн. Наприклад, тих же Сполучених Штатів. Але це не так. Насправді ця тенденція зачіпає дуже багато країн. І це погана новина. Політикам цих країн доведеться вирішувати проблему обмеженої інклюзивності (включеності кожного в справедливий розподіл суспільного доходу), наприклад, за допомогою розподілу податків або трансфертних платежів. Також дуже важливо, щоб в країні була рівність можливостей. Це означає, що у кожного повинен бути доступ до освіти, охорони здоров'я, чистої води, і навіть до політичного процесу.
— МВФ завжди досить жорстко дотримувався вимоги про посилення фіскальної політики і скорочення держборгу в країнах, яким він допомагає. Але в своєму виступі Ви згадали про те, що такий підхід може бути корисний не для всіх. А в деяких випадках навіть мати серйозні побічні ефекти. Чому?
— У багатьох країн є проблеми у фіскальній політиці і їм дійсно необхідно займатися скороченням держборгу. Навіть якщо це може мати складні наслідки для країни.
Але є й інші країни, у яких навіть при наявності високого держборгу залишається фіскальний простір (тобто в цих країнах немає реальної загрози дефолту по держборгу). Вони можуть вибирати — виплачувати борг або продовжувати жити з високим боргом. Перший варіант досить привабливий, адже якщо в економіці країни станеться криза, уряд зможе дозволити собі проводити експансивну політику. Це свого роду страховка на випадок непередбачених економічних шоків. Також, низький держборг означає, що населення може платити нижчі податки.
Але якщо у вас є фіскальний простір, то є й вибір — виплачувати борг або нет. Щоб прийняти обгрунтоване рішення, потрібно зважувати не тільки переваги сценарію з низьким показником держборгу, який я тільки що описав, але також і його недоліки. Деякі непередбачені витрати з'являються тому, що вам доведеться пройти шлях з сьогоднішнього дня, де показник держборгу високий, до завтрашнього — коли він буде низьким. І цей маневр може бути дуже дорогим і болючим. Уряду доведеться підвищувати або податки, або витрати. Вартість реалізації такого рішення може бути набагато більше тієї вигоди, яку економіка отримає завдяки зниженню рівня держборгу в майбутньому. Більш того, проведення жорсткої фіскальної політики може призвести до підвищення рівня нерівності в країні.
Високий рівень нерівності може негативно впливати на економічне зростання. І коли ви думаєте про зниження держборгу як спосіб досягти високого економічного зростання, потрібно враховувати, що цей процес може привести до зростання нерівності, що, в свою чергу, буде мати негативний вплив на зростання ВВП. В такому випадку фундамент для зростання може бути дуже неміцним, якщо він буде ґрунтуватися на високій нерівності.
Уряди повинні враховувати не тільки сукупний або середній ефект своїх політик і стратегій, але й цей ефект розподілу. І незалежно від політичної точки зору, потрібно завжди пам'ятати про ризики підвищення нерівності. Адже сильна нерівність може дуже сильно уповільнити досягнення основної мети — економічного зростання.
— Чи могли б Ви назвати країни, де проблема нерівності більш-менш вирішена?
— Найбільш відомий приклад — скандинавські країни. Там досить нерівний ринковий розподіл, але завдяки державі, після сплати податків і трансфертів, розподіл стає більш рівномірним.
— Чому офіційна статистика і суб'єктивне сприйняття людей часто розходяться? Наприклад, офіційні цифри говорять, що доходи українців зростають, нерівність має згладжуватися. Тим часом, дослідження показують, що люди вважають, що вона зростає...
— Я не буду коментувати ситуацію в Україні. Але такий розрив між сприйняттям і реальністю — дуже розповсюджене явище.
Що цікаво, я знаю протилежні випадки. Наприклад, зовсім недавно в США проводили дослідження. Американцям показали картинки — як в різних країнах розподіляється дохід. На цих картинках країни не були позначені. Учасникам дослідження поставили запитання: як ви вважаєте, яка з цих країн — Сполучені Штати? І найчастіше вони вибирали зображення країни, де дохід розподіляється набагато більш рівномірно, ніж в США. Тобто люди хотіли вважати, що проблема нерівності в США набагато менше, ніж є насправді.
Спілкувалася Тетяна Очимовська