Ще в липні цього року першим кроком в цьому напрямі став список організаційно-правових форм (ОПФ), затверджений постановою Кабінету міністрів №480. У нього потрапили ОПФ з 26 країн, які були дуже популярними серед вітчизняного бізнесу для структурування торгівельних угод. Здебільшого під прицілом українських податківців опинилися різні види партнерств, такі як LLP у Великобританії, Ірландії, Канаді. Відтепер угоди з подібними структурами визнаються контрольованими. За умови, звичайно, що компанія тієї чи іншої організаційно-правової форми не платила корпоративний податок в країні реєстрації.

Втім, це не всі заходи, спрямовані на посилення контролю ТЦО. У Мінфіні вже знаходиться фінальна версія оновленого переліку держав (територій), операції з якими вважаються контрольованими. Мова про так званий «чорний список», який останній раз переглядався два роки тому. У травні 2015 року уряд затвердив перелік з 76 юрисдикцій, які потрапляли під дію критеріїв ТЦО, прописаних в статті 39 Податкового кодексу. Проте, до осені того ж року Кабмін переглянув цей список і викреслив з нього 11 юрисдикцій (розпорядження КМУ №977-р від 16 вересня 2015 року).

Причина була в тому, що одним з критеріїв включення або не включення в цей перелік була ставка податку на прибуток, загальний розмір якої був на 5 п.п. нижче, ніж в Україні. З причини того, що в деяких країнах шкала ставок корпоративного податку досить широка (умовно кажучи, від 0% до 30%), Кабмін визнав окремі держави, що не відповідають цьому критерію.

Проте, в кінці 2016 року слово «загальна» було виключено з п.п. 39.2.1.2 Податкового кодексу, і уряд вирішив знову переглянути згаданий список. Причому, в нього не тільки повернуться більшість з тих юрисдикцій, які «зникли» з кабмінівського розпорядження в 2015 році, але й додадуться нові. Той проект переліку, який знаходиться на цей момент в Мінфіні, налічує 85 держав. І він однозначно буде затверджений до кінця 2017 року, оскільки фіскали дуже хочуть розширити сферу застосування вимог і норм ТЦО з січня 2018 року.

Крім тих країн, операції з якими вже визнані контрольованими (знову мова про розпорядження КМУ №997-р), в оновлений список увійдуть Австрія, Грузія, Мальта, Об'єднані Арабські Емірати, Сінгапур. Також ведеться дискусія про включення в цей перелік Ліванської Республіки і Марокко.

У той же час, повертати Люксембург в «чорний список» влада поки що відмовилася, оскільки навесні 2017 року Верховна Рада ратифікувала між урядами України та Люксембургу Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування. Під великим питанням поява в списку і Швейцарії. Навіть незважаючи на те, що ставка федерального корпоративного прибуткового податку там зафіксована на рівні 8,5%. І причини в цьому випадку явно видно. По-перше, Україна не хоче псувати взаємини з швейцарськими партнерами. По-друге, є серйозний опір з боку депутатів Верховної Ради.

Однак фіскальні органи наполягають на тому, щоб список держав регулярно переглядався. У ДФС мають намір посилити моніторинг операцій в рамках ТЦО, і щорічно, на основі зведеної статистики та подаються платниками податків звітів з трансфертного ціноутворення, коригувати перелік юрисдикцій.

Це ж стосується і списку організаційно-правових форм. Він теж не буде статичним. Так, ще на етапі опрацювання переліку ДФС наполягала на тому, щоб включити в нього близько 80 юрисдикцій. 

Проте, можливості ДФС для повноцінного контролю трансфертних угод все ще вкрай обмежені. І представники фіскальної служби це визнають. Головна складність для податківців в тому, що Україна не приєднана до системи автоматичного обміну інформацією. Перший обмін податковою інформацією відбудеться за результатами 2019 року, а повноцінно система запрацює не раніше 2020 року. Це пов'язано з тим, що в структурі фіскальних органів, де-факто, відсутні стандарти контролю та захисту даних, а також IT-система, яка відповідала б вимогам міжнародних партнерів. Відчувається і явний дефіцит компетентних фахівців. До того ж, Україна занадто повільно імплементує рекомендації плану BEPS. А це суттєва перешкода на шляху вибудовування співпраці і ведення діалогу з міжнародними партнерами.

Тому поки що контроль ТЦО здійснюється в основному недбало. Так, спроби посилити його, як ми бачимо, робляться. Але ефективність цих заходів як і раніше невелика.

І все ж, для бізнесу це сигнал до того, щоб задуматися про перегляд механізмів структурування угод і, можливо, про зміну партнерів як з урахуванням їх географічного розташування, так і з огляду на організаційно-правову форму. Адже за підсумками 2017 року українські компанії вже будуть подавати звіти по ТЦО з урахуванням списку ОПФ, а за 2018 рік – в рамках оновленого переліку юрисдикцій.