ВХОД
Вернуться

псевдо-валютные кредиты

tester tester
19 ноября 2012, 19:29
без оценки
Отже, ВАТ «Родовід банк» у 2008-му році не мав достатнього обсягу прав на надання кредитів готівкою у іноземній валюті. Та недобросовісні посадови особи Банку знали про це, тому вони і не збиралися надавати кредити за такими умовами.

Для збільшення обсягів кредитування, була розроблена та застосована шахрайска схема так званого «псевдовалютного кредиту». Яка використовувала необізнаність широкого загалу населення у банківській сфері та бухгалтерській документації. Ця схема широко використовувалася нодобросовісними посадовими особами деяких Банків на ринку споживчого кредитування, що, в решті решт, призвело до банкрутування цих фінансових установ, та девальвації національної валюти в кінці 2008-го на початку 2009-го років.



В 2008-му році НБУ для здійсненя своєї основновної функції — забезпечення стабільності грошової одиниці України – в цілях підтримки національної валюти – гривні – жорстко обмежував обіг іноземної валюти на теріторії України.
Для цього він запроваджував жорсткі та чіткі регулятивні правила обігу іноземної валюти, як у готівковій та безготівковій формі.

Іноземну валюту на теріторії України можна було використовувати лише при розрахунках на митниці, при перетинанні кордону, або за кордоном: при оплаті лікування, одержання освіти, тощо.

Розрахунки у межах України між суб*єктами-резидентами іноземною валютою були заборонені взагалі.

Жорстка позиція НБУ, щодо обмеження обігу іноземною валюти на теріторії Украіни, була відображена у змісті ліцензій, які видавав НБУ, для здійснення валютних операцій. Банкам надавалась можливість здійснювати тільки ті операції, що були зазначені у переліку Додатку до Письмового дозволу (який на той час замінював Генеральну ліцензію) чи надавалися Індивідуальними ліцензіями.

Банки часто посилаються на те, що для здійснення валютної діяльності, вони мали достатній обсяг прав, посилаючись на Генеральні ліцензії (Письмові дозволи) НБУ, які, начебто, за наявності, давали їм право свободно та необмежено оперувати з іноземною валютою.

Однак, у самих Дозволах упереліку відсутні пункти, за якими банкам станом на 2008 рік дозволялося б кредитування в іноземній валюті. Це входило б в протиріччя з тією жорсткою обмежувальною політикою НБУ, яка здійснювалась ним на валютному ринку того часу.

Що підтверджує і сам НБУ, випустивши Постанову від 30 травня 2007 року за № 200, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923. В тексті цієї постанови, в пункті 8.12, зокрема зазначено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

Листом НБУ (Департаменту реєстрації та ліцензування банків) від 03 жовтня 2007 року за № 41-211/1814-10108 саме зазначено, що ВАТ «Родовід банк» станом на жовтень
(дійсно також станом на … 2008 року) мав право на здійсненя таких операцій:

1 — Неторговельні операції з валютними цінностями.
2 — Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.

7 — Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
18 — з інструментами грошового ринку.
19 — з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках.


Одже, Банк, станом на ….2008, на споживчому ринку України, при здійсненні операціій в іноземній валюті, з фізичними особами-резидентами, мав право тільки на ведення рахунків клієнтів (п. 2), а саме: відкривати та приймати на рахунок клієнта іноземну валюту самого клієнта, та видавати її на вимогу клієнта.

Кредитування фізичних осіб на споживчі цілі було не дозволено, а так — заборонено. Тому, до суду Письмовий дозвіл Банку з Додатком до нього надано не було.

Індивідуальна ліцензія теж не надавала такого права. Тому представник Позивача такої до суду також не надав.

Та деякі недобросовісні посадови осіб деяких банків, за для незаконного збільшення обороту банків, та отримання незаконного надприбутку, вирішили розпочати видавати окрім кредитів у гривні (що було у 2008-му році незаборонено), також кредити у іноземній валюті, використовуючи для цього необізнаність населення, та обмежену обізнаність в галузі банківської справи представників контролюючих органів.

Для цього, в якості обгрунтування законності видачи кредитів фізічним особам на споживчі цілі, вони стали показувати, у якості наявності у них дозволу на здійсненя такої діяльності п.п. 1, 7, 18 (зазначенні у Додатку до Письмового дозволу).

Але ж, у зазначених пунктах Додатку до Письмового дозволу, у переліку дозволених кредитні операції в іноземній валюті на споживчі цілі – відсутні. Але для здійснення своєї цілі недобросовісним посадовим особам банків цього було достатньо.

Тож, можна було ввести в оману клієнтів, та контролюючих осіб з небанківської сфери.
Але цього явно бракувало для переконання посадових осіб Національного банку у належності підстав для здійснення крдитних валютних операцій.

Саме тому, для приховування здійснення заборонених операцій, недобросовісні посадови особи банків використовували недійсні документи та вели подвійну бухгалтерію: показуючи посадовим осібам НБУ у регістрах (журналах) обліку здійснених операцій, згідно плану рахунків, операції не пов*язані з кредитуванням, та операції не пов*язані з іноземною валютою.

А от у видаткових «документах», які видавалися на руки клієнтам, за такими схемами, в текстовій частині, зазначалося, що клієнт отримував саме кредит, та саме у іноземній валюті.

Саме така «операція» відображена в наданому представником Позивача «документальному доказі» — Заяві на видачу готівки — яка є недійсним документом – та яку й було надано Клієнту недобросовісними посадовими особами Банку при, начебто, «видачі» кредиту.

Та деякі «умілі» посадови особи йшли ще далі у свої «витівках». Так, деякі «кредитні» операції взагалі не проводилися по облікових регістрах як кредитні. Такі «кредити» проводилися, як правило, в позаоперційний час.

У договорах, за такими шахрайскими схемами, зазначалося, що: «кредит надається позичальнику готівкою, а у випадку надання кредиту в іноземній валюті здійснюється подальший обов*язковий продаж валюти через касу банку, згідно з чинним законодавством України» (п. … Кредитного договору).

Але на той час та й досі, в жодному законі чи підзаконному акті нема, та не може містится, такого обов*язання, адже це було б прямим порушенням Конституції (стаття 41) та Цивільного кодексу України (ч.1 ст. 321) на право вільно розпоряджатися своєю власністю, адже після надання грошових коштів у кредит, вони становилися власністю саме позичальника (ст.ст. 1046, та 1054 ЦК України).

Одже саме тому, «позичальника» зобов*язували «продавати» «надану» ін. валюту, саме цьому банку, згідно «чинного, начебто, законодавства», побоючись того, що «позичальник», після підписання Заяви, може затребувати цю ін. валюту, щоб обміняти її у іншому банку за більш вигідним для клієнта валютним курсом. В такому разі банку прийшлось би насправді видавати зазначені суми, яких частіше в приміщеннях банків, на момент підписування таких Заяв, взагалі і не було. А відтак відразу спливав би обман та шахрайство.

Тому в текстах таких псевдо-валютних псевдо-кредитних договорів, зазначався подальший обов*язковий продаж, начебто, отриманої ін. валюти.

Одже, клієнт підписував «документи» які, начебто, підтверджували:
1) видачу готівкової іноземної валюти,
2) конвертацію (обмін) ін. валюти у гривню, та подальший
3) переказ по призначенню, наприклад, на рахунок продавця автомобілю у автосалон.

А по регістрах (журналах обліку) проходила така операція:

2) прийом (!) готівкової іноземної валюти та конвертація у гривню, та подальший
3) переказ.

Така «схема» дозволяла уникнути уваги інспекторів з НБУ до «обігу» великих в розмірі ін. валютних операцій, з одного боку, та зекономити на отриманні та інкасації ін. валютних цінностей, адже за всі ці операції необхідно було дадатково витрачатись.

Та й грошових коштів (у іноземній валюті) на той час на ринку бракувало, адже ін. валюту, при таких обмеженнях з боку регулятора (НБУ) у достатній кількості більшості з банків залучати не вдвалося.

Одже у записах комп*ютерізованих технічних пристроїв, де кожна операція відображалася у реальному часі у реальній послідовності відображалася така «подія»:
— прийом готівкової ін. валюти з її подальшою конвертацією – переказ (за товар).

Тож, згідно записам у регістрах та журналах: до банку, начебто, приходив клієнт, який, начебто, приносив свою ін. валюту, та бажав заплатити (перерахувати) за товар доларами євро чи, навіть франками Швейцарії. Та ввічливі, та «законослухняні» співробітники банку, начебто, роз*ясняли не «освідченому» громадянину, що здійснити таке не можна – закон не дозволяє – та пропонували де обміняти ці долари-евро-франки на гривню та переказати її «за призначенням». На що, не меньш, «законослухняний громаданин» давав свою згоду. Що й знаходило своє – законне, начебто, – відображення у записах касових технічних пристроїв, у регістрах обліку та звітних документах.

Саме за для умикання таких порушень, при здійсненні операцій з готівкою, Національний банк, в цілях прозорості таких операцій 14 серпня 2003 року своєю Постановою за № 337 запровадив такий порядок здійснення касових операцій в банках України, де п.п. 2 та 4 глави 3 зазначалося, що:




Отже, по-перше, ще раз наголошувалось, що видача кредитів дозволялася тільки у гривні.
По-друге: видача готівки (для клієнтів банку – фізичних осіб) могла проводитись лише з їх поточних (депозитних) рахунків.

Такий порядок був надзвичайно важливим, адже поточні (депозитні) рахунки знаходились «у власності» клієнту. На відміну від інших банківських рахунків: позичкових, транзитних, тощо, які відкривались банком для власних потреб, наприклад, для обліку, чи прийому – видачі – передачі власних грошових коштів для своїх власних потреб, наприклад, інкасації, господарчих потреб, тощо.

Операції за поточними (депозитними) рахунками були прозорі для здійснення контролю з боку будь-яких осіб, яким, згідно Закону України про банки та банківську діяльність (надалі – Закон України про банки), надавалося право на здійснення перевірки клієнтів банку та руху його коштів в банківських установах.

Такий порядок дозволяв уникнути висвітлення фінансового стану та руху коштів за операціями інших клієнтів, що порушувало б банківську таємницю в інтересах третіх осіб.

Саме тому видача готівки клієнтам банку мала проводитись лише з їхніх поточних (депозитних) рахунків.

Окрім того, кредит – це спосіб отримання доходу для банку. Тож, при видачі кредиту, банк мав сплачувати відповідні податки та збори на користь держави.

А для здійснення контролю кредитних та депозитних операцій, відповідні (поточні, депозитні) рахунки реєструвалися в НБУ, податковій службі, та в інших державних структурах. А інші банківські рахінки – не поточні та не депозитні — відкривалися банками вільно, на свій розсуд, та не потребували реєстрації.

А відтак, видача грошових коштів готівкою «напряму»: з «позичкового» рахунку – минуючи поточний – через касу банку дозволяла недобросовісним посадовим осібам банку уникати сплати податків та інших зборів, та декларувати ці суми, як надприбуток, при подачі управлінських звітів до руководства банку та його акціонерів, чи привласнити ці кошти собі.

Така «особливість» присутня й у зазначеній Заяві на видачу готівки, яку так не хотів представляти в суді, в оригіналі, представник Позивача.

Тож, цей «документ» служить, ще одним, наявним – документально відображеним – доказом того, що деякі недобросовісні посадови особи «Родовід банку», у 2008-му році, здійснювали заборонену законами України злочинну діяльність. Яка, в решті-решт, призвела до банкрутства самого Банку, та низки карних справ, відкритих відносно його недобросовісних посадових осіб. Та тільки втручання держави завадило остаточній руйнації Банку.

Окрім зазначеного, значний оборот по фіктивних операціях із «псевдо-валютою», порушив стабільність національної валюти, що призвело до значного обезцінювання – девальвації – гривні з курсу 5.05 до долара США, станом на … 2008 року, до курсу 8.0 – 8.5 – 9.0 наприкінці того ж 2008 – початку 2009 року.

Тож, не є зрозумілими дії представника Позивача, який намагається представити у суді справу таким чином, начебто посадовими особами Банку в 2008-му році, за такими псевдо-дійсними документами, якою є ця Заява на відачу готівки, насправді «видавалися» готівкові грошові кошті із каси Банку, чи то у іноземній, чи то навіть у національній валюті.

Насправді ж, недобросовісні посадови особи «Родовід банку», своїми шахрайскими «операціями», вводили клієнтів Банку в оману, наголошуючи на наяності у них дозволу на здійснення кредитування у іноземній валюті, та ще у готівковій формі. А відтак, діяли в супереч із Конституцією України, ЦК України та іншими зазначеними законами у сфері регулювання банківської діяльності, та валютного регулювання, що було та залишається, забороненою законом нечесною підприємницькою діяльністью (ст. 19 Закону України про захист прав споживачів), таким, що порушує права споживачів фінансових послуг, і, в решті-решт, руйнує довіру до інших банків, які здійснюють свою діяльність згідно з вимогами закону.

Отримання матеріальної вигоди за допомогою омани та шахрайства суперечить також і моральним засадам українського суспільства.

Про це зазначає й Верховний суд України (надалі – ВСУ, ВС України) у своїй Постанові від 06 листопада 2009 за № 9: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, …, актам інших органів державної влади України, моральним засадам суспільства (згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, здійснення недобросовісними посадовими особами «Родовід банку» правочинів, які порушували правовий режим обмежених в обігу об*єктів цивільних прав (іноземної валюти), — посягало на економічні основи держави у сфері грошового обороту, та порушувало конституційні права і свободи Клієнта Банку, насамперед, щодо використання законного платіжного засобу, яким на теріторії України, згідно ст. 99 Конституції України, є й залишається гривня.

Недобросовісні посадові особи Банку, користуючись необізнаностю Клієнта, на той час, у банківських операціях, та бухгалтерських документах – ввели Клієнта в оману, щодо наявності у Банка достатнього обсягу цивільних прав на здійснення зазначених у Кредитному договорі операцій, використавши шахрайску схему так званого «псевдо-валютного» кредиту, оманою змусили підписати зазначений договір, та видачею недійсних документів інсценували факт видачі грошових коштів згідно умов договору.

Написать комментарий

Чтобы оставить комментарий, нужно войти или зарегистрироваться
 
×
окно закроется через 20 секунд