У травні цього року КСУ після чотирирічної паузи відновив розгляд на предмет відповідності Конституції Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 2012 року.
15 вересня суд провів єдине відкрите слухання у цьому процесі. На ньому виступили представники всіх зацікавлених відомств — від Фонду гарантування і НБУ до Мінфіну і галузевих асоціацій банків.
Такий ажіотаж цілком зрозумілий: наслідки визнання неконституційним згаданого закону можуть перевернути вітчизняну фінансову систему.
Як все починалося
Резонансний процес почався ще чотири роки тому з позову групи вкладників (категорія «200+») банку Таврика, збанкрутілого у 2012 році.
Вони були незадоволені черговістю кредиторів збанкрутілих банків, які встановлює закон про систему гарантування. За ним Фонд стоїть третім у черзі, а значить, має більше прав під час розподілу майна, ніж великі вкладники, які в черзі стоять на четвертому місці.
Читайте також: Якщо Фонд гарантування вкладів опиниться поза законом. В НБУ розповіли про 2 сценарії — поганий і ще гірший
Справа дійшла до Верховного суду, який засумнівався в тому, що сам закон, на підставі якого Фонд гарантування працює з лютого 2012 року, відповідає Конституції.
Справу передали до Конституційного суду в 2016 році. Тоді пройшли перші слухання, суд навіть нібито був готовий прийняти рішення, але фактично процес був поставлений на паузу, яка тривала чотири роки.
У травні 2020-го справа несподівано відновилася. КСУ провів декілька засідань і на початку липня оголосив про перехід до відкритого слухання. Причиною назвали численні зміни до профільного законодавства, які були прийняті за останні 8 років. Судді захотіли з'ясувати, чи не змінило це суть правового регулювання системи гарантування вкладів.
Слухання призначили на 15 вересня 2020, до виступу запросили керівників ключових фінансових держструктур Фонду гарантування, НБУ і Мінфіну, представників Верховної Ради та Офісу президента при КСУ, делегатів від банківських асоціацій НАБУ та АУБ.
Чотири висновки з останнього засідання КС
Шестигодинне слухання перетворилося на справжню дискусію: судді влаштували справжній допит фінансовим чиновникам. У них було декілька ключових питань на тему можливої неконституційності Фонду гарантування.
Висновок 1: Фонд не дає держгарантій збереження вкладів
Головна причина, через яку закон про Фонд зацікавив КСУ — його нечіткий правовий статус. Якщо це державний орган, про нього нічого не сказано у Конституції. Якої гілки влади він стосується, кому підпорядковується? Якщо це не державна структура, чому тоді вона випускає свої підзаконні акти і поводиться як своєрідний регулятор банківського сектора?
Читайте також: Чому українці виходять у кеш
Коротка відповідь на обидва питання, яка була озвучена представниками Фонду у КСУ: ФГВФО — це структура з державним корінням, що близько пов'язана з іншими держорганами, але фактично незалежна від них.
«Ми не даємо державних гарантій, їх не існує. Фонд гарантує депозити від імені банківської системи», — заявив перед судом заступник директора-розпорядника Фонду гарантування Віктор Новиков.
Жоден державний орган безпосередньо не контролює діяльність Фонду. Єдине утворення, перед якими звітує керівництво — його адміністративна рада. До неї входять два представники НБУ, по одному від Мінфіну і фінансового комітету Верховної Ради, а також директор самого Фонду.
Адмінрада затверджує стратегію Фонду і займається поточними питаннями: наприклад, може звільнити директора-розпорядника, і погоджує кошторис ФГВФО на рік.
За словами директора-розпорядника Фонду Світлани Рекрут, додатковий доказ того, що Фонд не має особливих відносин з державою — ринкові відсотки (9-12%), які ФГВФО платить Мінфіну за кредитами, залученими під виплати гарантованих сум вкладникам збанкрутілих у 2014-16 рр банків. Всього за цей час виплатили понад 94 млрд грн двом мільйонам осіб.
Ще один важливий нюанс: в процесі роботи Фонд випускає власні нормативно-правові акти (по суті, це підзаконні акти). Але, як запевняють у Фонді, вони поширюються тільки на ті банки, які беруть участь в системі гарантування. На всіх громадян ці акти (на відміну від актів держструктур) не поширюються.
Висновок 2: Фонд не володіє майном банків-банкрутів
Важливе питання, яке цікавило багатьох суддів: Фонд фактично розпоряджається майном банків-банкрутів. На якій підставі він це робить?
У Фонді кажуть, що працюють з банками, як звичайний арбітражний керуючий, що бере на себе управління активами звичайної юрособи в процедурі банкрутства. За словами Новикова, майном банків Фонд не володіє, виступаючи тимчасовим керуючим: всі угоди укладаються від імені самого банку.
Читайте також: НБУ назвав банки, які незабаром приєднаються до BankID
За словами Рекрут, грошей від продажу активів Фонд не отримує. Вони йдуть на баланс конкретної фінустанови, а потім направляються на погашення кредиторських вимог.
Висновок 3: Фонд виплачує компенсації авансом
До реформи 2012 року Фонд гарантування працював як «виплатна каса» — виведенням банків-банкрутів з ринку займався НБУ. Після прийняття нового закону про систему гарантування повноваження ФГВФО розширилися. Але чому при цьому в черзі кредиторів його поставили вище, ніж великих вкладників-фізосіб, якщо до впровадження законодавчих новацій було навпаки?
У Фонду є своє пояснення. «Третя черга — це не претензії Фонду до банку, а претензії вкладників з депозитами в рамках гарантованої суми. В даному випадку Фонд просто заміщає їх», — пояснив заступник голови Фонду Віктор Новиков.
На практиці це означає, що ФГВФО, намагаючись швидко виплатити порівняно невеликі вклади (таких в системі 96%), робить це за рахунок своїх коштів, тобто фактично авансом. Тільки потім він намагається компенсувати ці витрати за рахунок майна банку.
У Фонді кажуть, що, якби не такий підхід, більшості вкладників довелося б чекати виплат набагато довше, ніж 20 днів, протягом яких компенсації надходять до них зараз. Як нагадала голова ФГВФО Світлана Рекрут, до реформи 2012 року виплати відбувалися тільки через 14 місяців після банкрутства банку.
Висновок 4: Вкладники «200+» повинні враховувати ризики
Деякі судді побачили в самому факті існування граничної суми гарантованого вкладу обмеження права громадян України на захист власності.
Як уточнили у Фонді, вкладники 200+ втратили у банках-банкрутах близько 37 млрд грн. У зв'язку з цим КСУ запитує: чим ці люди гірші за інших — тих, кому компенсували всю суму вкладу тільки тому, що він був меншим?
У Мінфіну була чітка відповідь на це складне питання: великі вкладники банків повинні були враховувати ризики, оскільки депозит — це спосіб заробити гроші на відсотках.
Схожу думку висловили представник президента в КСУ Федір Веніславський та президент Асоціації українських банків Олександр Дубас.
«Договір між банком і клієнтом добровільний. В Україні депозит — це завжди прибутковий інструмент. Тому треба розуміти, що всюди, де є слово «прибуток», за ним криється слово «ризики», — зазначив Дубас.
Важливий момент — вкладникам «200+» не відмовляють у компенсації, але це вже залежить від того, у який банк вони вирішили принести велику суму грошей. Якщо ви поклали кілька мільйонів під великі відсотки в банк, який потрапив до Фонду гарантування з мізерно низькою якістю активів, зустрічне запитання на тему вибору фінансового партнера можна поставити вже вам.
Читайте також: Голова НБУ: Визнання неконституційним закону про Фонд гарантування не має жодних підстав
Що буде, якщо систему гарантування визнають неконституційною
Можливі наслідки визнання закону про систему гарантування вкладів неконституційним (повністю або в частині конкретних статей) можна розділити на кілька груп.
Для вкладників банків це означатиме втрату гарантій за депозитами навіть в межах 200 тис грн. За даними НБУ, в Україні 46 млн банківських рахунків, на яких зберігається 533 млрд грн. Вклади до 200 тис. грн складають 98% від кількості і 40% від загальної суми.
Як зазначив голова НБУ Кирило Шевченко, на шальках терезів знаходиться довіра до банківської системи. «Неконституційність закону знищить систему гарантування вкладів в Україні», — упевнений він.
Для Фонду. У разі нового банківського банкрутства у ФГВФО просто не буде юридичних прав займатися виплатами і взагалі проводити тимчасову адміністрацію або ліквідувати такий банк.
«Простий приклад: якщо забрати у нас право випускати внутрішні нормативні акти, ми не зможемо навіть формувати реєстр вкладників, оскільки відповідний порядок прописаний в нашому внутрішньому документі», — пояснила голова Фонду Світлана Рекрут.
Для Мінфіну це додаткові ризики на судах навколо Приватбанку. Саме Фонд був ключовою ланкою процесу націоналізації: у 2016-му банк був визнаний неплатоспроможним і перед тим як Приват купила держава, він протягом трьох днів перебував в управлінні ФГВФО. Тільки потім Фонд продав акції банку Мінфіну за символічну 1 гривню.
Читайте також: Новий проект бюджету: кому підвищать зарплату і що чекає на бізнес
Націоналізація проходила на підставі статті 41-1 закону про систему гарантування вкладів. «Неконституційність закону може ускладнити процес повернення 155 млрд грн, які держава влила у Приватбанк. Також це несе ризики для судових процесів навколо банку, в яких бере участь Мінфін», — заявив заступник міністра фінансів Юрій Драганчук.
Для екс-власників банків-банкрутів це безмежне поле для заперечування наслідків банкопаду в судах. Якщо Фонд весь цей час був нелегітимним, оскільки порушував Конституцію, є підстави оскаржити будь-яке його рішення минулих років в українських судах. Це загрожує тим, що ФГВФО просто завалять новими позовами, в тому числі щодо продажу активів збанкрутілих банків.
15 вересня Конституційний суд оголосив, що він вже завершив вивчення обставин справи Фонду гарантування і тепер готовий прийняти рішення. Коли це станеться — невідомо. Минулого разу схожий меседж КСУ звучав ще у 2016 році. Але цього разу суд навряд чи допустить ще одну паузу довжиною у чотири роки.