Усі зміни відображені у двох документах. По-перше, це постанова Правління НБУ №32 від 29 березня 2018 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України». По-друге — рішення Правління НБУ №182-рш від 29 березня 2018 «Про внесення змін Стратегії валютних інтервенцій Національного банку України на 2016 — 2020 роки „

Тепер НБУ може проводити валютні інтервенції в чотирьох формах:

1) валютний аукціон — тут все фактично без змін, в порівнянні з попередньою практикою проведення таких торгів регулятором;

2) інтервенція за єдиним курсом — передбачає розміщення пропозиції щодо купівлі / продажу іноземної валюти у торгівельно — інформаційній системі за єдиним курсом і укладення угод з суб'єктами ринку в порядку акцепту ними пропозиції до повного продажу / купівлі всього обсягу валютної інтервенції (через функціонал Matching) ;

3) запит найкращого курсу (або інтервенція за кращим курсом) — тепер має два варіанти. По-перше, шляхом запиту за ціною на купівлю/продаж іноземної валюти у суб'єктів ринку через торгово-інформаційні системи та укладення угод з суб'єктом ринку, який запропонував цю ціну. По-друге, через вибір кращої ціни купівлі / продажу іноземної валюти з наявних в торгівельно-інформаційних системах котирувань суб'єктів ринку, і укладення угод з суб'єктом ринку, який запропонував цю ціну (через функціонал Matching);

4) адресна інтервенція — така інтервенція здійснюється на підставі окремого рішення Правління Національного банку і обумовлена ​​національними інтересами України.

Гра по-новому, але зі старими завданнями

До цього Нацбанк активно експериментував з формами втручання в ситуацію на валютному міжбанку — все більше застосовуючи формат “запиту кращого курсу» і все менше використовуючи більш публічну форму — валютний аукціон. З квітня валютний аукціон більше не буде пріоритетним механізмом роботи регулятора.

Певний резон для НБУ в цьому є. При «запиті кращого курсу» активність на торгах учасників не зменшувалася в період до оголошення результатів інтервенції і разовими вливаннями можна було активно впливати на курсоутворення, вирівнюючи попит та пропозицію. Але «запит» є і певний недолік: регулятор працював тільки з обраною двадцяткою банків, що монополізувало ринок і «відштовхувало » від нього в критичні моменти невеликі або малоактивні на валютному ринку банки. Вони були змушені в цій ситуації працювати через кого-небудь з двадцяти улюбленців Нацбанку, ділячись з ними доходами від валютних операцій. Це не додавало таким «малюкам» великого оптимізму.

При проведенні аукціонів демократія була дотримана — брати участь могли всі банки з лотами від 100 тисяч доларів, але ринок «завмирав» до оголошення всіх результатів аукціону, що частково знижувало весь ефект таких операцій з точки зору Нацбанку з управління ситуацією на торгах. Особливо в тому випадку, якщо учасники аукціону “не вгадували" бажань регулятора або сам НБУ помилявся з оголошеними ним обсягами.

Форми — інтервенція за єдиним курсом і адресна інтервенція, взагалі раніше рідко застосовувалися Нацбанком.

Тепер же НБУ «розв'язує собі руки». Він зможе вибирати найбільш доцільний для нього формат інтервенцій в залежності від своїх регуляторних завдань. При цьому частково лукавлячи, кажучи про те, що тільки приймає запропоновані іншими учасниками валютного ринку ціни — тобто виступає «прайс-тейкером».

Адже в умовах нашого малооб'ємного валютного ринку, маючи всю інформацію про обсяги потенційної купівлі та продажі валюти на найближчий час і такий серйозний механізм впливу і управління ситуацією як валютний контроль та фінансовий моніторинг — мало хто з банків захоче зв'язуватися з НБУ в частині валютних операцій і їх обсягів. А у НБУ завжди є можливість «передбачити» розвиток подій на торгах.

Якщо ж повернутися до світової практики, то роль «прайс-тейкера» можлива для НБУ в форматах валютного аукціону або інтервенції через «запит кращого курсу».

До новацій НБУ можна віднести проведення валютних інтервенцій з використанням функціоналу Matching — програмного забезпечення для укладення валютних міжбанківських угод в торгівельно-інформаційних системах Bloomberg, Thomson Reuters та інших.

Функціонал Matching був представлений банкам вже більше двох тижнів тому, але вони не дуже поспішали його використовувати, тому що регулятор обіцяв їм ще якийсь час працювати з усіма торгівельно-інформаційними системами.

Але ось тут демократія закінчилися. Вже з учорашнього дня свої інтервенції (2 квітня НБУ викуповував долар через запит «кращого курсу») Нацбанк проводив тільки через Matching, змусивши таким чином банки активно приєднюватися до цієї системи. Інакше укласти з регулятором угоди фінустанови не могли.

Головними плюсами цієї системи регулятор (як справжній маркетолог) декларує можливість миттєвого укладання угод з купівлі-продажу іноземної валюти шляхом або вибору кращої з анонімних котирувань, наявної в функціоналі в певний момент часу, або введення в систему власних анонімних котирувань, які надалі акцептуються контрагентами .

Таким чином, НБУ буде використовувати функціонал Matching для проведення інтервенцій за двома формами:

1) «запиту за кращим курсом» (в такому випадку Національний банк буде виступати «прайс-тейкером», вибираючи кращу з цін, анонімно запропонованих учасниками ринку);

2) за єдиним курсом (в такому випадку Національний банк буде виступати «прайс-мейкером», анонімно пропонуючи ринку ціну).

Диявол ховається в деталях

Зі спірних моментів, про які тепер доведеться добре подумати банкірам — можна назвати те, що широко розрекламована анонімність курсових котирувань для проведення валютних інтервенцій через функціонал Matching і отримання інформації про банк-контрагент, з яким укладена угода, можливі тільки після її укладення.

Ця умова наштовхнеться на проблему лімітів, встановлених банками друг на друга. Адже не секрет, що після банкопаду, а також виходячи з міркувань ризик-менеджменту і нормативів НБУ — багато банків досі не мають лімітів один на одного або вони дуже обмежені. І у великих банків таких лімітів на їх маленьких колег фактично майже немає або вони заповнені іншими операціями.

Як казначеї банків будуть виходити з ситуації, якщо буде з'ясовуватися вже після укладення угоди, що ліміту на даний банк немає взагалі або він заповнений іншими угодами — поки не особливо зрозуміло.

Хоча НБУ і порекомендував вже банкам мати такі ліміти, але це багато в чому буде просто струс повітря, тому що ризик-менеджери великих банків не будуть готові встановлювати такі ліміти всім банкам поспіль. Тобто «Клуби за інтересами» у різних категорій банків зберіжуться.

При цьому, сам НБУ себе відразу підстрахував тим, що його операції з банками вище встановлених їм лімітів на них — регулятор буде проводити тільки по передоплаті. А що будуть робити невеликі банки, на які у Нацбанку ніколи не було таких лімітів — поки не зрозуміло.

Регламент для надходження попередньої оплати за нацбанківськими операціями в Matching наступний — до 16:30 з понеділка по четвер і до 16:00 — в передсвяткові дні і п'ятницю.

Крім цього, великі банки і маленькі будуть відрізнятися обсягами заявок та умовами поставки, тому ринок буде швидко «обчислювати» хто вийшов на ринок.

Створюючи видимість анонімності НБУ вирішує і полегшує життя собі — банки не мають попереднього оголошення про проведення валютної інтервенції і не можуть ідентифікувати Національний банк серед інших учасників. А, отже, нівелюється вплив самого факту проведення Національним банком інтервенції на курсоутворення на міжбанківському валютному ринку. Це ствердження нацбанківського прес-релізу є спірним, тому що саме публічні або хоча б частково публічні виходи Нацбанку на ринок мали той «стримуючий» і «виховний» ефект на спекулятивні настрої ринку. Для чого власне ці інструменти на валютному ринку НБУ, як центральному банку і потрібні.

Крім цього, НБУ знімає з себе підозри в «суб'єктивності» при проведенні операцій з ним, оскільки в Matching регулятор вибирає не контрагента, а котирування, що відповідають параметрам інтервенції. Це теж досить спірно, тому що при здійсненні операцій по лотах в 5-10 млн доларів точно зрозуміло, що цей контрагент явно хтось із великих гравців, а не банк колишньої третьої чи четвертої групи за старою методологією Нацбанку.

Таким чином, «клубність банків по ваговій категорії» зберігається і особливої ​​анонімності не буде.

З безперечних плюсів нововведень можна назвати:

оперативність угод (хоча насправді це і раніше не було великою проблемою при використанні банками відпрацьованої системи Генеральних угод на проведення валютних операцій і використанні програм Bloomberg, Thomson Reuters або Укрділлінг);

розширення числа учасників (чого дійсно не було при «запиті кращого курсу», коли укладалися угоди тільки з 20 обраними банками).

Фактично коло учасників розшириться до всіх банків, які встановили систему Matching. Хоча проблема з відкритими лімітами на операції між банками, описана нами вище — залишиться відкритим.

Висновки:

Зміна правил гри на валютному ринку вибудувана під сам Нацбанк і основних великих гравців і це мало чим полегшить позиції невеликих фінустанов. Для головних учасників ринку — малі банки так і залишаться «дрібними» і в кращому випадку з мізерними лімітами.

Для самого НБУ ці зміни «розв'язують руки» як в частині додаткового заробітку в казну (35 млрд гривень прибутку в цьому році треба ж якось заробляти) на валютні операції при проведенні валютних інтервенцій, так і в частині можливостей більш оперативно здійснювати операції, залишаючись майже «невідімим », хоча і швидко « обчислюваним ».