Прихильники ідеї переходу на той же євро кажуть, що, рано чи пізно, Україні доведеться зважитися на такий крок, і розмірковують так: відсутність власного «друкарського верстата» змусить країну жити за коштами. А крім того, позбавить чиновників спокуси постійно знімати девальваційну ренту з усього населення та бізнесу країни, і приструнчить їхні апетити щодо розкрадання бюджету. Оскільки показники та витрати головного фінансового кошторису країни, хоч і побічно, але все ж таки контролюватимуться і погоджуватимуться з ЄС.
Не став винятком і нещодавній короткочасний зліт курсу долара на готівковому ринку: у соцмережах та на сторінках деяких ЗМІ знову почала обговорюватися тема відмови від нацвалюти. Тому у цій статті вирішив поговорити про це окремо на прикладі євровалюти, оскільки Україна прагне максимально швидко стати членом Євросоюзу після закінчення війни.
Скажу відразу мою думку: для України, як будь-якої незалежної країни, краще зберегти власну валюту — гривню, та незалежну монетарну політику під контролем національного емісійного центру — Нацбанку.
Греція та Португалія: в єврозоні та з проблемами
Безперечно, монетарна політика нашого регулятора не є ідеальною. Взяти хоча б тривале утримання високої облікової ставки на рівні 25% річних при тому, що інфляція сповільнювалася, і навіть активніше за прогнози. Але Нацбанк, проте, враховує специфіку місцевого ринку, він більше інформований, і оперативніше приймає рішення, порівнюючи з тим, скільки часу знадобилося б для їх узгодження в німецькому Франкфурті-на-Майні, де знаходиться штаб-квартира ЄЦБ.
Україні ж і зараз, і після війни рішення треба приймати оперативно, а ось процедура європейського утрясіння та узгодження будь-якого «чиха» в монетарній політиці лише гальмуватиме і без того мляве зростання української економіки.
Візьмемо для наочності досвід країн, які вже приєдналися до ЄС. Як класичні приклади, можна навести, з одного боку, підходи Греції та Португалії, з іншого — позицію Чехії та Польщі.
Греція та Португалія швидко перейшли на євро, майже відразу ж зіткнулися з серйозними проблемами у монетарній сфері та були змушені для закриття своїх бюджетних дір позичати значні суми на зовнішніх ринках. Це, зі свого боку, створило їм великі боргові проблеми, які негативно позначилися й на мешканцях цих країн.
Дефолт Греції у 2015 році (країна офіційно його не оголошувала, але через невиконання боргових обіцянок — зокрема, відмови переказати МВФ транш у розмірі 1,54 млрд євро в рамках погашення заборгованості, технічний дефолт був визнаний її кредиторами) і дуже непроста ситуація з бюджетною сферою Португалії після переходу на євро є досить показовими.
ЄЦБ так і не зміг вчасно відреагувати на специфічні проблеми цих країн, нюанси їхньої економіки, менталітету та формування бюджету.
Як наслідок, більшість громадян цих країн виявилися не здатними адаптуватися до швидкого зростання цін на продукти, товари та послуги після переходу на євро, що призвело до необхідності збільшення соціальних витрат у цих країнах. А пенсійна реформа за загальноєвропейським варіантом та «вирівнювання» внутрішніх цін у євро з цінами багатших Франції та Німеччини остаточно «добили» рівень життя більшості греків та португальців.
Навіть після екстрених заходів практично силами вже всього Євросоюзу ситуація у тій же Греції чи Португалії залишається досі дуже непростою. Наприклад, зберігся значний рівень держборгу Греції — 168,3% ВВП, а на піку проблем він досягав 206% ВВП.
При цьому, наприклад, у грудні 2022 року він становив 171,3%, тобто греки намагаються знизити боргове навантаження, згідно з дорожньою мапою з ЄС та ЄЦБ. Держборг Португалії хоч і знизився зі 135,2% ВВП у 2020 році до 127,4% ВВП у 2021 році, але все одно залишився високим, і у 2022 році становив 114% сукупного національного продукту. І це у країнах без військових шоків.
Для порівняння: держборг України у військовому 2022 році збільшився на $13,4 млрд — до 78,5% ВВП із 48,9% ВВП на кінець 2021 року. Щоправда, він продовжує швидко зростати, і станом на 31 липня 2023 року сягнув 4 860,59 млрд грн або $132,92 млрд в еквіваленті, що є найвищим показником в історії незалежної України. За розрахунками МВФ, на кінець цього року держборг нашої країни може збільшитись до 98,3% ВВП.
Але це все одно поки що не порівняти з показниками «мирних» Греції та Португалії.
Польща та Чехія не поспішають квапитися
Водночас, Чехія та Польща ще років десять тому декларували перехід на євро, проте не почали спішно відмовлятися від крони та злотого, і підійшли до цього процесу обережніше. Як наслідок, їхня банківська та фінансова система виявилися стійкішими до всіх викликів, ніж системи тих же Греції та Португалії.
У результаті, цим двом східноєвропейським країнам не довелося активно накопичувати борги. У тій же Польщі державний борг до ВВП впав до 49,1% у 2022 році, а в Чехії — становив 42,9% ВВП, хоч і дещо зріс минулого року.
Неоднозначний досвід швидкого входження країн до зони обігу євро змусив усі країни Східної Європи стати ще обережнішими. Останнє розширення зони євро відбулося 1 січня 2023 року за рахунок входження до неї Хорватії, фактично — це перше розширення єврозони з 2015 року, коли до неї приєдналася Литва.
Після входження до зони євро події у Хорватії розвивалися за вже класичним сценарієм: валютні ризики країни знизилися, але ціни та загальна вартість життя значно зросли, що викликає невдоволення місцевих громадян.
Та й інфляційні процеси в інших країнах Євросоюзу через євро миттєво експортувалися до Хорватії, що робить країну залежнішою від загального стану справ загалом у Європі. А показники європейської інфляції залишаються високими.
Тому запуск євровалюти в Україні замість гривні, як пропонують періодично окремі експерти, — це саме той випадок, коли квапитися треба повільно. Навіть після перемоги та можливого швидкого проходження всіх процедур вступу до Європейського Союзу (мріємо, хоча середній період між кандидатством та членством у ЄС становив 7 років) Україні не варто відразу переходити з гривні на єдину європейську валюту.
Читайте також: Єдинороги, злотий чи кавалерка: як заробити на Польщі
Які сценарії можуть скластися далі
Після війни Україна отримає шанс на швидкий розвиток економіки як за рахунок міжнародних вливань — той же план відновлення на 50 млрд євро від ЄС, репарацій від росії, так і за рахунок синергії вже остаточної ідентифікації українцями своїх європейських цілей, які вони зараз відстоюють у війні з агресором.
Тобто психологічно — це вже будуть інші українці зі значно нижчою толерантністю до корупції та чиновницького свавілля, що завжди раніше було «ахіллесовою п'ятою» України. І ось тоді, і тільки тоді, з наближенням свідомості українського суспільства до Європи, можливо буде вести розмову про перехід на євро.
За моїми розрахунками, адаптація української економіки до нових реалій та відновлення після війни відбуватиметься, щонайменше, 5−7 років. Ось після цього терміну і можна буде говорити про свідомий, а не на догоду тим чи іншим політичним амбіціям, перехід на євро.
Тим паче, що якщо за цей період Україна ще остаточно не інтегрується до Євросоюзу, то їй ніхто не заборонить запровадити євро як свою єдину грошову одиницю. Як зараз це, наприклад, робить та ж Чорногорія, хоч і не є членом ЄС.
Ось саме тоді й може знадобитися додатковий контроль над видатками бюджету, оскільки за моделі ходіння євровалюти в Україні у посадовців не буде можливості запуску «друкарського верстата» на покриття дефіциту бюджету.
Тим паче, що значний, але досить ситуативний та короткочасний в історичних масштабах приплив великих міжнародних інвестицій до України може зіграти злий жарт із гривнею, призвівши її до суттєвої ревальвації. І зрештою, знизить і без того поки що низьку конкурентоспроможність української продукції.
Можливий й інший негативний сценарій для нашої економіки та гривні — коли за умов цього ситуативного та короткочасного, за історичними мірками, припливу валюти до країни, Нацбанк «надрукує» під неї значні обсяги гривні.
І коли обсяг інвестицій знизиться, а це завжди циклічний процес, можлива різка девальвація гривні, оскільки за цей період частина ЗВР України піде на погашення зовнішніх боргів, що накопичилися і зараз відстрочені. Тоді НБУ просто не матиме можливості за рахунок резервів згладжувати дані перекоси на валютному ринку, що призведе до стрибків курсу і великих втрат для пересічних громадян і бізнесу.
І ось тоді, для мінімізації курсових ризиків та валютних втрат, історія із запровадженням євро в Україні замість гривні може отримати своє практичне продовження.
Читайте також: Скільки заробляють у різних країнах світу: рейтинг 2023 року
За яким би із двох перелічених сценаріїв не пішов розвиток подій після перемоги, треба розуміти, що питання заміни гривні на євровалюту має бути вирішене лише для національних інтересів, а не перетворюватися на політичне шоу. І це справді той випадок, коли поспішати треба повільно.
Розуміють курсові ризики за євро і в Нацбанку. Не дарма, незважаючи на зростання товарообігу України з країнами ЄС у євро, наші посадовці вже багато років не поспішають змінювати валютну структуру наших ЗВР на користь зростання обсягів євровалюти в резервах.
Якщо
Виною усьому не лише сама структура зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС та державами, які ведуть розрахунки в доларах США в цей період, і навіть не наслідки пандемії та війни, а ще й поведінка пари євро/долар, яка є дуже волатильною останніми роками.
Євро/долар із 2019 до серпня 2023 року
Суттєві стрибки пари у цей період від 0,96 до майже 1,23 долара за євро — це глобальні валютні ризики за євровалютою, які наші чиновники Нацбанку брати на резерви країни не готові. Хоча, при цьому вони й констатують, що питома вага розрахунків у євро з країнами Євросоюзу постійно зростає. Що мало б збільшувати їх інтерес тримати більший обсяг ЗВР у євровалюті, чого насправді не відбувається. Тобто Нацбанк при формуванні своїх резервів робить поки що ставку на долар.
За цієї глобальної світової волатильності, при позитивному вирішенні питання про запровадження євро замість гривні в Україні, — така турбулентність також має і цей суттєвий бік, який робить українську економіку залежною від поведінки євровалюти на міжнародних ринках. Особливо в тих випадках, коли розрахунки з українськими контрагентами відбуваються у євро, а потім їм треба розраховуватися зі своїми партнерами у доларі.
Тому повторюся: моя думка, що для України, як будь-якої незалежної країни, тим паче, в умовах війни та подальшого повоєнного відновлення, краще поки що зберегти власну валюту — гривню, і незалежну монетарну політику під контролем свого національного емісійного центру — Нацбанку.