Спроба № 2
Вперше план повоєнного відновлення Україна презентувала у швейцарському Лугано на початку липня минулого року. Тоді на конференції вдалося узгодити багато питань поточного фінансування воюючої країни, але план відновлення викликав багато дискусій.
Цей план був розрахований на 10 років і включав 15 національних програм, які охоплювали практично всі сфери — від оборони, безпеки та «зеленої енергетики» до модернізації соціальної інфраструктури та покращення бізнес-клімату.
Його реалізація передбачала 2 етапи. На першому під реалізацію 580 проєктів має бути виділено $350 млрд. На другому для 270 проєктів — $400 млрд. Таким чином, загальна сума інвестицій має становити $750 млрд.
Загальний обсяг фінансування оновленого плану ще не відомий. Але, найімовірніше, він суттєво перевищить початкові намітки. По-перше, план уже не на 10, а на 28 років — до 2050 року. По-друге, лише на реформування енергетики планується витратити $400 млрд.
Поданий у Лугано план відновлення не приніс практичних результатів, зокрема й тому, що в нього були вписані проєкти, що, очевидно, не є пріоритетними для повоєнного відновлення. Наприклад, будівництво 7,5 тисяч лісових доріг та розвиток переробки крохмалю.
Водночас, у Лугано Україна не надала чітких пояснень, як працюватиме механізм розподілу міжнародної допомоги та контроль ефективності її використання. Саме щодо того, хто саме контролюватиме витрачання коштів, минулого разу так і не вдалося домовитися, оскільки кожна з присутніх сторін мала своє бачення цього питання.
Схоже, що нинішня презентація оновленого плану викличе не менше дискусій. Зауваження щодо планів влади щодо відновлення економіки спостерігачі вже висловлюють. Про це, зокрема, у фейсбуку написав експрезидент Київстар Петро Чернишов. Далі «Мінфін» наводить текст його публікації.
Мрії та реальність інвестицій
Сьогодні прочитав дві статті — одна у Форбс Україна, друга у Wall Street Journal.
Перша про те, яку програму Україна повезе днями до Лондона на велику конференцію донорів (там, де обговорюватимуть план Маршалла для нас — після перемоги).
Цитата: «До 2050 року виробництво електроенергії зросте у 7 разів, видобуток газу — у 4 рази, нафти — у 6 разів. В енергетику буде інвестовано понад $400 млрд. Потужність сонячних та вітроелектростанцій зросте до 230 ГВт (цікаво, що у 2021 році потужність усього виробництва електрики в Україні була 50 ГВт).
Вже не віриться, але далі написано, що Україна сама вироблятиме «малі ядерні реактори» — це перспективна, але поки що недоведена технологія, яка потребує величезних інвестицій, щоб розпочати, та довгострокових контрактів із споживачами енергії, щоб їх встановлювати.
У програмі ще багато цікавого.
З огляду на те, що зараз електрики Україні вистачає — навіть вдається її експортувати до Європи — таке зростання означає, що в Україні має з'явитися дуже багато нової промисловості, яка її споживає.
А ось друга стаття — про те, як реально залучаються інвестиції.
Польща днями оголосила найбільший інвестиційний проєкт за свою історію. Американська компанія Intel побудує біля Вроцлава завод із нарізки та пакування чипів. Загальні інвестиції — 4,6 млрд євро. Там працюватиме 2 тис. осіб.
Що тут важливе? Завод не вироблятиме чипи — це робить зараз завод Intel в Ірландії і робитиме новий завод у Німеччині. Вони тільки вирізатимуть чипи з готових пластин та упаковуватимуть їх для кінцевих споживачів. І для цього треба 4,6 млрд. Німецький завод коштуватиме $20 млрд — там ці чипи вироблятимуть саме з нуля. І на цей завод Німеччина та Брюссель дадуть субсидій $10 млрд (половину).
Польща не говорить (поки що секрет), скільки вона дасть субсидій, щоб Intel побудував саме там, але думаю 30−50% повинна. Очевидно, ще Єврокомісія не затвердила субсидію на цей завод. А загалом на залучення виробників чипів вони вже затвердили загальну програму $33 млрд.
Крім того, Німеччина бореться з Британією та Іспанією за новий завод тайванського виробника TSMC (це № 1 у світі), конкуруючи, передусім, субсидіями. Тому інших великих відмінностей у цих країнах немає.
Роблю висновок: Польща та Німеччина молодці! Без підтримки держави нічого великого нині у світі не будується. Конкуренція за інвестиції є настільки сильною, що розповідати, які ми будемо ліберали, коли навкруги зовсім не ліберали, «мимо каси» у всіх сенсах.
Читайте також: Найкращі танки у світі та «класичні» БТРи: що Rheinmetall хоче виробляти в Україні
Ну і дуже хочу бачити та чути реакцію аудиторії у Лондоні, коли їм презентують українську програму з енергетики.