Причина № 1 – заробітна плата
Причому як її розмір, так і своєчасність виплати. Почнемо з розміру. Поки в Україні середній розмір заробітної плати один з найнижчих в Європі, місцем роботи мрії нам не стати.
За даними дослідження Purchasing Power Europe 2019 компанії GfK, Україна не лише замикає рейтинг за купівельною спроможністю громадян серед 42 країн Європи, але і знаходиться на одному рівні з Молдовою та Косово.
Якщо повернутися до власне розміру заробітної плати, то ще одне дослідження — впевнено розташовує Україну на останньому місці за розміром заробітної плати. Що ще сумніше, у Болгарії, що знаходиться на передостанньому місці, середня зарплата майже в 2 рази вища, а у Румунії (третє місце з кінця) – в 2,5 рази. Тобто розрив досить серйозний, і Україні доведеться йти на радикальні заходи, щоб значно підвищити заробітну плату і стати конкурентною на європейському ринку праці.
Що ще слід взяти до уваги – наші найближчі сусіди і головні конкуренти за робочу силу – зовсім не Болгарія і Румунія. У Польщі, Чехії та країнах Балтії середня зарплата «чистими» становить майже тисячу євро, а в Німеччині – майже у два з половиною рази більше. Тож порівнюючи середньоукраїнські триста євро з сусідніми зарплатами ми ще раз переконаємось, що одним з найважливіших «виштовхуючих» факторів є розмір заробітної плати.
Причина № 2 — зарплату в Україні можна не платити
Я ніде не бачила даних щодо заборгованості європейських роботодавців перед своїми працівниками за заробітною платою. Думаю, для багатьох іноземних компаній затримка зарплати неприйнятна і загрожує штрафами і судами, які надійно захищають працівників від свавілля роботодавців. А як з цим справи у нас?
Середня заборгованість українських роботодавців перед своїми працівниками становить близько 2,8 млрд. грн. Тільки вдумайтеся в цю цифру!
Погіршує становище те, що це не тільки заборгованість підприємств-банкрутів або заводів, що залишилися на непідконтрольних нам територіях. Лідерство за заборгованістю «тримають» Донецьк і Луганськ. Однак від них «недалеко пішли» роботодавці Сумської, Харківської та Запорізької областей, а Київ і Дніпро демонструють незавидну позитивну динаміку.
Другий сумний фактор — більше половини цієї цифри становлять борги економічно активних підприємств. Тобто завод працює, а от виплачувати зарплату своїм працівникам не може.
Зрозуміло, що працювати «за чесне слово» наші працівники не хочуть. Квартплату потрібно платити вчасно, у транспорті проїзд вимагають оплатить без затримок, в супермаркеті під чесне слово ковбасу не дають, тому «обіцянки-цяцянки» від роботодавця мотивують мало.
Як підсумок – зарплата українська невелика за розміром, та ще й не завжди виплачується вчасно. Тому утримує або привабливим чинником її не назвеш. Мало того, поки українські роботодавці в середньому додають зарплату за 400 грн в квартал для міст-мільйонників, цей приріст «з'їдають» інфляція, зростання тарифів і інші фактори. Значимо нічого не змінюється.
Причина №3 — країни сусіди спрощують визнання дипломів
Тим часом іноземні роботодавці прагнуть зменшити оподаткування – наприклад, у Польщі відмінили 18% податок для молоді до 26 років, які отримують менше 85,5 тисяч злотих на рік. Знижується вік польських пенсіонерів, збільшується допомога для сімей з дітьми – країна активно залучає всі вікові категорії трудових мігрантів, створюючи умови для більш довгострокового співробітництва. Одне з останніх нововведень – спрощення нострифікації дипломів для медиків. Можливо, саме тому 90% з майже 850 тисяч дозволів на польське працевлаштування отримали саме українці.
Чехія щорічно подвоює квоту для трудових мігрантів. При цьому є реальна можливість укладати контракт на 2 роки. Крім простих спеціальностей Чехія активно залучає лікарів і програмістів. Як пишуть самі чеські агентства з працевлаштування, працювати лікарем в Чехії дуже вигідно. Після кризи 2013 року чеські медики виїхали в сусідні країни, і тепер існує певний кадровий дефіцит.
Тому Чехія пропонує особливу інтеграційну програму для тих, хто хоче і може працювати лікарем в Чехії. Для програмістів Чехія теж райське місце – наприклад, в Празі за 2018 рік кількість вакансій зросла на 47%. Тому дипломовані фахівці, готові пройти нострифікацію диплома та підтвердити свою кваліфікацію, отримають найбільш вигідні умови співпраці.
Німеччина — це найбільш постраждала від відсутності працівників країна Європи. За різними джерелами від 1 до 1,5 млн робочих місць чекають своїх співробітників. Можливо, саме тому новий міграційний закон, який набирає чинності в 2020 році, настільки лояльний до громадян країн – не членів ЄС. Тепер навіть відсутність договору з роботодавцем не є перешкодою до працевлаштування. Якщо у вас є диплом потрібної кваліфікації, знання мови і можливість себе утримувати, поки ви шукаєте роботу – хоча б півроку, як кажуть, ласкаво просимо. До речі, не обов'язково на пільги нового закону спокусяться українські працівники – поки економісти припускають найбільш вірогідними кандидатами на закриття таких вакансій «польських українців». Тому ситуація на ринку трудової міграції ще може кардинально змінитися.
Причина №4 – відношення до співробітників
Крім невисокої заробітної плати, другим «злом» українських роботодавців є низька управлінська культура. Робота в стилі «я начальник, ти дурень» — досить поширена. За даними опитування, проведеного robota.ua найбільше бісять підлеглих невміння начальників тримати себе в руках і нечіткість при постановці завдань. Як бачимо, це не тільки два головних «зла», але і два найяскравіших ознаки непрофесіоналізму керівників. Якщо врахувати, що молодь нетерпима до такого ставлення, багатьох «зетів» українські роботодавці можуть недорахуватися.
Тому вибираючи між вітчизняним хамством і закордонним керівництвом, багато мігранти віддають перевагу іноземному.
Плюси трудової міграції
Ще одним плюсом закордонного працевлаштування багато українців вважають можливість долучитися до європейського досвіду, методів ведення бізнесу і навчитися правильним бізнес-процесів. Можливо, саме тому деякі трудові мігранти, повернувшись із заробітків, відкривають в Україні свої бізнеси.
Варто зараз Україні «кістьми лягати», щоб повернути своїх працівників? Питання складне і неоднозначне. З одного боку, дефіцит кадрів в Україні дійсно величезний і цілком може досягти критичної точки. Але навчило це роботодавців поважати і цінувати своїх співробітників? На жаль, не скрізь.
Не завжди люди їдуть «за довгим євро». Як написав ще в 2017 році один з учасників опитування про трудову міграцію «Якщо нас і там, і тут вважають особами другого сорту, але там платять більше, навіщо нам залишатися?» За останні два роки дефіцит посилився, але не факт, що суттєво змінилося ставлення.
Та й фінансова «подушка», якою трудові мігранти забезпечують своїх рідних, так і всю економіку в цілому, є важливим стабілізуючим фактором. Складно буде відразу обходитися без неї.
Поки, мені здається, Україна не готова повернути своїх мігрантів. Ні фінансово, ні ідейно. Завдання більш реальне полягає в тому, щоб за прикладом європейських сусідів, зробити процес трудової міграції більш керованим і не втратити цінності «материнської держави». Так, навіть багаті німці і французи не соромляться «заробітчанствувати» в Швейцарії.
Питання в тому, чи можна повернути їх на підприємства, коли і як це оптимально зробити. І як збалансувати ринок праці за їх відсутності, кого залучити на їх робочі місця.
Тут Україна програє на всіх фронтах – від привабливості для мігрантів (не як транзитної країни), до документального оформлення, квот і законодавства. Тому потрібно залучати тих, хто ще є і готовий працювати у нас. Адже поки що на заробітки, і назавжди за кордон готові вишикуватися довгі черги співвітчизників.
За даними Research & Branding Group, виїхати назавжди планують ще 1,3 млн українців, а всього потенціал української міграції склало близько 5 мільйонів чоловік. Миритися з поточним станом речей або оптимізувати ситуацію – вибір кожного роботодавця.
Поки у держави немає стратегічних рішень з цього питання, вина за «витік» лягає безпосередньо на бізнес. І його бездіяльність обернеться недоотриманими доходами, закриттям підприємств і іншими неприємностями.