Безробіття — тактична проблема уряду
Аналіз динаміки рівня безробіття за останні 10 років показує, що при настанні кризи безробіття відразу «взлітає» до рівня вище 10%. Це видно як на прикладі кризи 2008-2009 рр., так і на прикладі кризи 2014-2015 рр.
Аналіз графіка рівня безробіття за останні 10 років дозволяє зробити ще ряд корисних висновків. По-перше, наша економіка дуже чутливо реагує на спад ділової активності саме зниженням зайнятості населення. Це робить економічні кризи «чутливої точкою» політиків, оскільки падіння зайнятості зачіпає електорат.
По-друге, відновлення рівня зайнятості населення в Україні відбувається дуже повільно і, як правило, має поступальний характер.
Так, в липень 2017 роки ми увійшли з рівнем безробіття 10,5%. У вересні вона знизилася до 9,1%, проте все ще залишалася дуже високою і уряду не вдавалося її збити нижче 8%, як це було під час сировинних криз 1998 -1999 і 2008-2009 рр. На мій погляд, зростання безробіття в Україні останні півроку стимулювалося двома факторами: відтоком формально безробітного населення в ЄС на сезонні роботи і дуже слабеньким відновленням промисловості.
Обидва ці чинники не знаходились під впливом українського уряду, основний ресурс якого був направлений на забезпечення фінансової стабільності і не передбачав активної промислової політики.
Облік і контроль робочої сили
Суть проблеми в тому, що економіка без трудових ресурсів і споживачів (населення) неможлива за визначенням. Більш того, економіка може мало залежати від розміру територій, а іноді і від якості цих територій, їх клімату та інших характеристик. Тому найголовніший успіх економічних реформ — це можливість держави зайняти чимось корисним населення на своїй території. І ось саме в цьому вузькому моменті Україні похвалитися особливо нічим.
За статистикою Держкомстату, працездатне населення в Україні становить приблизно 26 млн чоловік, з яких працює тільки 16,5 млн чоловік.
Тобто практично 10 млн трудових ресурсів (або 38% працездатного населення), не будучи в більшості своїй офіційно безробітними, залишаються «баластом» для економіки України, працюючи за межами країни. Правда за їх рахунок вдається поповнювати золотовалютні резерви НБУ, оскільки саме «заробітчани» завжди були помітним джерелом валюти в країні.
Станом на початок 2017 року Росії працювало приблизно 2,1 млн громадян України. Ситуація з Польщею була складніше: польська влада інформує, що на території Польщі в 2016 році працювало близько 400 тис. українців, і це тільки за офіційною статистикою. Скільки ж наших громадян працювало і проживало в Польщі нелегально — оцінювати складно. Розкид в оцінках по Польщі великий, і знаходиться в діапазоні від 0,8 до 1,5 млн осіб.
Таким чином, з 10 млн незайнятих, як безробітні враховані тільки близько 1,5-1,6 млн осіб. Решта 8-8,5 млн працюють за кордоном, але не відмовляються від українського паспорта, і очевидно чекують настання пенсійного віку, щоб перебратися в Україну.
Попит на реформи
Результати реформ повинно бути видніо не за місцем в рейтингу Світового банку Doing Business, а за показниками притоку в Україну іноземних інвестицій — власне це і є нові технології, нові робочі місця і шлях до розквіту національної економіки. Мабуть, це єдиний шлях, що дає можливість комплексно вирішити всі проблеми Української економіки: від слабкої зайнятості населення до відходу від сировинної залежності.
Поки ж похвалитися кардинальними зрушеннями дуже складно. У 2015 році прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Україну скоротилися на $ 12,9 млрд., в 2016 році — на $4,5 млрд. У першому півріччі 2017 року, вперше з часу закінчення кризи, ПІІ зросли трохи більше ніж на 4% — приблизно на $1,6 млрд. Для такої країни як Україна дуже мало. Для прикладу, коли в Україні після Помаранчевої революції в 2004-2005 роках був інвестиційний бум, ПІІ в Україну росли темпами по $6-8 млрд на рік.
Я вважаю, що $6 млрд. На рік — це якраз той поріг ПІІ, який дозволяє Україні комфортно розвиватися і рости. $ 8-10 млрд на рік — це вже справжній інвестиційний бум для нашої «окраїни Європи». Уряду потрібно доводити планові показники по ПІІ на 2018 рік до позначки $8 млрд на рік. І це повинні бути не кредити, а саме інвестиції в акціонерний капітал українських компаній.
На жаль Україна не повністю відкрилася Заходу. На практиці наше бізнес-середовище захищає свої «жирні» ділянки ринку і не дуже пускає працювати західні компанії. Ілюстрацій підкилимної боротьби за місце під українським сонцем предостатньо. Чого тільки варті пригоди Ryanair в Борисполі або ідеї держбанків нишком заганяти до себе на обслуговування держкомпанії і бюджетні організації.
Не знаю, чи розуміють це в економічному блоці уряду, але подібну практику «протекціонізму» місцевим бізнес елітам потрібно припиняти, причому на протязі 1-2 років. Оскільки інакше в довгостроковій перспективі прогнози Warsaw Enterprise Institute можуть збутися і наші більш здатні сусіди витягнуть ще більшу частину трудових ресурсів з нашої економіки, скоротивши і її масштаб, і її привабливість.