Мінфін - Курси валют України

Встановити
AndreyM

Andrey M

0 підписників298 підписок

Був на сайті 19 лютого 2024 о 09:36

Чоловіча

1 січня 1979

Киев

Про себе

Бесполезно говорить: «Мы делаем все, что можем». Надо сделать то, что необходимо!

На Мінфіні з 29 листопада 2012

Заблокувати

Умом кацапов не понять, Аршином общим не измерить. Лавров сказал: «Дебилы, бляТь». И в это надо, только верить.

Записи

1503

5 липня 2022, 12:20

Форвард все

За ініціативи СБУ арештовано активи українських підприємства та банку, які спонсорували агресію рф За матеріалами кібердепартаменту Служби безпеки України накладено арешт на рухоме та нерухоме майно і корпоративні права компанії-дистриб’ютора алкогольних напоїв та одного із комерційних банків, кінцевим бенефіціаром яких є громадянин країни-агресора. Встановлено, що частина прибутку цих підприємств йшла на підготовку та ведення війни проти України та її ослаблення. Загалом орієнтовна вартість арештованого судом майна обох юросіб сягає майже 880 млн грн, а корпоративних прав – понад 1,2 млрд грн. СБУ продовжує досліджувати всі обставини діяльності цих підприємств у межах кримінального провадження, розпочатого за двома статтями ККУ. Тривають комплексні заходи щодо вилучення заблокованих активів на користь нашої держави. ➡️ bit.ly/3OPkSHt

+30

15

15 листопада 2021, 11:06

Як боротися з навязливим спамом в продажах, або «купіть слона»

Часто в відгуках про банки читаю справедливе обурення що банки навязують свої продукти — від кредитів до депозитів. Сам, по причині професійної необхідності, змушений подавати тестові заявки в банки та фінансові компанії для отримання кредитів (кредити не оформляю, просто проводжу аналіз умов та пропозицій). Після цього, думаючи що ось він «гарячий клієнт», мене начинають донімати дзвінками типу «а чому ви передумали?», «а давайте ми вам запропонуємо альтернативний продукт?», тощо. Ніякі пояснення що рішення відмовитися від кредиту остаточне і перегляду не підлягає — не діють. Вимоги видалити мій контакт з бази теж не діють. Шукав різні шляхи коммунікацій, навіть ТОП менеджерам дзвонив з проханням перестати мене турбувати, інакше дам їх особисті контакти на прозвон як контактну особу, чи розішлю веб мастерам та аффілейтам сформувавши заявку на кредит, наприклад на Мінфіні. Навіть це не завжди допомагає, якщо допомагає — то через місяць-два дзвінки відновлюються. Так ось, винайшов спосіб, який дозволяє мінімум на місяців 3 а то й взагалі позбутися дзвінків від такого продавця послуг: На будь які їх пропозиції я пропоную менеджеру «купити слона». Спочатку пауза на пару секунд і на будь-яку відповідь типу «навіщо мені слон», «ви що приколюєтесь» чи навіть «добре, я згоден» і тд. я відповідаю їх фразою в наступному ключі «всі говорять « добре, я згоден », а ви купіть слона» Після третьої чи четвертої пропозиції купити слона кидають слухавку і більше не телефонують. Мабуть вони думають що потрапили на когось не сповна розуму і в коментарях в базах по телемаркетингу відображають що клієнт неадектваний:) Нехай краще так думають, ніж будуть мене задовбувати своїми пропозиціями в самий недоречний для мене час. Раджу для коммунцікацію з спамами в будь-яких продажах, щоб вам не пропонували — без різниці. У мене кума має невеличкий МАФ біля Лукянівки, де торгує текстилем. Казала що продавці з сумками не потрібного товару вже дістали — ходять одні і ті ж, при цьому що вона за 10 років нічого в них не купила. Як тільки на їх пропозиції вона почала «торгувати» слоном — вони її стороною обходять:) Дуууже допомагає, ще ніхто слона не купив:)

+75

13

9 листопада 2021, 14:55

Жизненно ч2

Двустишья – отпад! Автор — Вишневский. не надо делать мне как лучше, оставьте мне как хорошо ------------------------- я не хотела вас обидеть, случайно просто повезло ------------------------- поскольку времени немного, я вкратце матом объясню ------------------------- башка сегодня отключилась, не вся, конечно, – есть могу — следить стараюсь за фигурой, чуть отвлекусь — она жуёт ------------------------ шаман за скверную погоду недавно в бубен получил ------------------------- всё вроде с виду в шоколаде, но если внюхаться — то нет ------------------------- обидеть Таню может каждый, не каждый может убежать. ------------------------- ищу приличную работу, но чтоб не связана с трудом ------------------------- мои намеренья прекрасны, пойдёмте, тут недалеко ------------------------ я за тебя переживаю — вдруг у тебя всё хорошо ------------------------- держи вот этот подорожник — щас врежу, сразу приложи ------------------------ я понимаю что вам нечем, но всё ж попробуйте понять ------------------------- о, приключеньями запахло, спускаю *** с поводка ------------------ мы были б идеальной парой, конечно, если бы не ты ------------------------ как говорится, всё проходит, но может кое что застрять ------------------------ кого хочу я осчастливить, тому уже спасенья нет ------------------------- а ты готовить-то умеешь? — я вкусно режу колбасу ------------------------ звони почаще – мне приятно на твой ʺпропущенный ʺ смотреть ------------------------- зачем учить нас, как работать, вы научитесь, как платить ------------------------- характер у меня тяжёлый, всё потому, что золотой ------------------------ чтоб дело мастера боялось, он знает много страшных слов ------------------------- вы мне хотели жизнь испортить? спасибо, справилась сама ------------------------- её сбил конь средь изб горящих, она нерусскою была ------------------------ когда все крысы убежали, корабль перестал тонуть — дела идут пока отлично, поскольку к ним не приступал ------------------------- работаю довольно редко, а недовольно каждый день ------------------------- была такою страшной сказка, что дети вышли покурить ------------------------- когда на планы денег нету, они становятся мечтой ------------------------- женат два раза неудачно — одна ушла, вторая – нет ------------------------- есть всё же разум во вселенной, раз не выходит на контакт ------------------------ уж вроде ноги на исходе, а юбка всё не началась ------------------------- я попросил бы вас остаться, но вы ж останетесь, боюсь ------------------------ для женщин нет такой проблемы, которой им бы не создать ------------------------- Олегу не везёт настолько, что даже лифт идёт в депо ------------------------ меня запомните весёлым, а завтра я начну ремонт ------------------------- зевну, укроюсь с головою, будильник заведу на март ------------------------- мы называем это жизнью, а это просто список дел ------------------------- всё то, что нас не убивает, богаче делает врачей ------------------------ и жили счастливо и долго… он долго, счастливо она ------------------------ я не туплю, а экономно расходую потенциал ------------------------ мне психиатр сказал: присядьте, щас успокоюсь и начнём

+75

4

4 листопада 2021, 10:53

Жизненно.

Свои стихи петербуржец Владимир Поляков, известный под ником Bazzlan, называет «полу-пирожками». В них всего две строки и нет рифм, зато смысла и жизненной мудрости — целый океан! +++ Ассоль ждала свой алый парус, а Грэй ходил под голубым +++ Всё было в общем-то неплохо, пока не стали улучшать +++ Хирурга сразу я припомнил – он у меня купил диплом +++ – Хотите, я скажу вам правду? – Спасибо, у меня своя +++ Мой парень гей, как оказалось. Я охренел, когда узнал +++ Она ругнулась так, что дворник в блокнотик что-то записал +++ В роскошных залах Эрмитажа мат восхищенья не стихал. +++ И вот опять с трибун высоких нам светлым будущим грозят +++ А есть и те, кто не ворует, но, правда, те уже сидят +++ Футбол специально был придуман, чтоб русских всюду унижать +++ Меня совсем никто не любит, хоть я ещё не всех спросил +++ Чтоб скрыть свою интеллигентность, он сопли вытер рукавом +++ Как удивительно природа вас щедро обделила всем! +++ Когда на жизнь посмотришь трезво, то понимаешь – надо пить! +++ Наш шеф, как чайка – прилетает, кричит, насрёт и улетит +++ Так хорошо вчера нам было, что очень плохо до сих пор +++ Лечусь слабительным от кашля. Хотел бы кашлять, но боюсь +++ Песца откармливали долго, в итоге полный был песец +++ Нашли такую позу в сексе, что виден телек им двоим +++ Пока приехал переводчик, китаец бедный утонул +++ Она в постели ненасытна – всю ночь тайком чего-то жрёт +++ Учиться никогда не поздно, но бесполезно иногда +++ Совсем чего-то память скисла. Забыл, что именно забыл +++ Искал второй носок всё утро, а он под первым был надет +++ Взял три бутылки и орешков, чтоб после белочку кормить +++ В театре три сестры давали, пока бордель не пресекли +++ Сегодня всё идёт по маслу, но через задницу пока +++ Давайте деньги посчитаем. Я буду палец вам слюнить +++ Кто за рулём не матерится, тот за дорогой не следит +++ А вон менты куда-то негра под белы рученьки ведут +++ Вы к нам почаще заходите, без вас потом так хорошо

+191

5

22 жовтня 2021, 09:51

Як Московія стала Росією? До 300-ліття «викрадення» назви українського народу

Ірина Костенко, Ірина Халупа ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ Читаємо в Івана Драча: «Назва Русь вирвана із серця Києва залізною рукою Петра». Сталося це 300 років тому, 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро І проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів – «россиянами». Така зміна назви Московської держави кинула серйозний виклик ідентичності українського народу. «Ми є народ, у якого вкрали назву» – так за пару століть означив ситуацію академік Михайло Грушевський . Доктор історії Ярослав Дашкевич прокоментував подію розлогіше: «Московщина по суті загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом – етнічним, географічним, устроєвим – цілком відповідає сучасному термінові Україна… Це дало Московщині, хоча й підроблений, але все ж таки, блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою». Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія) Розглянемо поетапно, як це відбувалося. 1721 року в Москві після перейменування постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності назви «российская» від княжої Русі. Але у царя Петра I до цього руки не дійшли. Монета 1707 року із зображенням тодішнього царя Петра I, правителя Московського царства. На аверсі монети напис: «московський рубль» Герб Московії, «Стематографія», 1702 рік Ідею створення нової історії Російської імперії «блискуче» втілила в життя імператриця Катерина II . Що її до цього спонукало? Ось що читаємо у праці академіка Григорія Півторака : «Катерина ІІ намагалася пізнати історію своєї держави на основі наданих їй писемних джерел – літописів та інших документів московської старовини. Правдива історія Московії її шокувала, бо була куцою і дуже бідною. Особливо царицю вразило те, що могутня держава Русь, слава якої протягом трьох століть гриміла на весь світ і з князями якої вважали за честь породичатися королі Франції, Угорщини, Швеції… як з’ясувалося, до Московії не мала жодного стосунку». Оце і спонукало імператрицю взятися за створення власної версії російської історії. Подальші події розвивалися так: 4 грудня 1783 року за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». За вказівкою імператриці провели ревізію стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили Комісія під командуванням цариці працювала 9 років і нахимерила новий каркас історії Російської імперії, прикрутивши її походження до княжої Русі. Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом». «Велика історикиня» Катерина ІІ ретельно вичитувала матеріали комісії і особисто уклала родовід київських і московських князів. Тоді ж за вказівкою імператриці провели ревізію усіх стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили. Шостий номер французької газети Gazette (1709 рік), в якому йдеться і про Україну (Ukraine), і про Московію (Moscovie) та московитів (Moscovites) Новоспечену версію російської історії опублікували 1792 року. Вона стала еталоном для майбутніх істориків 19-го століття і лягла в основу «Истории государства Российского» у 12 томах Карамзіна , а також фундаментальної «Истории России с древнейших времен» у 29 томах Соловйова . Історики царської Росії справно взялися тиражувати міфи про колиску трьох братніх народів і про те, що «Київська Русь» була першою російською державою. Професор Берлінського університету Александер Брюкнер у своїй історії Росії з цього приводу зазначив: Імперська схема історії була непорушною до 1904 року, коли її блискуче спростував Михайло Грушевський «Виплеканий монгольськими ханами примітивний народ з мізерним, орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною європейський народ». Імперська схема історії була непорушною до 1904 року, коли її блискуче спростував видатний історик Михайло Грушевський. У свої знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії…» він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держави Русь був український етнос і що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів – це повна фікція: «Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності, – писав Грушевський. – Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської». «Словник московсько-український» і «Словник українсько-московський». Упорядник Віктор Дубровський. Видавництво «Рідна мова», Київ, 1918 рік Показово, що після жовтневого перевороту 1917 року офіційна радянська історична школа академіка Михайла Покровського стояла фактично на позиціях академіка Грушевського і починала російську історію від владіміро-суздальського князя Андрія Боголюбського . Так викладали історію в радянських освітніх закладах. Саме тоді в українських школах, університетах і музеях давній період нашої державності іменували у відповідності до вчення Михайла Грушевського – «Київська держава» або «княжа Україна-Русь». Академік Володимир Перетц. «Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку». Українська академія наук, Київ, 1926 рік Але тривало це не довго. 1934 року імперську схему історикині Катерини ІІ взялися відновлювати головні комуністи – Сталін , Жданов і Кіров . За їхніми підписами було опубліковано «Замечания по поводу конспекта учебника по «Истории СССР». Автори «Замечаний..» вважали неприпустимим розглядати історію «Великороссии» окремо від історії «других народов СССР» – насамперед українців і білорусів. І як тільки кремлівські комуністи дали вказівку «надо!» – українські негайно відповіли «єсть!» За місяць часу більшовицький міністр освіти УРСР Володимир Затонський у виступі на сесії Всеукраїнської академії наук заявив: «Ми будуємо в Україні культуру соціалістичну, що її носієм є український пролетаріат. Ось чому ми так різко розходимося в будівництві української культури з тими, хто намагається протягнути безперервну «золоту нитку від великокняжої Київської України-Руси через Петра Могилу, «батька» Хмельницького й Центральної Ради до наших днів». Ось так вкотре історики отримали пряму вказівку знову виводити початки російської держави і походження росіян з «Київської Русі». Тисячолітня княжа Русь – це держава предків українського, а не російського народу Відтоді, як стверджує доктор історії Михайло Брайчевський , «в радянській історичній науці поступово створилося переконання, що минуле можна конструювати на свій смак і розсуд і що історичною істиною є директива начальства». Отже, тисячолітня княжа Русь – це держава предків українського, а не російського народу. До історії Росії вона прив’язана виключно наказами і директивами Петра I, Катерини II, Сталіна, Жданова… і низки «вірнопідданих» українських істориків. Останні і на 31-му році незалежності продовжують вірити у старшого брата і демонструвати йому «послушаніє», оперуючи термінами «Київська Русь», «Південна Русь», «Західна Русь», «Давня (Древня) Русь… Саме з цієї причини такі новотвори російської імперської історіографії сьогодні рясно представлені в наукових працях українських істориків і в експозиціях національних музеїв. Обкладинка книги «Русь – Україна а Московщина – Россія: історично-політична розвідка Лонгина Цегельського», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадський та політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець Але, як відомо, вічних імперій не буває. І рано чи пізно Росія розпадеться, разом з нею лусне й імперська схема історії. Ох і не позаздриш тоді росіянам. З цього приводу науковець Євген Наконечний пише: «У відриві від Києва вся російська культурна традиція втрачає свої корені. Геть інакше виглядає процес формування російського народу, початок російської державності, церкви, російської мови, літератури, права тощо. Тоді росіянам доведеться, так би мовити, переписати свою метрику, поміняти паспорт і скласти нову біографію». Вочевидь, тоді багатьом доведеться згадати гіркі слова Олександра Солженіцина «Страшно, что Россия – что-то другое, не то, что мы себе напридумали». І насамкінець. Чи варто Україні повертати своє загублене первісне ім’я? Мабуть, цьому сьогодні не має ні можливості, ні потреби. Має постати єдине трактування історії України, як держави з тисячолітньою традицією, що веде свій родовід від княжої України-Русі «Але це ім’я треба культивувати, згадувати і нагадувати про те, що його вкрали і загарбали. Так як вкрали і загарбали все те, чим визначався зміст поняття Русі», – вважає доктор історії Ярослав Дашкевич. Для цього українська влада має працювати над поверненням нашої державної історії. І робити це потрібно з наполегливістю ніяк не меншою за ту, з якою імперська влада нашу історію крала. Результатом цієї праці на всіх рівнях суспільного життя – від дитячих садків, шкіл, університетів, музеїв, засобів масової інформації… і до Національної академії наук України – нарешті має постати єдине трактування історії України, як держави з тисячолітньою традицією, що веде свій родовід від княжої України-Русі. Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти

+70

2

30 липня 2021, 07:52

Українізація або смерть.

Зранку, після богемного сніданку з персиками, горішками та кавою Ліза ніжно так запитала: Антінчику, тут люди у коментарях до передзамовлення нашої книжки «Як перейти на українську» хочуть почути від вас пораду: НАВІЩО їм переходити на українську? Щоб коротенько так, влучно... Бе, – подумав я, насолоджуючись персиком, а потім доволі різко заявив: ЩОБ НЕ ЗДОХНУТИ!!! Невже не ясно? Персик аж цвіркнув соком. Отак зараз мільйони українців прекрасного літнього дня сидять собі на дачах, купаються у відкритих водоймах, варять борщі, щось там читають, дивляться телевізор, де Путін розповідає про «адін народ», а преса розповсюджує хибну статистику про 41% українців, що нібито ототожнюють себе з росіянами… А потім раз – і несподівано московські танки вже сунуть на Київ. Або генерал Муравйов з військом пре з півночі, щоб розстріляти та повирізати тисячі киян... У 1917-му вкраїнський обиватель так само гуляв Володимирською гіркою, сидів у ресторанах, варив борщі, читаючи в «Кієвскіх вєдомостях» маленьку заміточку про переворот у Пєтрограді, сміявся: і що нам з того? Ну де той Пєтроград, а де Київ? А потім – раз… і нєт обиватєля, і борщєй тожє нєт. Как же так получілось? А отак, пани-браття. Імперія прийде по ваші «русскіє душі», хочете ви цього чи ні. Росіяни народ простий. В нюансах складної української ментальності не розбираються. Гаварішь, русскоязичний укрАінєц і любішь Украіну? Расстрєлять нах..! Нині московити пильно так спостерігають за ситуацією в Україні, рахуючи співвідношення українських та російських душ виключно за мовною ознакою (бо як інакше відрізнити українську душу від російської — ніяк!). Та щойно впевняться, що русскоговорящіх больше — посунуть сюди, бо це вже неодноразово було в історії, яка на жаль, ніколи нікого нічому не вчить. Тому мову треба вчити хоча б для того, аби елементарно ВИЖИТИ!!! Як не ментально і культурно (бо кому та культура цікава), то хоча б фізично!!! Російське – вбиває! І якщо ви не вб'єте Росію в собі, то вона рано чи пізно вб'є вас. Не доходить по мирному? То буде ще одна повномасштабна війна, і всі, хто нині доводять, буцім вони «русскоговорящіє укрАінци любят Украіну нє мєньшє», опиняться у справжньому російському полоні, або взагалі зникнуть фізично. Кожне російське слово в Україні наближає нас до повномасштабної війни з Росією. Так що УКРАЇНІЗАЦІЯ АБО СМЕРТЬ! Іншого шляху нема, як хочете жити... Всім гарного літнього дня))) Насолоджуйтесь, поки є така можливість.., бо завтра її вже може не бути. Як завжди все залежить від вашого ОСОБИСТОГО вибору! Прямо зараз. Цієї миті… Антін Мухарський

+45

65

6 травня 2021, 14:57

Про День Скорботи і про Георгіївську стрічку

Олег Романчук Шеф-редактор журналу «Універсум» У путінській Росії ідея «Великої Перемоги» перетворилась на своєрідний «останній бастіон» імперської ідеології Кремлівські ідеологи та їхні резонери в Україні щороку напередодні 9 травня звикло починають експлуатувати совєтські пропагандистські кліше Наприкінці 80-х минулого століття російський поет Євгеній Євтушенко поділився з читачами «Известий» своїми враженнями від побаченого у Німецькій Демократичній Республіці. Його вразив епізод з туристкою з СССР. У напівпритомному стані дівчина безугавно шепотіла: «За що?!». Як з’ясувалося, це була трактористка-комбайнер з далекого алтайського совхоза (очевидно, не росіянка – замість слова «Чому?!» вживала словосполучення «За що?!»), нагороджена за ударну працю путівкою до соціалістичної Німеччини. Шокована побаченим, комсомолка ніяк не могла зрозуміти, чому в СССР, країні-переможниці, люди живуть так погано навіть порівняно з НДР... Справді. Німеччина війну програла? Програла. СССР війну виграв? Виграв. Але відмінність переможців і переможених за рівнем життя була більш ніж вражаюча. Німеччина існує донині, а Совєтський Союз щез з політичної мапи світу. Німеччина процвітає, перетворившись на одну з індустріальних потуг світу, а Російська Федерація, яка оголосила себе правонаступницею СССР, аби вижити, розпродує природні багатства і за виручені долари та євро купує надійні німецькі «Мерседеси» та «БМВ»... Попри це, нинішні кремлівські ідеологи та їхні резонери в Україні щороку напередодні 9 травня звикло починають експлуатувати совєтські пропагандистські кліше. Мовляв, сучасне покоління громадян колишнього СССР життям своїм зобов’язане героїчному подвигу совєтських людей над гітлеризмом. І це правда. Але не вся. Поміркуймо. Хто найперш відповідальний за розв’язання світової бійні? Правильно: Гітлер і Сталін. Але витоки трагедії 1941–1945 років, в яку були втягнуті мільйони українців, беруть початок у жовтні 1917 року, коли зграя міжнародних терористів і авантурників учинила заколот у Петрограді й захопила владу, прикрившись демагогічними гаслами. У зливі інформації, яка нині безугавно заповнює мозок гомо сапієнса, вкрай важливо відстежувати заперечення чи спростування тих чи інших подій та явищ. При цьому йдеться не лише про констатацію заперечень і спростувань, а й про їх уважне вивчення та з’ясування – хто саме їх висловив і з якою метою. Це абетка розвідки, це ази аналітики. Чому 24 червня 1945 року Верховний Головнокомандувач СССР Йосиф Сталін не приймав парад Перемоги? Чому, наказавши відзначати 9 травня як день «перемоги совєтського народу», вже 1948 року вусатий генералісимус перетворив цей день з вихідного на робочий? Чому 1949 року була розпущена спеціальна Комісія з вивчення війни, а виставку-музей «Партизани України у Великій Вітчизняній війні», що займалася збиранням спогадів і документів, – закрито? Пояснення банальне. І Сталін, а згодом і Хрущов добре усвідомлювали, що помпезне святкування дня «перемоги совєтського народу» може роз’ятрити в народній пам’яті болючі спомини про вкрай непривабливі сторінки війни, які дискредитують Красную Армію, її часто бездарних командувачів і саму совєтську систему. Ще надто багато було справжніх ветеранів, справжніх фронтовиків, справжніх героїв, які надто добре знали істинну ціну Перемоги, соціалізму інтернаціонального і соціалізму національного. Лише коли замаячіли перші ознаки загрози совєтсько-імперській ідеології «дорогой Леонід Ілліч» у травні 1965-го відродив святкування «Великої Перемоги». Кремлю конче потрібен був символ, який допоміг би злютувати так званий «совєтський народ», що почав бунтувати проти системи, яка пообіцяла зазомбованим облудною пропагандою людям до 1980 року збудувати комуністичній рай на 1/6 земної суші. Поряд з міфом «Великої Жовтневої Соціалістичної революції» почалося інтенсивне творення міфу про «Велику Вітчизняну війну» – на ідеологічний конвеєр було поставлене кіновиробництво, написання літературних творів. Заповзято трудилися драматурги, композитори, художники і поети. Громадяни СССР із сльозами на очах вслухалися у проникливе виконання Львом Лещенком бравурно-ностальгійного «Дня Пабєди», за емоційним звучанням дуже схожого до класичного «Прощання слов’янки» Васілія Агапкіна... У путінській Росії ідея «Великої Перемоги» перетворилась на своєрідний «останній бастіон» імперської ідеології, на табу, яке не терпить переосмислення. Найменша спроба створити об’єктивну наукову картину минулої війни розцінюється як замах на щось священне й непорушне. На озброєння взяті найефективніші закони семіотики для виправдання злодіянь комуністичної системи, для створення новітньої міфології XXI століття. Небезпечної та підступної, яка брутально заперечує природне право народу на реабілітацію історичної пам’яті. У документальній кінострічці Ігоря Кобрина «1941. Заборонена правда» чимало цікавих кадрів, переконливих коментарів і фактів. Та найбільше вражають свідчення фронтовика, професора Ніколая Нікуліна: «На війні особливо чітко проявилася підлість большевицького ладу. Як у мирний час страчували найчесніших, інтелігентних і розумних людей так і на фронті відбувалося те ж саме, але в ще більш відритій і мерзотній формі. Гинули найчесніші люди, які відчували свою відповідальність перед суспільством. Треба думати, ця селекція російського народу – бомба уповільненої дії. Вона вибухне через кілька поколінь у 21 або в 22 столітті, коли відібрана і виплекана большевиками маса покидьків породить нове покоління собі подібних». Треба лише уповати, що не збудеться це похмуре пророцтво фронтовика, який по війні став знаменитим істориком мистецтв. Тому апологетам сталінізму, квасним совєтським патріотам, комуністам і російським шовіністам, які щороку 9 травня традиційно войовниче захищають свій «останній бастіон», рекомендую уважно прочитати «Спогади про війну» Ніколая Нікуліна, що побачили світ 2008 року у видавництві Державного Ермітажу, що в Санкт-Петербурзі: «Німці втратили 7 мільйонів взагалі, з них тільки частину, правда, найбільшу, на Східному фронті. Отже, співвідношення убитих: 1 до 10, або навіть більше – на користь переможених. Чудова перемога! Це співвідношення всю життя переслідує мене як кошмар. Люди, які на війні справді воювали, обов'язково повинні були або загинути, або опинитися в госпіталі. Мене від смерті рятувало не тільки везіння, але, головним чином, поранення. Живими залишилися, в основному, тиловики і офіцери, не ті, кого посилали в атаку, а ті, хто посилав. І політпрацівники. Останні – сталіністи за суттю і за вихованням. Вони сприйняти війну об'єктивно просто не спроможні. Тупість, посилена склерозом, стала непробивною. Воювали нерозумно, марнотратно, бездарно, непрофесійно. Дозволяли німцям вбивати і вбивати себе без кінця»... Про Георгіївську стрічку Її, Георгіївську стрічку, з повним правом міг би носити, приміром, мій дідусь, Романчук Іона Андрійович, старший фейєрверкер 2-ї батареї 75-ї артилерійської бригади 31-го армійського корпусу, нагороджений в Першу світову війну Георгієвськими хрестами та Георгієвськими медалями (першу медаль отримав ще в жовтні 1914 року «за отличие в делах против неприятеля со 2-го по 6-е октября 1914 г.») чи рідний брат моєї бабусі Йосип Марусик – кадровий офіцер Російської імператорської армії (59-й піхотний Люблінський полк). Але це тема іншої розмови... Фронтовиками були й мої батьки: Костянтин Іонович Романчук – рядовий Красної Армії та Катерина Микитівна Самченко – військовий фельдшер операційного відділення 134-го медсанбату 28-ї гірськострілецької дивізії. Вони, справжні ветерани німецько-совєтської війни, розповідали про бачене й пережите неохоче, а коли й ділилися споминами, то вони (спомини) дуже часто не узгоджувались із загальноприйнятою в СССР оцінкою «Дня Перемоги». До речі, батьки ніколи не носили совєтських нагород. А тим паче Георгіївських стрічок. У їхньому розумінні – власівських... Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/columns/olegromanchuk/pro-den-skorboti-i-pro-georgijivsku-strichku-754476.html

+30

3

30 грудня 2020, 11:54

Нужен совет:)

Немає голосів

3

30 грудня 2020, 09:47

Чергове недолуге кадрове рішення Зеленського

Президент України Володимир Зеленський звільнив Сергія Кривоноса з посади заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Як повідомляє пресслужба президента, відповідний указ він підписав 29 грудня. «Звільнити Кривоноса Сергія Григоровича з посади заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України та направити його у розпорядження Міністерства оборони України», – йдеться в указі. Генерал Кривонос: про зраду в 2014-му, Порошенка, Зеленського, «клоунів» у РНБО і силове звільнення Донбасу Днями Кривонос розкритикував ідею Зеленського мобілізувати чоловіків і жінок у випадку нападу Росії. Заступник секретаря РНБО розкритикував ідею Зеленського мобілізувати чоловіків і жінок у випадку нападу Росії Заступником секретаря РНБО Сергій Кривонос став іще за часів п’ятого президента України Петра Порошенка. Кривонос був призначений на цю посаду 12 березня 2019 року. До цього він обіймав посаду заступника командувача Сил спеціальних операцій Збройних сил України.

+30

6

27 листопада 2020, 11:41

Закоханим в Совок невігласам присвячується

Автор: Горький Лук | 08.09.2020 09:20 Умиляют совковые ностальжисты по тем временам, когда «дома строились, поликлиники работали, в космос летали…» Надо понимать что когда поликлиники летали в космос, дома строились сами по себе – или джиннами из лампы. То есть не люди их строили, с мизерной запплатой, дефицитом продуктов и гнилыми зубами. А как-то иначе, но более лучше чем сейчас. Так вот, когда строились дома я был студентом. Пять раз отработал в колхозе при зарплате где-то бублей в двести, естественно не получил нефига. Итого на косарь отрабствовал в пользу Самовкусного Мороженого (тм). Причем не столько на уборке овощей, сколько на ремонтах домов, укладке полов, уборке мусора и асфальтировании коровников. Так что я вас уверяю – коровники не асфальтировались. Их асфальтировали. Будущие филологи, психологи, биологи и философы. Сначала ждали машину с горячим асфальтом, потом разбрасывали его лопатами, разравнивали и укатывали таким себе ручным бубном. Я бы сейчас за такую работу не взялся даже за тройную зарплату. А тогда куда ты *** денешься – тебя выгонят из института. В качестве отдыха предлагался спорт и чтение книг. Причем спорт предлагался малозатратный, оптимально – бег трусцой и футбол на асфальте. Поработал руками – для баланса побегай ногами. Примерно так дома строились, водка лилась, картошка колосилась а девки ***. Сами по себе. Без участия ностальгирующих по советскому союзу бывших библиотекарш с начесами и сопливых хипстарз 2000 года рождения. Ну логично, они же не грузили вручную цемент в машину – 200 мешков по 50 килограммов, после чего одежду приходилось выбрасывать. Не укатывали асфальт ручным катком, угорая от жары и битумной вони. И даже Беломорканал не копали. А работали младшими перекурщиками на лестничных площадках НИИ. И входили в касту нищих паразитов в лучшем случае. А в худшем – знают об СССР от мамы и папы, которые теперь о сексе знают только то, что его не было. Кстати, почему в СССР не было секса? Потому что при тогдашнем уровне контрацепции и гигиены в стране секс часто заканчивался триппером. А последствием триппера было не просто лечение, а постановка на учет в КВД. Государство не поощряло соитие, оно поощряло труд. И я уже много читал про карательную стоматологию без анестезии – но знаете ли вы что такое в совке был аборт? Прыжок с парашютом. Дома не «строились». Их строили уставшие и *** люди, с тройным перерасходом труда из-за древних технологий и нулевой производственной культуры, которые запросто обедали кефиром с батоном, а ужинали чем бог пошлет или килькой в томате. Интернета при Сталине не было, согласен. Но моя семья в очереди за обычным стационарным телефоном стояла 15 лет. И получила один на двоих с соседями. Напомню, что телефон был даже до Ленина, еще при царе. И так во всем. Надо было вкалывать на уровне Стаханова и питаться на уровне блокадника. Все остальное называлось «устроиться». Хотите чтобы дома строились как при СССР? Да не вопрос. Выходите из офисов и клубов и проситесь к таджикам в строительную бригаду. Там, конечно, не Советский Союз – дрели уже не ручные а электрические. И обедают они не только кефиром. Но эмуляция будет приличной.

+58

34


Головна/

Andrey M