НПФ для бідних.

Бідну людину, НПФ, можливо, не зробить багатою, але врятувати її від бідності у пенсійному віці, він здетен.

Майже закінчення розмови. Початок тут: pensioneriya.blogspot.com/2015/08/41.html

Ну да, для тех, кто не может планировать бюджет так, чтобы в конце месяца хоть что-то оставалось для накоплений, НПФ самое то, тут сомнений нет. А солидарная пенсионная система - это однозначно зло, от нее надо уходить и как можно быстрее.

Ви абсолютно вірно зазначили: НПФ – це вихід для пасивних і малограмотних у фінансовому відношенні людей. Таких серед нас більшість. Свого часу, іноземні популяризатори фінансової освіти, на кшталт Роберта Кійосакі, стверджували, що оволодіти фінансовою грамотою має кожний. Без цього, мовляв, у них нема шансів вирватись з кола щурячих бігів бідності. Років 5-10 тому, я теж притримувався цієї ідеї. Але згодом побачив, що вона зазнала провалу не тільки у нас, але і в США, і в інших розвинених країнах Заходу. Незважаючи на широке розповсюдження відповідних курсів і клубів фінансових ігор, загальна грамотність населення не збільшилась, а кількість бідних не зменшилась. Думаю, що переживати з цього приводу не варто, треба просто чесно зізнатись, що ця наука не для всіх. Як, до речі, будь-яка наука взагалі. Масове нашестя випускників шкіл на ВУЗи, вкупі з масовим же безробіттям після їх закінчення, — ще один приклад подібної помилки: http://minfin.com.ua/blogs/varkello/75494/.

Іншу точку зору активно нав’язують нам страхові, банківські і інвестиційні агенти. Вони твердять, що кожна людина або родина повинні мати не тільки свого сімейного лікаря, юриста, автомеханіка, тощо, але і власного фінансового консультанта. Його роль, вони зрозуміло, приписують собі. Проблема в тім, що агенти одержують комісійну винагороду з проданих за їх посередництвом фінансових продуктів (страховок, кредитів, цінних паперів, інвестиційних програм). А тут, як свідчить відома приказка, хто платить, той і замовляє музику. Тобто, агенти вимушені захищати фінансові інтереси не своїх клієнтів, а тих фінансових компаній, де вони отримують гроші. Насправді, ці інтереси іноді співпадають, але далеко не завжди. Друга проблема – це вузька спеціалізація агентів. Під гаслом «не можна всидіти одночасно на двох стільцях», фінансові компанії вимагають від них повної відданості, стимулюючи її і організаційно, і фінансово. За співпрацю з конкурентами або суміжниками, можна лишитись ресурсів, фінансування і посад.

Існує і третій підхід до справи, що видається мені більш чесним і справедливим. Сімейний фінансовий консультант дійсно потрібен людині, навіть з певною фінансовою освітою. Але він повинен бути незалежним від впливу фінансових компаній, і за свою роботу, отримувати винагороду з рук клієнтів. Для цього, робота фінансового консультанта повинна бути комплексною, постійною і довгостроковою. Наразі, цей варіант фантастичний, бо у населення (як бідного, так і заможного) досі не сформовано потребу у фінансовому управлінні власним життям. Скільки ще воно повинно втратити чи недоодержати, що подібна потреба проявилась, сказати важко.

Повернемось до бідних і неграмотних. Пенсійний фонд, що його контролює держава, а внесками опікується роботодавець, виглядає найкращим варіантом забезпечення старості. Вірніше сказати, виглядав, бо останніми роками « все змішалось в домі Облонських», — і Миргород вже не той, і Хорол-річка вже не та. Сьогодні, пенсійний фонд України (ПФУ) вже не здатен на визначеному рівні виконувати свої функції, а повномасштабної заміни йому так і не створено. Єдиним виходом лишається добровільна накопичувальна пенсійна система на базі НПФ. Вона достатньо надійна, доволі пасивна і цілком контрольована її учасниками. Розмір і періодичність внесків визначається самостійно, робити їх можуть, як роботодавці, так і близькі люди, прикрі несподіванки майже виключені, десятилітній досвід вже напрацьовано. Вчитись не треба, розуміти не обов’язково, тривожитись не варто. Незалежно від державної, особиста пенсія вибудовується крок за кроком, місяць за місяцем, рік за роком. Скористатись накопиченнями можна, починаючи з 50 років, а в деяких випадках, і раніше. Тут головний чинник – довіра. Коли вона є, то і на душі безхмарно. Звідки ж її взяти людям, власним гірким досвідом навченим, не довіряти нікому? Подібне лікується подібним, — негативному досвіду треба протиставити позитивний.

Як це робится? Пропоную два варіанти.

1. Безкоштовно відкриваємо пенсійний рахунок: http://pensioneriya.blogspot.com/2015/06/blog-post_7.html. Вносимо на нього 100 гривень і спостерігаємо за їх примноженням. На початку наступного року, повертаємо через податкову 15 гривень і додаємо їх до рахунку. Через рік підсумовуємо досягнення.

2. Безкоштовно відкриваємо пенсійний рахунок: http://pensioneriya.blogspot.com/2015/06/blog-post_7.html. Вносимо на нього по 10 гривень щомісячно. На початку наступного року, повертаємо через податкову 8 гривень і додаємо їх до рахунку. Через рік підсумовуємо досягнення.

Якщо в результаті довіра до НПФ не з’явиться, йдемо на друге коло. А там, можливо, і обов’язковий рівень запрацює, і держава щось путнє скаже.

У людей фінансово грамотних – інші пріоритети. Вони вміють примножувати кошти за допомогою різних інструментів. Я теж дещо вмію і роблю в цьому напрямку. Тим не менш, НПФ з власних пріоритетів, на відміну від багатьох інших, я не викреслюю. Яка ж у мене до того є мотивація? Розповім у наступному матеріалі.

НПФ для багатих: minfin.com.ua/blogs/uainvestor/76161/