Позашкільна «неосвіченість» або як в Україні вирішити проблему позашкільної освіти дітей?

Психологи впевнені, що немає важких дітей, є діти, які не знайшли для себе цікаву справу.

У США провели статистичне дослідження з метою з'ясувати, чому деякі підлітки з бідних сімей, незважаючи на життя в неблагополучному районі, виростають законослухняними і часом більш успішними людьми, ніж  їхні однолітки, яким дісталися більш комфортні умови життя.

Одним з вирішальних фактором виявилося те, що законослухняні підлітки, крім спілкування в сім'ї, відчували ще підтримку і дружелюбність з боку сторонніх дорослих — не членів сім'ї. У більшості випадків вони відвідували групи, гуртки, клуби за інтересами, організовані соціально активними дорослими.

Подібні дослідження в Україну ніхто не проводив. На тему позашкільної освіти чи не єдині офіційні статистичні відомості можна знайти на сайті Міносвіти, але й ті за 2009 рік.

Однак, навіть вони демонструють, як з року в рік в арифметичній прогресії в Україні скорочується чисельність об'єктів позашкільної освіти.

Так, на період 2009 року в Україну в системі позашкільної освіти було задіяно близько 35% дітей, і цей відсоток не зменшувався. А от кількість самих об'єктів позашкільної освіти в 2006-2009 роках демонстрував тенденцію до щорічного зменшення.

На період 2011 року в Україні працює 1496 державних і комунальних позашкільних освітніх закладів, загальний відсоток дітей та підлітків, задіяних в системі позашкільної освіти, тримається на колишньому рівні — 35,7%.

У цілому позашкільні навчально-виховні установи в Україну — це навчальні заклади, які дають дітям і підліткам додаткову освіту, допомагають отримати знання та навички за їх інтересами, забезпечують організацію змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, оздоровчі та інші установи.

98,6% об'єктів позашкільної освіти фінансується за рахунок бюджетних асигнувань та їх безкоштовно відвідують діти незалежно від пільгових категорій. На думку чиновників, це робить систему позашкільної освіти в Україні унікальною.

Однак, з іншого боку, практично повна залежність від держбюджету робить із системи позашкільної освіти справжнього заручника.

Проблема з фінансуванням полягає в тому, що згідно зі статтею 91 чинного Бюджетного кодексу видатки на утримання позашкільних навчальних закладів здійснюється за рахунок частини доходів місцевих бюджетів, які при цьому не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Розподіл витрат здійснюється органами місцевого самоврядування самостійно, виходячи з обсягів таких доходів і власних пріоритетів, а це означає фінансування за залишковим принципом. Такий принцип все більше ставить під загрозу існування всієї мережі позашкільних навчальних закладів у країні.

При чому Міністерство освіти неодноразово виходила з пропозицією до ВРУ та Кабміну про внесення змін до статті 89-91 Бюджетного кодексу в частині включення витрат на позашкільну освіту у витрати, які здійснюються з місцевих бюджетів.

Але 08.07.2010 Верховна рада прийняла нову редакцію Бюджетного кодексу, в якій до пропозицій не прислухалися. Витрати передбачені лише на заходи з позашкільної роботи з дітьми, а не на фінансування самих позашкільних установ.

До того ж статтею 89 БК про фінансування витрат, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення новою редакцією витрати передбачено лише для районних заходів, а для міст обласного значення — не враховані.

Як на даний період вирішити цю проблему? І далі повністю покладатися на бюджетне фінансування? Але з року в рік воно не тільки не вирішує проблем, а й стрімко зменшується.

У більшості країн Європи для дітей і підлітків система клубів за інтересами як правило існує на муніципальні кошти або за рахунок фінансування громадських, благодійних, релігійних організацій, а також на батьківські кошти.

У Латвії, Литві та Естонії діє так званий принцип «гроші ходять за дитиною»: дитячі та підліткові секції та гуртки відкриваються на основі грантів. Коли є замовлення з боку батьків на конкретний гурток — проводиться конкурс, і кращий колектив його відкриває і забезпечує функціонування.

Тобто у розвинених державах уже давно мова йде про те, що дозвілля і позашкільна освіта підростаючого покоління — це спільна зона відповідальності батьків, муніципальних чиновників, благодійників, громадських організацій.

Судячи з тих прикладів, які я знаю в Києві, подібний підхід поодиноко, але застосовується і в Україні.

Так в Дніпровському районі Києва в 2010 році був відкритий дитячо-юнацький клуб «Веселка». Ініціатива його відкриття належить громадськості мікрорайону Райдужний, а його робота підтримується спільними силами батьківського активу мікрорайону, Дніпровської райадміністрації, представниками низки громадських організацій і мною, як депутатом Київради.

Зараз клуб активно працює, проводиться постійний набір дітей в групи по декоративного живопису, фортепіано, класичній гітарі, дизайну. При клубі працює театр мод.

У висновку варто підкреслити, що заклади позашкільної освіти — це не просто гуртки, де танцюють і співають, а єдині на сьогодні інститути соціального виховання дітей та підлітків. І ця теза повинна бути не просто задекларованою, а підкріпленою спільними діями громадськості.

Чекати милості від держави і копійки з держбюджету не ефективно. Ще раз повторю, що соціально активні громадські організації, ОСН, батьківські комітети, меценати — ось хто, об'єднавшись, здатні створити в окремо взятому районі, місті, селі клуб або гурток для повноцінної позашкільної освіти та дозвілля дітей.

Адже яка може бути більш вдала «інвестиція», як не вкладення часу та грошей у власних дітей?

Організувавши сьогодні їх адекватну і різнобічну освіту, дозвілля та розвиток, завтра ми маємо всі шанси жити в більш розвинутому і цивілізованому суспільстві.

«Київ. УП»