Хто не заробить на Євро-2012 або про національні інтереси та національну еліту

Недавнє опитування «Мінфіну» про можливість заробити на Євро-2012 наштовхнуло мене на деякі роздуми, про які, як писали колись в старих романах, поспішаю поділитися з читачами сайту )

Про комерціалізацію спорту писати не буду, про те, що спортивні змагання не тільки визначають кращих та сильніших, а ще й дають гарний зиск повторюватися не треба. І те, що політика важлива складова великих престижних змагань зрозуміло ще з часів Московської олімпіади-80. Тому і сподівання України на Евро-2012, як на прорив політичний, бізнесовий були високі. Картини малювалися ідилічні. От інвестори будують стадіони, дороги, готелі, от натовп туристів купує українське, везе валюту в Україну, наповнює бюджет і так далі і тому подібне. Та не так сталося, як гадалося. Чого так, зараз відволікатися не буду, про це і без мене написано багато. Тим більше, що моє дослідження трошки іншого аспекту, про тих хто не заробив і чому.

Не буду писати про вождів процесу, про відкати будівельникам и проектантам, теж писали вже до мене. Нічого нового тут немає. Загальносвітова практика, правда з українскою специфікою, відкати побільше і часто жалілися наперед. Якось наткнувся в «інеті» на розповідь про львівських порядків, чого не йшло будівництво футбольнмх об’єктів у Львові. Виявилося все просто, поки місцеві урядовці, які так люблять хвалитися, які вони свідомі патріоти, як вони люблять Україну, вимагали відкати від 30 до 50 відсотків. Ясно, що за таких умов ніхто не брався, і як би не оцінювали кипучю діяльність Бориса Вікторовича, без його авторитарного втручання нічого б не було. За іронією долі донецькі підняли Львів) Так, що на почесного громадянина Львова Колесников впевнено претендує.Але саме цікаве попереду.

Класичний вислів Маркса:«Політика — концентрований вираз економіки», якнайкраще ілюструє нинішню ситуацію з футбольним чемпіонатом Євро.

Бойкоти, погрози, відмови позбавили ілюзій, повернули до суворої дійсності, де ми і хто ми. Ніхто нас не чекає в Європі, а на Сході братні обійми в яких легко задушать. Ми на собі відчули, що таке геополітична гра, не в теорї, а на практиці і спроби вийти з комфортного хуторця на широку европейську дорогу, показали повну неготовність України, як самостійного гравця, до високої гри. Те, що зараз проти нас ведеться ціленаправлена кампанія по дискредитації ясно всім окрім, мабуть, наших спецслужб.

Хлопці, де відповідні заходи? Збирати компромат в папочки, воно простіше ніж вести аналітичну роботу и передбачати деякі події, готувати відповідь або хоча б орієнтувати високопоставлених чиновників про можливі провокації. Класичний приклад з квитками на Лондонську олімпіаду. Історія мутна, не виключено, що потім виявится, що все було по іншому та потім це вже нікого не буде цікавити, бруд вилитий. І таких прикладів багато. Колись перед такими заходами збирали народ і хоча б росказували як себе вести та що робити.

Можливо, я чогось не знаю, але реальність сумна. До речі, ця ситуацію яскраво проявила безпорадність, як вони себе називають, еліти держави — дипломатичного відомства. Провал, ніяких випереджальних дій, слабеньке белькотіння після інцидентів. А ще хтось там проводив тендери про формування міжнародного іміджу України. Так де той імідж? Отут точно заробили.

Щодо національної еліти. Коли країну «мають», як нас зараз, люди, які називають себе патріотами, які рвуть на собі вишиванки, розуміють, що є національні, є копоративні, є партійні, є особисті інтереси. І є розуміння, що в таких ситуаціях, як казав герой класичного фільму, «за державу обидно». Що в таких ситуаціях треба визначити, що важливіше — прокляття діючому режиму і радісне потирання руками від того, що ще один європейский лідер не приїде, чи розуміння того, що мільйони людей сподівалися заробити, що з бюджету виклали купу грошей, які, якщо не відіб’ються, ляжуть тягарем на того ураїнця, про якого всі так люблять піклуватися. Нажаль на словах.

Від того, що до Януковича не приїде Меркель гуцулу, який точив сувеніри, власнику невеликого кафе, готелю на міжнародній трасі, в містах, які прийматимуть чемпіонат глибоко «фіолетово», хто  з лідерів приїде. Для нього важливі тисячі туристів, які питимуть, їстимуть, купуватимуть у нього. А те, що хтось не вип’є житомирської на бруньках і не з’їсть вареників, то Дуся на представницьких зекономить, хоч тут користь для бюджету.

Прикро, що ініціаторами бойкоту виступили самі Українці, як не раз було в нашій історії. Самі себе висікли. І як після цього слухати солодкі розмови, інколи надривно-істеричний плач про тяжку долю середнього класу, про любов до України, про національні інтереси.

«Все слова, все полова», як писав один поет.