Минфин - Курсы валют Украины

Установить
kingcity
Зарегистрирован:
27 декабря 2015

Последний раз был на сайте:
26 января 2022 в 23:30
kingcity — "Будь собою, інші ролі зайняті" – Оскар Уайльд
принциповий тунеядець
24 августа 2021, 0:52

Хто пам`ятає свій 24 серпня 1991 — поділимось спогадами?

Сьогодні у нашої країни ювілей — 30 років відділяють нас від того дня, коли Україна проголосила суверенітет і стала незалежною державою.Я думаю, багато наших форумчан були свідками, а може й учасниками тодішніх подій.Звичайно, час стирає спогади і почуття.Але можливо знайдуться ті, у кого на пам`яті ці, без сумніву, доленосні події і хто захоче поділитись своїми спогадами про цей день. У мене він залишився у пам`яті навіть у деяких дрібницях – так, ніби це відбулось тиждень-другий тому.

У серпні-вересні 1991-го я, як курсант військової кафедри свого ВУЗу, проходив військові збори у одній з частин ППО у місті Стрий.У інституті я навчався за спеціальністю «Електронні прилади та пристрої», відтак на військовій кафедрі нашою спеціальністю були радіолокаційні станції (звичайно, освоювали і загальновійськові навики), після цього проходили завершальний практичний вишкіл у відповідній військовій частині.

24 серпня 1991р. припало на суботу.Позаду був напружений тиждень – у 1-й половині цього тижня розпочався і закінчився так званий «серпневий путч» або заколот ГКЧП («Государственного комитета по чрезвычайному положению») – спроба групи високопоставлених радянських урядовців-консерваторів захопити владу в країні з метою не допустити розвалу СРСР і звернути країну з того шляху змін, яким вона йшла.У цей період у частині була об`явлена повна бойова готовність, проводились заходи на випадок загострення ситуації, а нас морально готували до того, що можливо доведеться взяти в руки зброю і виконувати бойові накази. Але, на щастя, до цього не дійшло.

Погода у цей день видалась чудовою – сонячною, але не спекотною, легкі хмаринки на небі та приємний вітерець.Чого не скажеш про мій настрій – він був препаршивий.На вихідні нас відпускали додому – за винятком тих, хто був задіяний у нарядах, чергуваннях і т.д.От і мені у цей день «випала честь» замість поїздки додому виконувати обов`язки помічника чергового по КПП.Після ранкового «построения» я сумним поглядом провів своїх «сослуживців», які бадьорим кроком рушили до воріт частини.Кожен з них уже складав плани на вихідні – у когось текла слинка при думці про гарячий борщ і вареники, які чекали його на домашньому столі, хтось намірювався посидіти з друзями за гальбою пива чи піти на дискотеку у клуб, ну а хтось вже був під владою романтичних почуттів від очікування скорої зустрічі з дівчиною… А мої перспективи на найближчу добу обмежувались тісною кімнаткою чергового з убогою обстановкою – стіл, дві табуретки, тапчан та шафа, все це приблизно мого віку.Отже, поки мої товариші покидали розташування частини, я поплівся на збройовий склад – отримати штик-ніж (атрібут моєї тимчасової посади, правильніше було б сказати багнет-ніж, але так тоді просто ніхто не говорив), а звідти – на ввірений пост, по дорозі проклинаючи своє лихе везіння та радянську армію з міністром оборони включно.Там з видом каторжника, який щойно прибув на місце відбуття покарання, я доповів черговому, помічником якого був призначений, що «курсант kingcity…бла-бла-бла…явился» і почувши у відповідь «вольно», понуро опустився на табуретку.Мій начальник лише хитро посміхнувся, спостерігаючи за мною – старий служака чудово розумів мій настрій.Як не дивно, я досі добре пам`ятаю його зовнішність – високий, міцно збитий чолов`яга, років 45-ти, з рудими вусами, пожовклими на кінчиках від тютюнового диму, в званні старшого прапорщика.

Отак розпочався день – нудний і одноманітний.Час від часу виїзджала-заїзджала якась машина – потрібно було відкрити-закрити ворота… Подекуди хтось виходив-заходив у частину – цей факт фіксувався у журналі… До когось з солдат приїхали родичі – потрібно було його викликати… Оце й усі заняття.Періодично ми з «шефом» заводили розмови про те та про се, та ходили по черзі на перекури – зачасту навіть не від бажання покурити, а просто згаяти час.Взагалі курити я кинув уже давно, але у студентські часи мав цю звичку.Трохи урізноманітнював наше буття маленький радіоприймач, з якого почергово звучали музика, розважальні передачі та новини.Так минув день і непомітно настала ніч.Теми для розмов якось вичерпались, крім того у мене від непомірної кількості викурених за день сигарет почала боліти голова.Ми мовчки сиділи, думаючи кожен про своє. «Прапор» глянув на годинник і взяв у руки радіоприймач, щоб настроїти його на хвилю, по якій мали транслюватись новини. І тут… Рівний і виважений голос диктора промовив, що Верховна Рада України прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України.Спочатку ми й не усвідомили значення цих слів і просто нерозуміюче-здивовано переглянулись. І тут «осенило» — та ж сталося! На карті світу з`явилась нова держава – Україна! Наша держава! Начальник мій вигукнув: «Звершилось, бл… ь !» і підтвердив свою радість забористим, цвітастим мовним зворотом, який не підлягає цитуванню. Та й повторити його докладно я навряд чи зміг би – такі багатоповерхові мовні конструкції вміли будувати лише прапорщики радянської армії: ).Мої почуття я не можу описати однозначно. Це і гордість – таки змогли! І трохи сум – і що, всі інші республіки, які входили до складу СРСР – тепер «заграница»? І хвилюючо-азартне відчуття невідомості – а що ж далі? І відчуття радості – все, тепер починається нове життя, радісне й безхмарне. Причому, без сумніву, почнеться це життя якщо не завтра, то з наступного тижня точно. Звичайно, майбутня реальність виявилась далеко не такою райдужною, як у той момент видавалось.Але тоді ми ще цього не знали…

Коли вгамувались наші перші емоції, ми привітали один другого рукостисканням.І якогось оживились – пропала нудьга, ми стали обговорювати новину, висувати різні версії майбутнього розвитку подій і т.д. Так і проговорили до самого ранку – до закінчення нашого чергування.

Щоб логічно завершити свою розповідь, додам, що десь за тиждень-півтора ми, курсанти військової кафедри, складали іспит на отримання офіцерського звання, по якому отримали звання лейтенантів запасу… невідомо якої армії. Радянська вже була «не в тему», української ще офіційно не існувало… І до останнього дня зборів на наших пілотках і поясних пряжках красувалась п`ятикутна зірка з серпом і молотом.По отриманню звання ми мали складати присягу – знову таки, давати присягу СРСР, про відокремлення від якого щойно оголосили, було недоречно, української присяги ще не існувало.Тому ритуал приведення до присяги був відкладений на невизначений час, а ми на наступний день після складання іспиту просто залишили військову частину і повернулись до звичного студентського життя – щоб через рік отримати дипломи і шукати своє місце у новому суспільстві, у новій країні, адаптуватись до нових законів життя і моральних цінностей – багато з того, що нам прищеплювали з дитинства і до цього часу, раптом виявилось неактуальним… До речі, хоча свій диплом я отримав через рік після проголошення незалежності, але на ньому теж витиснений радянський герб з серпом і молотом.Але це вже зовсім інша історія…

Отак я зустрів прихід державності України. Може, хтось пам`ятає свій день 24 серпня 1991 – що він тоді робив, як його провів? Маєте бажання – поділіться спогадами…

Просмотров: 1078, сегодня — 0
Следить за новыми комментариями

Комментарии - 28

+
0
GrugoriyHoland
GrugoriyHoland
24 августа 2021, 10:35
#
И что??? После ГКЧП у нас к власти пришли те же комунячи функционеры, которые бесконтрольно стали грабить страну! Посмотрите состав первой ВР, посмотрите состав Сов Мина ну и конечно — первый глава СБУ (Голушко). который удачно уехал в Россию и там стал руководить ФСК России!!!
Основной принцип — не можем прекратить значит возглавим!
+
+15
kingcity
kingcity
24 августа 2021, 11:03
#
А на чолі нової влади постав Л. Кравчук — компартійний функціонер з багаторічним стажем, колишній член політбюро ЦК КПУ. Так, все це було… Але у той момент ми ще про це не знали… Як і багато ще про що… Як я казав — це вже зовсім інша історія.
+
+15
GrugoriyHoland
GrugoriyHoland
24 августа 2021, 11:14
#
Согласен! Если можно было тогда увидеть будущее, то все возможно было бы не много по другому!
+
+30
Elena1997
Elena1997
24 августа 2021, 11:20
#
Так все управленцы на тот момент были коммунистами и ставленниками партии. Других не было.
Есть такой анекдот:
В семье Фимы Кацмана.
— папа, а правда, что в 1937-ом мы были русскими?
— правда, сынок, время тогда такое было… тогда все были русскими.
)
+
+15
kingcity
kingcity
24 августа 2021, 12:48
#
Elena1997

Так і неможливо було тоді стати управлінцем, не будучи членом КПРС. Замкнуте коло…

Хоча в останні роки перед описаною подією розвелось море партій, рухів і т.д. — всі клялись у своїй любові до України і рвались до влади.
В принципі, як і зараз…

Але не хочу далі 24 серпня тему розвивати — просто спогади нахлинули. 30 років пройшло, а так ніби це все кілька днів тому було — багато моментів ну просто чітко стоять перед очима. Ніби ще й кірзові чоботи на ногах відчуваю :) .
+
+3
Elena1997
Elena1997
24 августа 2021, 18:31
#
А у меня отец в то время ушёл из армии, сказав, что присягал стране СССР. А присяга даётся один раз. И честно ушёл в гражданскую жизнь. Вот такое воспитание было. Если бы такие люди были в руководстве и в украинской армии (не в единичных случаях) 2014-го года, не было бы ни позорной сдачи Крыма, ни всего остального. Военные бы просто выполнили свой долг. Или как говорят американцы — «парниши просто бы выполнили свою работу» )
+
+15
kingcity
kingcity
24 августа 2021, 19:57
#
Elena1997

Отже Ваш батько — вольова людина з твердими принципами. І навіть не суть, наскільки ці принципи «правильні» чи «неправильні» — важливо, що це його принципи і він від них не відступив, не дивлячись на всі можливі негативні наслідки його рішення.
Достойний вчинок.

А я присягу все ж дав — якщо це можна так назвати. Через два роки сам звернувся у військомат — якась довідка потрібна була. Там і спохопились, що лейтенант запасу kingcity до присяги не приведений. Дали невеличкий папірець підписати — що я присягу прийняв, зобов`язуюсь виконувати і т.д. А самого тексту присяги я і в очі не бачив.
+
0
Elena1997
Elena1997
24 августа 2021, 23:27
#
Лейтенант в запасе — это, наверное, после военной кафедры в ВУЗе. Это не военное «воспитание», это так… лайт вариант).

Присяга в запасе это, наверное, что-то вроде клятвы Гипократа у врачей :) Вроде клятва есть, но кто он этот Гипократ уже никто и не вспомнит
+
0
kingcity
kingcity
24 августа 2021, 23:32
#
«Лейтенант в запасе — это, наверное, после военной кафедры в ВУЗе» — саме так. Про це я і написав у блозі.


«Присяга в запасе это, наверное, что-то вроде клятвы Гипократа у врачей :)» — а от тут ні. Присяга була (і є зараз) одна і та ж — як для кадрових військових, так і для «запасників».

+
0
Elena1997
Elena1997
25 августа 2021, 1:48
#
«Про це я і написав у блозі.»
Не внимательная, простите, последние две недели читаю всё по диагонали, часто в пробках и на «переменках»)

Присяга да, наверное одинаковая. Но в армейских учебных заведениях идёт ещё идеологическая накачка. А кафедра… у нас это был филиал института благородных девиц :) Я тоже лейтенант, в мед. вузе прошла кафедру. Тогда это было ещё бесплатно. Это сейчас, когда нас уверяют, что страна воюет, военная кафедра платная, да ещё и в мед. комиссиях платят, чтобы те признали годными, идущих на кафедру).
Когда мой отец узнал, что после событий 2014-го военные кафедры платные — выразился ооооочень нецензурно в сторону власти. Если культурно — безмозглые профаны, которым не страну защищать, а пирожками на рынке торговать.

+
+15
kingcity
kingcity
25 августа 2021, 9:00
#
«Но в армейских учебных заведениях идёт ещё идеологическая накачка» — абсолютно вірно. У нас з цим було простіше. І Ви правильно зауважили, звичайно, військова кафедра — це «лайт-варіант» у порівнянні з військовим училищем. Хоча у нас вона була досить серйозною — викладачі-офіцери спуску нам не давали, відносились до своєї роботи досить скрупульозно. Ну і військові збори — це звичайно не йшло у порівняння з повноцінною службою, але принаймні дало можливвість форму на себе приміряти та солдатської каші на смак спробувати. Ну, а якщо можна так сказати, дякуючи обставинам, то ще й відчути, що таке реальна бойова готовність.
«военная кафедра платная…» — нічого собі ! Навіть не знав про це. Дурдом…

+
0
kingcity
kingcity
24 августа 2021, 11:20
#
«Если бы, да кабы…» :)))
+
+30
Патріот України
Патріот України
2 сентября 2021, 19:32
#
GrugoriyHoland,
Історія не знає умовного способу.
+
+15
Rebel
Rebel
1 сентября 2021, 11:24
#
проголосила суверенітет і стала незалежною державою
FIXED: відновила незалежність

Гарно викладено. :)
+
0
kingcity
kingcity
1 сентября 2021, 14:31
#
Дякую за таку оцінку моїх «мемуарів» :).

Щодо поправки — історично вірно, а формально, документ прийнятий Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 називався «Акт проголошення незалежності України», звідси і проголосила незалежність. Я, як старий формаліст :), власне цим і керувався. Та й для мого вуха це звичніше — коли згадую виступи урядовців і політичних діячів того часу, то не пригадую, щоб хтось вживав слова «відновлення незалежності», всі говорили про «проголошення».
+
0
Rebel
Rebel
1 сентября 2021, 17:17
#
Це була правка не формальна, а більше по суті. Як воно мало б бути … але, на жаль, не є. Хоча, з іншого боку, для більшості нашого населення, це таки «проголошення», бо Україна — *** проект або взагалі невідомо що і навіщо.
+
0
kingcity
kingcity
1 сентября 2021, 17:50
#
«Як воно мало б бути … але, на жаль, не є» — маємо, що маємо, як казав 1-й Президент...: (.
+
0
Rebel
Rebel
10 сентября 2021, 15:38
#
Там де * * * - було лайливе слово «австрійський».
+
+15
Elena1997
Elena1997
1 сентября 2021, 21:04
#
Ребель,
«проект» — так проблема не в людях, которые так считают. А в том чиновничьем аппарате и действиях, что являются причиной таких «проголошень».

Маленькая история из моей жизни. Личная история. После обсуждаемого здесь события в 1991 году я часто наблюдала картину действий на границе Украины с РФ, которую я пересекала очень часто с моей семьёй. Иногда только с мамой. И каждый раз имела возможность наблюдать как работают пограничники РФ и Украины. Так вот, что я вам скажу по наблюдениям примерно семи-восьми лет. Пограничники Р Ф — всё чётко, культурно, профессионально, внешний вид как у пограничников, никогда!!! не вымогали никаких взяток, вся проверка ограничивалась проверкой документов и поверхностным осмотром. Пограничники Украины — не понятно в какой форме, чаще в гражданке вообще, беспредел, наглые, каждый раз разводили кого-нибудь в вагоне на взятку за лишнюю палку колбасы. Масса тупых запретов чего нельзя провозить. Маму чуть не сняли с поезда, но взятка в лапу сразу всё решила. Вещи перерывали, копались даже в нашем нижнем белье. Это настолько унизительно и противно. И это происходило ВСЕГДА, каждое пересечение границы. Было обидно и противно, а хотелось гордиться своей страной.

​​​​​​И во многих аспектах, в работе гос. органов, это происходило точно так же, сравнение никогда не было в пользу украинских гос.органов.

Поэтому, что построили, такое определение и отношение получили. Как в поговорке — нечего пенять на зерка
+
0
Elena1997
Elena1997
1 сентября 2021, 21:10
#
…на зеркало коль рожа крива.
+
+15
kingcity
kingcity
1 сентября 2021, 21:18
#
«…беспредел, наглые, каждый раз разводили кого-нибудь в вагоне на взятку за лишнюю палку колбасы. Маму чуть не сняли с поезда, но взятка в лапу сразу всё решила. Вещи перерывали, копались даже в нашем нижнем белье» — о-о, впізнаю українських митників 90-х ! Але на протилежному кінці країни — україно-польський кордон. Про Росію не скажу- у середині 90-х доводилось бувати у Москві і Пітері у відрядженнях, але я літав літаком. В аеропортах трохи інша ситуація, там такого не було, що на українській, що на російській стороні.
+
+15
Elena1997
Elena1997
2 сентября 2021, 6:20
#
Аэропорт Харькова. Мама была в новом кожаном пальто, модным тогда, и выделялась среди других. Когда спросили сколько денег везёте, она замялась с ответом, т.к. точной суммы не помнила. Результат — полный личный досмотр и досмотр багажа. С одной целью — что-то найти и подзаработать на этом. Такой беспредел был везде.
РФ при этом, получив такую же независимость от СССР, всё-таки имела нормальную работу пограничников.

И если вы думаете, что что-то изменилось — я вас разочарую. Те же шмоны, те же взятки, тот же развод на деньги на блокпостах, тот же беспредел и сегодня. Ты вдруг понимаешь, что государство тебя не защищает, а наоборот.

Пан Ребель, наверное, живёт в теплице и не встречается с реалиями :)
+
+15
kingcity
kingcity
2 сентября 2021, 12:13
#
Проблеми в аеропортах мене якось минули в ті роки. На автопереїздах -всяке було, окрему розповідь можна написати. В останні роки їзджу за кордон виключно, як турист. Вірніше сказати, літаю — чартерами туристичних компаній. Можливо до цієї категорії пасажирів інше ставлення — проблем нема. Автотранспортом востаннє перетинав україно-польський кордон 3 роки тому — ми найняли бус, щоб доїхати до аеропорту Варшави, звідти летіли на Тенерифе. Пройшли все відносно швидко й легко, хоча сумки довелось і на одній і на другій стороні виймати і вибірково відкривати.Зайняла вся процедура прибл. 1.5 год. Могло би бути і швидше — але затягували поляки, у них була перезмінка.Щоправда, потім водій казав, що нам ду-у-же повезло — і черги не було і процедури всі пройшли практично «без сучків».А взагалі про хамство і хабарництво митників на авто- і піших переходах чую регулярно, особливо від тих, хто їздить за кордон з комерційною метою — возить товари для продажу.І стосується це не лише наших митників — на адресу поляків, словаків, угорців теж немало «добрих і теплих» слів говорять. Чи то вони вже від наших навчились так працювати, чи просто ставлення у них до нас таке…
+
+15
Elena1997
Elena1997
2 сентября 2021, 13:19
#
У Венгров к нам отношение такое. Ребята знакомые возили Нокии из Венгрии, ещё те, самые первые, кнопочные. Рассказывали, что венгры люто ненавидят всех, общающихся на русском языке. Ребята нормальные, аполитичные, добрые и спокойные — приезжали очень удивлённые оттуда, с чего такая ненависть…

Я как турист тоже никогда не сталкивалась с подобным.
А вот беззакония и самого настоящего беспредела с 2014-го насмотрелись вдоволь. И той стороны, которая неподконтрольная, и с подконтрольной. У подруги добробаты на развилке на Днепродзержинск из Днепра по криворожской трассе чуть авто не забрали. Вернее забрали, ей уже поймали попутку до Днепра, чтобы уезжала без авто. Но она позвонила друзьям, работающим в уголовном розыске в Днепре, они вмешались и авто вернули. Добробаты стояли вместе с ДАI. Я таких машин, задутых зелёной краской из баллончиков, видела сотни на Донбассе. Недорогой сегмент, типа Шевроле и Ланосов.
И на блок постах — отдельные смены и деньги, и товар отбирали. Причём их действия изначально понятны. Видно кто нормально работает, а кто только и смотрит чем и как поживиться можно.
+
0
kingcity
kingcity
2 сентября 2021, 15:52
#
Про лінію розмежування нічого не можу сказати, не перетинав, тому покладаюсь на Ваші слова. Хоча, один мій знайомий з Краматорська у 2014−15рр. розказував мені подібні речі.Йому тоді по роботі доводилось мотатись по всій Україні, не раз блокпости проїзджав.Причому, не раз йому доводилось мати з собою цінності або пристойні суми грошей. Страху немало натерпівся…Багато в чому його розповіді до Ваших схожі були.
А добробати — формування специфічні.Їх тоді збирали наспіх і брали всіх, кого попало. Хтось дійсно йшов з патріотичних переконань, а хтось — заради мародерства, чи для уникнення від кримінальної відповідальності, чи ще з якихось явно не патріотичних мотивів.
Доля мене якось випадково звела з одним з офіцерів з «Айдару», вдалось дізнатись його історію. Людину у свій час з тріском вигнали із структур МВС. Потім він «натворив ділов» і на 7 років загримів у тюрму. А вийшовши — став добровольцем, підкреслюю — не рядовим, а офіцером. Це при тому, що по закону у армію людей з судимістю взагалі не можна брати…
Ну але ж формально добробати тоді ні армією, ні МВС не рахувались…
+
0
Elena1997
Elena1997
2 сентября 2021, 22:08
#
На блокпостах так отличались как раз не те, кто на линии разграничения. Машину у подруги хотели забрать вообще в Днепр-ой области. А я столкнулась с таким трижды только в Харьковской области, где до линии соприкосновения далеко — пост в Песочине за Харьковом, пост перед Изюмом, пост за 10 км до Барвенково.
Я понимаю, что это человеческий фактор. С одной стороны. С другой я понимаю, что государство дало им разрешение на такие действия. Так как они чувствуют полную безнаказанность, творя произвол.
Желаю вам никогда не сталкиваться с подобным. И простите, что своими рассказами нагоняю тоски :)

А подобные отсидевшие по Новой Почте пересылали всё, что только могли цапнуть — холодильники, телевизоры и даже кованные ворота. Конкретно — вывозили из Песок (перед Донецком) в Красноармейск (сейчас Покровск) и оттуда отправляли. Целыми грузовиками. И… что отмечали местные — отправляли украиноязычные бойцы. Представляете отношение местных после этого к ним?
+
0
Elena1997
Elena1997
2 сентября 2021, 22:16
#
Давайте эту грустную тему закрывать, так всегда — в любом самом хорошем обществе есть такие персонажи. Но их наличие не говорит в общем об обществе. Хороших, нормальных людей всё равно больше :) Много их было и среди добробатов.
+
+15
kingcity
kingcity
2 сентября 2021, 22:53
#
«И простите, что своими рассказами нагоняю тоски :)» — Ви не наганяєте «тоску», це реальність, від якої нікуди не дінешся… Хіба 30 років тому я міг подумати, що в Україні буде «линия разграничения»? Та нізащо.
Але тема дійсно сумна, тому за взаємною згодою її закриємо. Побажаю Вам надобраніч, і ще — щоб суму не було місця у Вашому житті…
Чтобы оставить комментарий, нужно войти или зарегистрироваться