«Ти» і «Ви» - трохи про етикет, історію та взаємовідносини у суспільстві.

З появою суспільства стали з`являтись і розвиватись різного роду градації між його прошарками – вікові, соціальні, статусні і т.д. І відповідно стали з`являтись різні форми звертання при спілкуванні між собою представників різних суспільних груп та прошарків. З плином історії змінювались державні устрої, мінялась соціальна вертикаль, правила суспільної поведінки а відповідно і правила етикету і форми звертання – одні відмирали, з`являлись нові, а деякі дожили і до наших днів, зокрема і форми звертання «ти» і «ви».

Перш ніж говорити про правила їх вживання, їхнє місце у суспільних стосунках та етикеті, хотілось би звернутись до історії – коли і як з`явились ці форми, як застосовувались у спілкуванні у різні часи у різних народів і тоді перейти до нинішніх часів.

Появу цих форм звертання вчені відносять ще до часів Римської імперії, де було прийняте звертання на «ви» до правителів. За однією версією – так як імператор міг мати кілька титулів («імператор римської імперії…», «повелитель земель… », «владика країв…» і т.д.), тобто фактично уособлював в одній персоні кількох осіб, то і звертатись до нього потрібно було у множині – на «ви». За іншою – після поділу Римської імперії на Західну та Східну у ній з`явилось два імператори, які практично весь час були разом – на урочистотях, зібраннях, навіть «офіс»: ) у них був один. Зрештою і самі вони були братами – Аркадій та Гонорій, сини імператора Феодосія Великого. Тому і звертались до них у множині – «Ваша Величність». Далі – у різні часи у різних народів форми звертання розвивались і трансформувались, змінювались правила їх вживання. Так, у Німеччині у 16-му ст. існувало навіть не дві, а чотири форми звертання і вживались вони виключно в залежності від соціального статусу особи, до якої звертались.В Англії були форми звертання «you» («ви») і «thou» («ти»), «thou» відмерло у 17 ст., залишившись хіба у текстах древніх молитов. На Русі здавна була прийнята лише одна форма звертання – «ти». Так звертались навіть до царя. Звертання на «ви» у російську (а за нею і в українську) мови прийшло відносно пізно – у XVI ст. боярин Андрій Курбський став одним з перших, хто став вживати таку форму, взявши це з модного тоді польського етикету, а у 1722р. Петро I закріпив її законодавчо у своїй «табели о рангах». Ця «табель» не враховувала вікову різницю чи близькість стосунків – виключно соціальний стан. Нижчестоячий у цій ієрархії повинен був звертатись до вищестоячого на «ви», вищестоячий до нижчестоячого – на «ти».За порушення цього правила накладався штраф, при чому він накладався як за звертання до вищестоячого на «ти», так і за звертання до нижчестоячого на «ви». Щось подібне згодом з`явилось і в Україні — у 1756 р. гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів. Потрібно відмітити, що не дивлячись на всі табелі і укази, звертання «ви» майже не прижилось серед сільського населення і селяни вперто продовжували «тикати» навіть при звертанні до царя.

З часом звання та титули, перераховані у «табели», стали відмирати, а з ними відмерла і сама «табель». І в середині ХІХ ст. вибір форми звернення «ти» чи «ви» став явищем виключно соціальним – форма звертання визначала соціальний статус людини. Високопоставлені чиновики вимагали до себе звертання на «ви» на знак поваги, самі при цьому «тикаючи» підлеглим. У той же час до людей «без чинів і звань» стало приходити усвідомлення, що така ситуація є принизливою і з`явились спроби її змінити – так, наприклад, серед вимог повсталих робітників Ленських копалень у 1912р. була і така: «рабочих называть не на ты, а на вы». А після лютневої революції 1917р. у наказі № 1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 року по армії було сказано: «обращение на ты отменяется совершенно».Хоча наказ цей виявився нежиттєздатним.

Жовтневий переворот 1917 року разом із радикальною зміною соціального устрою приніс світу і нову форму суспільства, яку у 1920-і роки стали називати «новая общность людей – советский народ». Як хтось пожартував, «общество из светского превратилось в советское». Прийшла ера «власти рабочих и крестьян» — до керівництва державою прийшов пролетаріат, який не був переобтяжений культурними цінностями та нормами етикету. В міста хлинула маса народу, який звик «тикати» всім і кожному, а по звертанню «ви» визначалась людина «білої кості» — представник інтелігенції чи потомок дворянства, який сприймався як ворог. В повсякдення увійшло «ти» у поєднанні з фамільярним «товарищ» — це стало знаком соціальної близькості і поєднання спільною метою (побудовою комунізму). Сформувалась і своєрідна манера поведінка – така собі грубувата недбалість. Лише у кінці 1920-х – на початку 30-х у етикет спілкування стало повертатись звертання «ви». Можливо, це відбулось завдяки тому, що доступ до освіти отримали всі прошарки населення, а не лише привілейовані. Взагалі, як на мене, пізній (повоєнний, десь з 60-х років) радянський етикет став такою собі сумішшю пролетарської фамільярності, відголосків петровських табелей (чинопоклонство), намагання наслідувати західні «правила доброго тону», підглянуті у фільмах чи журналах, які просочувались на терени «країни Рад» чи почуті від тих, кому довелось побувати за «залізним занавісом», та «заповідей», прописаних у так званому «моральному кодексі будівника комунізму». Етикет у побуті та повсякденному житті трохи відрізнявся від офіційного. Перше, чим він відзначався – вважалось нормальним, що старший «тикає» молодшому за віком, навіть якщо він звертається до дорослої людини. До старших прийнято ж було звертатись на «ви» та по-імені й по-батькові.Такі форми, як «пан, пані» не використовувались – це вважалось проявом «буржуазності», яка була неприйнятна для «советского человека», а загальноприйняте тоді «товарищ» вживалось в основному на офіційному рівні. Взагалі, на всяких офіційних заходах прийнято було звертання лише на «ви» у поєднанні з «товарищ»+ прізвище, ну або з іменем+по-батькові. Аналогічно, коли у різних офіційних зверненнях чи новинах мова йшла про високопоставлених осіб чи керівників держави, обов`язковою формою було «товарищ»+прізвище ну або прізвище+ім`я+по-батькові. Поєднання на кшталт нинішнього «Президент України <ім`я+прізвище>» було недопустиме. У статуті радянської армії було прописано, що «военнослужащие обязаны обращаться друг к другу исключительно на Вы», але реально цього дотримувались хіба на парадах та якихось «зразково-показових» заходах – в реальності старші по званню безбожно «тикали» молодшим, вимагаючи чи при цьому звертання до себе на «Ви». Зрештою, наскільки я можу судити, зустрічається таке і зараз. У ВУЗах навпаки, дуже рідко викладачі дозволяли собі «тикати» студентам. Я сам пам`ятаю, як ставши у 1987 р. студентом, був гордий від того, що поважні люди, сивочолі доценти та професори звертались до мене, 17-річного «юнця» та таких же як я моїх одногрупників, на «ви». Ну і звичайно на «ви» прийнято було звертатись до незнайомої людини – що є і зараз (принаймні прийнятим).

Що ж маємо у нинішній час? Для початку подивимся, як прийнято звертатись один до одного у інших країнах і тоді перейдемо до наших реалій. Взагалі, як на мою думку, найбільш раціонально це вирішено в Англії (та відповідно у англомовних країнах). Форма звертання лише одна – «ю» (you), тобто «ви» (з цього приводу є старий жарт, що англієць навіть до своєї собаки звертається на «ви»). Немає також по-батькові. В офіційному спілкуванні чи при звертанні до незнайомого (-ої) вживається містер/місіс/міс (mister/missis/miss). Є ще, правда, звертання «сер» (sir). Але в Англії воно вживається лише для звертання до титулованих осіб (лицарського звання), в інших англомовних країнах – на знак пошани до особи з високим соціальним статусом, до начальника, чи старшого по званню (у армії). Вживається також при звертанні до клієнта у різних закладах – наприклад, таку форму звертання часто використовують офіціанти у ресторанах чи клерки у банках. Зі свого відносно недавнього досвіду скажу, що власне так звертався до мене офіціант ресторану швейцарського готелю, у якому я жив. Може також використовуватись при звертанні до незнайомої людини, як підкреслення поваги. Тобто до рядового англійця (назвем його умовно Джон) більшість людей, з якими він спілкується, так і буде звертатись – Джон. Для близької родини та друзів він може бути Джонні. У офіційному та діловому спілкуванні, а також при спілкуванні з незнайомими чи малознайомими – містер Джон, в окремих випадках – сер. І звичайно, всі будуть говорити йому «ви» (you) – іншого просто не дано.Все.

У Німеччині та Франції спілкування є досить регламентованим, зокрема спілкування між начальниками та підлеглими. Звертання на «ти» допустиме лише між колегами, які достатньо добре між собою знайомі. Ну і звичайно між близькими людьми.Розповсюдженим є вживання різних звань – «доктор», «інженер», «професор», а при їх відсутності – «колега. Хоча, як пишуть деякі джерела, «ти» в останній час починає превалювати.

В Іспанії ситуація приблизно подібна до нашої: «ти» для друзів, рідних, близьких по віку і статусу, (навіть малознайомих). «Ви» — для незнайомих, старших по віку, вищих по статусу. А от в Португалії «Ви» використовується в основному для офіційного спілкування, в повсякденному житті превалює «ти».

Цікава ситуація в країнах Скандинавського півострова – звертання «ви» практично не вживається ні в розмовному ні в письмовому спілкуванні. Воно залишається лише по відношенню до осіб королівської династії. А у Фінляндії пішли ще дальше – часто звертання на «ви» там носить майже образливий характер.

А от у деяких східних мовах (японська, корейська, в`єтнамська) взагалі уникається вживання займенника для прояву ввічливості.Зокрема, в японській існують спеціальні форми дієслів для звертання до людей різного статусу і вираження поваги.

Повернемось до наших реалій. Нинішні спеціалісти з питань етикету стверджують, що звертання на «Ви» є обов`язковим у наступних випадках:

1. Незалежно від віку та соціального походження — в офіційному середовищі, при зверненні до малознайомого або ж незнайомого. При цьому, звернення на «Ви» до людини, що досягла 25 років, доповнюється ім’ям і по батькові; до тих же, кому від 15 до 25 — найчастіше тільки повною формою імені.

2. При спілкуванні з людиною, яку зустріли вперше.

3. У спілкуванні між товаришами по службі, у разі присутності при цьому сторонніх осіб.

4. Під час ділового спілкування у разі відсутності неформальних відносин між людьми.

5. До колег під час конференції, симпозіуму, тощо, незалежно від форм спілкування з ними у неформальній обстановці та у вільний від роботи час.

6. При спілкуванні лікаря з пацієнтом, незалежно від обставин.

7. Журналістами під час інтерв’ю навіть з добре знайомими людьми.

8. При зверненні до учнів старшої та середньої школи, що підкреслює шанобливе ставлення і відзначає зрілість особистості.

9. По відношенню до людей старшого віку — разом з ім’ям і по батькові.

10. В офіційній обстановці навіть по відношенню до добре знайомої людини.

Звертання на «ти» допустимо:

1. У сім’ї, що є свідченням близьких відносин. Хоча і сьогодні де-не-де зберігається традиція звернення до батьків на «Ви».

2. У неофіційній обстановці при зверненні до хорошого знайомого, колеги, друга, до дітей.

3. У школі при зверненні до дитини до 9 років.

Чітких правил, що регулюють перехід з «Ви» на «ти», немає, але практика спілкування встановила певні орієнтири. Отже:

1. Не можна приймати одностороннє рішення про перехід на «ти», особливо це стосується підлеглої людини, так як це може бути сприйнято як фамільярність.

2. Старший може запропонувати молодшому перейти на «ти», однак це жодною мірою не зобов’язує молодшого погодитися на такий перехід, незважаючи на вікову різницю.

3. Перехід на «ти» з людиною, з якою існує велика різниця у віці та соціальному статусі, можливий виключно за бажанням обох співрозмовників.

4. У відносинах між чоловіком і жінкою пропозицію про перехід на «ти» має виходити виключно від жінки. Це правило не так суворо дотримується при ділових відносинах.

Що ж маємо насправді на сьогоднішній день? Чи дійсно ці правила повноцінно працюють? Поділюсь трохи своїми спостереженнями та роздумами.

Передовсім хотілось би зупинитись ще на двох моментах – спілкування у мережах (Інтернеті) і у робочих колективах.

Напевне багато хто, особливо старше покоління IT-спеціалістів (або як колись казали «комп`ютерщиків»), пам`ятає ще часи «доінтернетні» та період «раннього» інтернету, коли він був ще задоволенням дорогим і не всім доступним. Власне тоді ентузіастами була створена некомерційна мережа FIDO, яка служила як для обміну особистими повідомленнями (нетмейл-ом) так і для публічного обговорення різних тематичних питань у «ехоконференціях» або просто «ехах» — прообразах нинішніх форумів. У 1990р ця мережа прийшла в СРСР (потім СНД) і була популярною аж до початку 2000-х, як недорога альтернатива Інтернету. Контингент користувачів мережі був у більшості однорідний – молоді люди, спеціалісти чи любителі по різних технічних напрямках. Там і склалось неписане правило – спілкувались всі між собою виключно на «ти».Потім частково це правило перекочувало в інтернет – мовляв, в інтернеті люди один одного не бачать, тому там усі рівні, крім того різні форуми та площадки для спілкування багато хто вважає свого роду «клубами по інтересах», тісним колом, а відповідно і вважає доцільним там спілкування на «ти».Хоча приймати це правило, чи ні – особиста справа кожного.

Спілкування у робочих колективах теж має свої особливості. Прийнято вважати, що до начальника потрібно звертатись виключно по-мені та по-батькові і обов`язково на «ви», незалежно від його віку. Начальник же може звертатись до підлеглих по-імені та по-батькові чи просто по-імені, але обов`язково на «ви». Але багато «руководящих лиц» нехтують цим, вважаючи, що вищий службовий статус дає їм право спілкуватись з підлеглими зверхньо – спілкуються з ними на «ти», часто навіть не звертаючи уваги на те, що підлеглий по віку значно старший.До речі, зауважив, що деякі начальники навіть зі своїми колишніми підлеглими продовжують спілкуватись у тій же манері. Спілкування ж між колегами залежить від самого колективу і атмосфери, яка там склалась.У одних колективах дотримуються більш офіційної манери спілкування, у інших – тих же правил, що у побуті і позаробочому спілкуванні, а є колективи, де прийнято вважати, що всі працівники – це одна спільнота, яка «тягне спільну лямку» і тому там спілкуються на «ти» без врахування вікових різниць.У деяких молодих компаніях проєвропейського зразка допускається (чи навіть схвалюється) спілкування на «ти» без врахування не тільки вікових різниць, а й службових статусів. Як приклад – моя донька працює бухгалтером в ІТ-компанії. Зі своїм директором вона спілкується на «ти», незважаючи на різницю у службовому становищі, та й у віці (12-13р).

Ну а тепер про напевне найобширнішу область спілкування – побут, повсякдення, оточуючі нас знайомі, малознайомі та незнайомі люди і т.д. На етикет, манери спілкування та форми звертання не можуть не впливати процеси, які відбуваються у суспільстві – переоцінки моральних та суспільних цінностей і відповідно зміни етичних орієнтирів.І на жаль, такі явища, як моральна деградація та примітивізація посідають не останню роль у трансформації нинішнього суспільства. Помічаю в останні роки скептичне чи навіть презирливе ставлення частини суспільства (особливо її молодих представників) до звертання на «ви». Хтось вважає це анахронізмом і пережитком минулого, хтось проявом надмірної манірності, хтось просто не бачить у цьому змісту і т.д. Проаналізувавши своє спілкування з оточуючими (з близькими і не дуже), зауважив такий цікавий момент: люди мого віку або старші схильні більше до спілкування на «ви», часто ще з додатком «пан/пані». Покоління ж молодше більше тягнеться до «тикання». Звертання навіть до малознайомої людини чи до старшої по віку просто по імені вже давно стало нормою. Сам кілька разів був свідком ситуацій, коли молоді люди віком 20-22р. «тикали» тим, кому за 40, а то й за 50. Причому що цікаво – часто це не було викликане бажанням образити чи принизити – вони просто вважали це нормою. Мало того, минулого року була ще така ситуація: в гості до моєї тоді 9-річної племінниці Соломії прийшов однокласник. Вони вирішили вийти погуляти, але звичайно потрібно було спитати дозволу у її матері. І тут малий вирішив проявити ініціативу – звернувся до моєї сестри, матері своєї однокласниці (40 р.) з питанням «чи ти пустиш Соломію погуляти»? Звичайно, були зроблені відповідні зауваження і більше такого не повторялось, ну але сам факт говорить про деякі особливості виховання.

Чим це пояснити? Важко сказати.Можливо це є частина загальної моральної деградації і примітивізації цінностей, які, на жаль, можемо спостерігати у суспільстві. Дехто вважає, що спілкуватись треба по принципу «будь простіший і тоді до тебе люди потягнуться» і відповідно «тикає» всім підряд.В зв`язку з цим згадується прочитана колись історія – у однієї молодої жінки чоловік звик «тикати» всім без розбору.Так от, вона написала, що із-за цього у неї у свій час ледь не зірвалось весілля – коли вона привела нареченого на знайомство зі своїми батьками, той одразу почав їм «тикати». Звичайно, від такої «простоти» батьки нареченої до майбутнього зятя не потягнулись і їй вартувало потім великих зусиль загладити цей інцидент.Можливо, як я вже писав, все більше людей вважає «ви» анахронізмом, мовляв у розвинутих країнах від цієї форми звертання дедалі більше позбавляються.Хоча це твердження суперечливе.

Є ще одна версія – зміна меж вікових періодів. Що я маю на увазі? Згадаємо твори деяких класиків. У Пушкіна є фраза «в комнату вошел старик лет 30». Ю.Тинянов: «Николай Михайлович Карамзин был старше всех собравшихся. Ему было тридцать четыре года – возраст угасания». «Дряхлому старику» — чоловіку Анни Кареніної було 48 років. «Старикану» кардиналу Рішельє на момент подій, описаних в романі А.Дюма «Три мушкетери», а саме осади Ля-Рошелі, було 42 роки. Тобто у ті часи людина після 30-ти вважалась вже літньою, а після 40-ка то і взагалі «стариканом».Тепер візьмем не такі далекі радянські часи. Дитинство закінчувалось приблизно років у 16. Можна вже було відвідувати фільми з розряду «крім дітей до 16» — були і такі тоді. Молодість закінчувалась ближче до 30. Навіть у комсомолі (ВЛКСМ — всесоюзній ленінській комуністичній спілці молоді) була гранична вікова норма перебування у її членстві — 28 років, вважалось що далі вже людина під поняття «молодої» не підпадає.Після 30-ти – це вже був цілком зрілий вік, хоч і ще не літній, але досить поважний і статечний.Як ностальгічно співав тоді Ю.Лоза: «Мне уже многое поздно, мне уже многим не стать… Вот мне и стало за тридцать – самое время мечтать». 40 – це був вік уже літній, ну а після 50-ти могли і в «старпери» записати. Що маємо тепер? Ще у 2012-му ВОЗ запропонувала наступну вікову градацію: до 25років – це період дитинства та юності, 25-44 – молодість, 44-60 – зрілість, 60-75 – літній вік, після 75 – старість. Тобто людство «молодіє». Якщо колись люди у віці, наприклад, 25 і 40 – це були особи різних вікових категорій (причому навіть не сусідніх), то тепер це одна вікова категорія. Відповідно і постає питання – якщо це люди однієї категорії, то напевне доречніше їм спілкуватись на «ти»? Та й поняття вікової різниці у всіх різне – для одних 5-7 років це вже багато, для інших навіть 20 не показник.

Поглянемо на рекламу у ЗМІ – вона часто використовує «ти» і відповідно спонукає до нього: «Для тебе у нас спеціальні умови…», «скористайся нашою вигідною пропозицією…», «ти можеш отримати у подарунок…». Але ж цю рекламу читають і літні люди і люди з високим соціальним статусом ?

Зауважив, що працівники деяких компаній та оператори деяких колл-центрів звертаються до своїх клієнтів просто по-імені (щоправда на «ви»), навіть якщо працівник зовсім молодий, а перед ним людина значно старшого віку.Оператори ж колл-центрів взагалі своїх клієнтів не бачать.Може у такому випадку варто додавати перед іменем «пан/пані» ?

Особисто мені важко однозначно відповісти на ці запитання.Я вихований в одних традиціях, але розумію, що з часом звичаї і устої змінюються. Я за просте спілкування, але я проти фамільярності.Я рідко першим переходжу на «ти», але якщо і роблю це – то за згодою співрозмовника. І дуже не люблю, коли мені починають «тикати» не питаючи згоди.Хоча бачу, що для багатьох, особливо молодих людей, це норма. Зрештою, згадаємо ще про одну функцію «ти» і «ви» — дистанція. Перехід на «ти» — це скорочення дистанції, установлення більш неформальних відносин. Можливо співрозмовник цього не хоче ?

Я підтримую стосунки з одним зі своїх колишніх керівників (колишнім керуючим банку). Різниця у віці у нас – 25 років. Але навіть у часи, коли я був його підлеглим, він звертався до мене і до інших працівників на «ви». Так само звертається й зараз.

У моєму будинку, поверхом нижче живе один старший чоловік – зустрічаю його деколи зранку, коли він вигулює свого собаку.Я не знаю, скільки точно йому років.Але знаю, що він має трьох синів, причому його наймолодший син – мій ровесник.І у мене язик не повернеться цьому чоловіку «тикнути». Та й він мені завжди каже «ви». У той же час, що молодші деколи можуть дозволити собі «тикнути» першими і без дозволу, вважаючи, що це нормально. Чи то може я зі своїми знайомими – сусідом, колишнім шефом і т.д., застряг у минулому ?