Мовна впертість

Є таке гарне англійське слово: stubborn — затятий, непоступливий, завзятий, норовливий, впертий.

Тема обговорення: «я хочу разговаривать на языке своих родителей» (с) Балашов.

Мені імпонує така позиція: протистояти тому, що мені намагаються нав’язати проти моєї волі. Але, як і минулого допису, я хочу розглянути питання з іншого боку.

Отже, мене з самого раннього дитинства виховували російською мовою: садок, перша школа, батьки в сім’ї розмовляли російською. Друга школа була досить «бандерівською», але 99% учнів спілкувались між собою виключно російською. Університет — мова спілкування російська, причому на відміну від школи де абсолютна більшість вчителів вели уроки українською, тут 90% викладали російською. Робота — в основному російська.

Для чого я це пишу? Я, за московською класифікацією, «русскоязичний». Активно застосовувати в житті українську почав вже у абсолютно зрілому віці. І, маю вам сказати (похвалю себе :) ), за російським словарним запасом я на голову вищий за абсолютну більшість крикунів про «прітєснєніє рускага язика». Більше того, мій російський словарний запас на голову вищий за мій же український словарний запас.
Хоча українською, я мабуть, пишу досить непогано, бо місцеві московити впевнені, що я родом із західної України. ) ) )

Але, як «русскоязичний», я офіційно заявляю — в Україні російську мову потрібно витісняти та заміщувати українською. :)

Впертість.

Чому я здійснюю (ще не здійснив, бо це процес) цей перехід з російської до української? Адже це вимагає зусиль — мені було б простіше говорити російською, бо окупанти створили гарні умови для цього.
Тому що я хочу говорити мовою… своїх батьків — але «батьків» у глибокому сенсі цього слова (хоча мої батьки теж давно повернулись до української, хоча батько був досить зросійщеним). Всі мої дідусі й бабусі розмовляли українською. І всі жителі їхнього покоління з тих сіл і містечок звідки вони родом розмовляли виключно українською, або якимось «суржиком», який все одно за звучанням і набором слів легко розуміти якщо ти знаєш лише українську і важко, якщо ти знаєш лише російську.
Що це за покоління? Це люди, народжені 1915-1930, які залишились у сільській (напівсільській) місцевості, тобто не потрапили під каток індустріалізації.
Як я вже вказував раніше, до лютневої революції 1917, у Московії ~80% мешканців були селянами. Ще 5-7% були сезонними або тимчасовими робітниками у містах, які повертались додому в село на посадку/збирання врожаю або внаслідок втрати роботи — тобто зберігали міцний зв’язок із селом. Дане число можна легко переносити на Україну, оскільки, хоч міста і університети в Україні з’явились значно раніше ніж у Московії, але внаслідок окупації московитами розвиток нашої території було уповільнено і Україна, загалом залишалась аграрною провінцією. Розвиток же промисловості (за царських часів) відбувавася у центральній частині Московії. Отже, >80% населення тогочасної України жило у селах. А села, були майже на 100% україномовними (з різними діалектами, звичайно) — вони точно не були російськомовними.
Повально ж зросійщеними є діти цього покоління: люди народжені 1940-1960 (+/-) — ті, хто виїхав із села у пошуках кращого життя і був зросійщеним внаслідок потрапляння до міського індустріалізованого середовища.

Отже, повертаючись до питання впертості, звертаюсь до українців («етнічних», якщо можна так сказати) — а ви не хочете зазирнути трохи глибше? Розмовляти мовою дідів або прадідів? Перефокусуйте свою впертість трохи глибше. Ви не хочете довести московитам, що московизація в рамках індустріалізації нічого їм не дасть? Не хочете компенсувати мовні і культурні втрати, яких московити завдали нам винищивши село (україномовне село!) Голодомором, колективізацією, продразвьорсткою? То які ж ви в чорта вперті? Може ви не вперті а ліниві?! Be stubborn!

Щодо «етнічних» росіян (я так розумію, Балашов відносить себе до них, хоча слово «етнічний» дуже така складна штука — я не дарма і в контексті українців і в конексті росіян беру його в лапки — бо вивчення цієї теми це ціла наука). Проявіть повагу до землі, на якій були заморені голодом україномовні села — вивчіть українську.

А щодо какаяразніца (ядерна, справжня, какаяразніца — ті, хто обирає мову відповідно до кількості Ковбаси, яку можна отримати за рахунок її використання) я вже писав допис з економічним обгрунтуванням непотрібності російської. Зациклюючись на російській ви сповільнюєте економічний розвиток держави. Бо для заробляння нормального бабла потрібна англійська, турецька, польська, німецька, китайська і т.п. Матимете менше Ковбаси.

Антивперість.

А тепер поговоримо про більшість. Насправді, у абсолютної більшості населення за небажанням вивчати українську стоїть один єдиний аргумент — лінь. І всі ці розмови про «язик прєдков» — лише виправдання ліні — і так комфортно. Саме таких людей і має «притісняти» держава (якщо ця держава, звісно, хоче існувати й надалі). Під «притісняти» я маю на увазі створення умов, коли лінива біомаса буде змушена вивчати українську замість російської, оскільки це буде більш зручно. Це питання освіти у школах, у ВУЗах, мовне квотування і т.п… Ще раз — в Україні українською має бути користуватись зручніше і дешевше ніж російською чи будь-якою іншою — це завдання держави.

А хто хоче, той вивчить ту мову, яку хоче — і для цього також повинні бути достатні можливості. Але це для людей, які хочуть хоч трохи напружитись. Я захотів, попрацював і вивчив англійську і переходжу на українську. Угорці можуть прикласти додаткові зусилля і вивчити угорську, румуни — румунську, росіяни — російську. А хто не хоче напружуватись — українська без варіантів.

Це і є нормальна державна мовна політика: 1) основна державна для всіх і 2) відсутність перешкод для освоєння будь-якої іншої мови — для тих, хто цього бажає з тих чи інших причин (бажання мати більше Ковбаси, доторкнутись до культурної спадщини свого народу, доторкнутись до культурної спадщини чужого народу, або просто по приколу).

І звичайно, last but not least — тепличні умови для мови, яка є основним містком інтеграції з глобальною економікою. Ви й самі знаєте, що це за мова. :)