Симетрична ілюзія

Абсолютна більшість нашого населення звинувачує у війні Путіна, люди проклинають його, обзивають поганими словами, бажають йому смерті а головне — вірять, що піде Путін і «все стане добре», «відносини нормалізуються», «війна припиниться». Ба, дехто навіть думає (я вважаю, що це таки більше переконання аніж брехня на публіку) що і сам Путін не такий вже й поганий і з ним можна домовитись — «припинити війну за 2 тижні», «надо просто пєрєстать стрєлять» або щось там «бачать у нього в очах». Останні цитати, як ви знаєте, взяті не з розмов на кухні, вони належать топ-менеджменту держави. І це дуже сумно. Позитив тут хіба у тому, що попередній топ-менеджер щось таки зрозумів, і досить швидко, а от поточний, схоже, просто безпросвітно тупий і так нічого і не зрозуміє, ніколи.

А зрозуміти потрібно головне — Путін не поганий і не добрий, він просто виконує свою роботу — роботу володаря імперії. Nothing personal, just business. Я не погоджусь із Потапенком, який каже, що після Путіна обов’язково стане гірше (для нас), але вже давно вважаю, що Путін — це подарунок для України: якби замість цього тупого, неосвіченого і лякливого х-йла з вузьким кругозором імперією керував якийсь талановитий безжалісний авантюрист типу Володимира Ілліча, то Україні було б значно важче. Тому не варто очікувати моменту, коли Путін піде — зовсім не факт, що йому на зміну прийде хтось ще тупіший чи більш миролюбний. Навпаки, наступником може стати хтось жорстокий (умовний Сталін) або розумніший і одягнений у маск-халат «ліберал» (типу Навального).

Відмовтесь від ілюзії «після Путіна все стане добре». Ймовірність цього дуже й дуже низька.

А позитив для нас у тому, що і влада Московії очікує, що ось наступний Президент України ну точно вже підпише капітуляцію України. І вони теж помиляються. Бо навіть Зеленський досі не зміг капітулювати, оскільки його постійно пресують патріоти України: це і мирні акції, і тиск у парламенті (особливо ефективний зараз, коли парламент майже припинив бути придатком президента) і досить агресивні дії проти колаборантів (наприклад, проти Сивохо). Така історична логіка — нема у нашого Президента опції капітуляції, як би він про неї не мріяв. А якщо він вважає що така опція у нього є, тоді президент зміниться.

У чому саме позитив, можете ви запитати? Адже ми, ніби, завмерли на місці і не рухаємось у правильному напрямку («Геть від Москви!»). А позитив у часі. Час існування незалежної України навіть у такому недоформованому вигляді має критичне значення. Так само як реальний жах Другої Світової стерся з пам’яті учасників процесу «побєдобєсія», для яких війна — це не гори трупів і ешелони калік, а ефектна відео-картинка зі спецефектами і красиві різнобарвні стрілочки на політичній чи військовій мапі, так і у головах наших майбутніх поколінь вже не виникатиме питання щодо того, є Україна чи її нема, що таке незалежність і т.п. — бо держава, яка існує довгий час, сприймається як аксіома а не як теорема, яку потрібно доводити.

Ось така спільна ілюзія, для когось корисна, для когось шкідлива.