Місцеві вибори: невігластво перемагає, або Ідіотизм проти демократії

Прийдешнє обрання депутатів до місцевих рад, а також градоначальників і сільських голів, стане черговим тестом на життєздатність постреволюційної української демократії.

І вже очевидно, що країна, точніше, суспільство і політики, цей тест провалять.

Пару днів тому до мене в квартиру подзвонили. Відкриваю двері – і бачу двох немолодих жінок зі стосом паперу в руці. Пояснюють, що вони втомилися від жахливого стану під'їзду і збирають підписи до місцевої влади для проведення ремонту. Прошу показати звернення – а на папірці текст чолобитної до депутата Київради від округу, представника БПП Владислава Турця.

Вдаю із себе нетямущу і запитую, до кого звертаємося: до ЖЕКу, КМДА або ще до когось. У відповідь жінка радісно вручає мені оберемок агіток і газет з особою самого доброго депутата. На пряме запитання, що заважало звернутися до депутата раніше – під'їзд в убитому стані далеко не перший рік – жінка заминається і плутано пояснює, мовляв, коли ж робити, як не перед виборами? Новенькі поштові скриньки з ім'ям того ж політика вже ось пару місяців як прикрашають обдерті стіни першого поверху.

У результаті вже сьогодні під'їзд заповнили браві робітники в жилетках БПП і, природно, з ім'ям все того ж політика, що печеться про інтереси виборців. Відскрібали побілку. Вимазали весь під'їзд брудно-білими слідами.

Дитячий майданчик поставили ще перед минулим голосуванням – тож команда депутата пішла торованим шляхом завоювання сердець – не розуму! – виборців.

На фоні пана Турця, який, зізнаємося чесно, займається зовсім не депутатською роботою, адже ремонт будинків безпосередньо є повноваженням інших органів – передвиборні білборди виглядають не так вже й безглуздо.

Якщо подивитися на набір слоганів і обіцянок, створюється враження, що на Україну за три тижні чекають не місцеві, а як мінімум парламентські вибори. Перехід на контрактну армію, скасування тарифів ЖКГ, зміна податків для підприємців – хм, хлопці, а Конституцію ви взагалі відкривали?

Інакше буде дещо ніяково – прорватися до місцевої ради і виявити, що повноважень на місцевому рівні для скасування рішень кабміну або внесення змін до Основного закону, м'яко кажучи, не вистачає.

Звичайно ж, політики чудово розуміють марність своїх обіцянок. Дослідження протягом 2001-2015 років показали, що партії у Верховній Раді часто не торкаються й половини своїх слоганів, спішно забуваючи про тези відразу після прийняття присяги.

Нинішня політична кампанія стає апофеозом приниження і презирства до виборців, які, очевидно, повинні все проковтнути й так, з орієнтацією на красиві девізи в дусі «Ми за мир у всьому світі».

За лаштунками партійної роботи все ще сумніше.

Одна з популярних партій прямо радить своїм штабам: ви не сильно проявляйте активність, нам не потрібно багато відсотків, тому що ми не зможемо контролювати всіх цих людей у списках. Передвиборна програма збирається вчорашніми студентами за пивом та піцою – хоча б тому, що відомі політтехнологи скотилися до такого рівня популізму, що навіть молодим фахівцям соромно презентувати подібне виборцю.

Інші ж вкидають мільйони в непрофесійні білборди і нову порцію текстів ні про що.

Якщо дивитись на рекламу – принципових відмінностей між кандидатами і партіями-претендентами практично нема. Усі хочуть миру, перемоги над корупцією, справедливих тарифів на енергоносії. Не-влада, звичайно ж, критикує владу. Остання ж усередині підшукує приклади власної успішності.

А вибирати як?

Якщо подивитися неупереджено на список партій – як провести межу між «Зберегти Країну» і «кияни вартують кращого».

Кращого, ніж що? Зберегти країну – як? Повернути тарифи ЖКГ – як і які будуть наслідки?

Місцеві вибори довели рівень політичної відповідальності та поваги до виборця до ідіотизму. PR-кампанії, судячи з усього, націлені на максимальне отупіння електорату задля зведення голосування до вибору між двома-трьома брендами пива, яке все одно закінчує свій шлях у каналізації.

Про яку демократію ми можемо говорити, якщо вибори перетворюються на ринок, а не на волевиявлення? Воля, усе ж, повинна керуватися і раціональними положеннями, а не політичним консьюмеризмом.

Що хотілося б бачити на місцевих виборах?

Чіткі і зрозумілі плани, що кандидат або партія збираються робити для міста (села, селища).

Так, нехай ці обіцянки будуть приземленими і націленими на мої бюргерські інтереси. Мене хвилює перспектива розвитку району – транспортна інфраструктура, питання утеплення будинків, створення парків-скверів. Хвилює неефективне управління містом – від сотень непотрібних чиновників до усюдисущої корупції. Хвилює екологія і брудний Дніпро, безпека дітей і чистота вулиць, забудова міста та її легальність, а також багато іншого.

Нічого з цього на білбордах не видно.

На це все я, не киянка, справне плачу податки. Нагадаю, що 25 жовтня українці вибирають собі не владу – а лишень місцевих державних менеджерів.

Успішні компанії вимагають від своїх управлінців деяких показників ефективності, відповідальності, умовний KКД, досягнення низки цілей в намічені дедлайни. У нас же просто нормальна робота влади – виконання того, що повинно бути і так — вдається за найбільшу заслугу, тоді як на провали скромно закривають очі.

Триватиме це після жовтня? Природно, так.

Адже невігластво продовжує перемагати демократію.

Леся Шевченко, спеціально для УП