Ігор Івасів

17 июня 2015, 18:21

Якщо послугуватись підходами медиків, криза може призвести організм до загибелі, а може відкрити можливість для оздоровлення. Навряд чи є предметом для обговорення питання про наявність чи відсутність кризи у банківській системі України. Ситуація настільки гостра, що у суспільстві звучать і більш категоричні означення теперішньої ситуації, зокрема слово «катастрофа». Як на мене, дивлячись на 25-річну історію банківської системи України, не справедливо говорити, що даний період її існування є найкритичнішим. Згадую 90-ті роки, коли кредити під 600 відсотків річних нікого не дивували, а населення просто забуло дорогу до банків. Ще 15 років тому більшість банків навіть не мала вивісок на своїх офісах, а біля їх дверей чатували люди з автоматами! У банках працювали люди без фахової освіти і без розуміння специфіки цього бізнесу, фінансова безграмотність населення була повальною. Що маємо зараз? Маємо не тільки сектор, маємо банківську систему, де виробились свої правила, звичаї, норми. Топ-менеджери банків можуть порівнювати себе з працюючими з ними західними управлінцями, при цьому часто оцінюють свій фаховий рівень значно вище. Інструменти та моделі бізнесу, раніше відомі нам з книжок, зараз стали рутиною. Населення міцно «прив’язане» до банків через карткові продукти та інтернет — банкінг. Тому перспектив для оздоровлення і розбудови банківської системи, адекватної потребам суспільства, ми маємо зараз більше, ніж коли-небудь за минулі 25 років. Ще одним фактором, який не дозволяє мені говорити про теперішню деградацію вітчизняної банківської системи є визнання того факту, що, власне, вона ніколи протягом свого існування не виконувала своєї основної функції, яка полягає у перерозподілі грошових коштів суспільства. Не бачу потреби вдавати, що кредити під 30 %, як зараз, убивають виробництво, а кредити під 16 % його стимулювали. І звинувачувати у цьому банки чи банкірів я б не став. Не можливо зробити скільки-небудь значимих проривів виключно в окремих сферах, будь то університетська освіта, Одеська область, армія чи банківська система! Можна дискутувати ким має бути держава: «нічним сторожем» чи «турботливим батьком», але державні інститути в обличчі прокуратури, суду, адміністрації, банківського нагляду тощо, мають функціонувати! Якщо не визнати, що протягом десятиліть ми жили у країні симулякрів державних інститутів – рухатись вперед буде важко, ми «застрянемо» на критиці окремих негативних чинників (та ж сама доларизація), які, будучи важливими самі по собі, все ж є наслідком, а не причиною. Звідси, найважливішим завданням на шляху створення адекватної банківської системи є реформування державної влади, повернення державних інститутів під контроль суспільства. Вважається, що це –справа не одного року, хоч окремий приклад Грузії показує інше. Без правового «скелету», без зрозумілих «правил гри» оцінка ризиків – ключова компетенція банків — перетворюється на азартну гру. Саме у цій сфері закладено високі процентні ставки, недовіра до національних грошей. Сучасні гроші не в кишенях, вони функціонують у головах людей! Що стосується довіри, то без сумнівів, проблему повернення довіри до банківської системи важко переоцінити, поза як банківський бізнес ґрунтується на довірі. Але, знову ж, проблема довіри значно ширша за банківську сферу. Дослідження засвідчують низьку довіру населення пост — радянських країн до державних і суспільних інститутів, співмешканців своїх територіальних громад, навіть сусідів. Такий стан речей є характерним для суспільств з нерозвинутими горизонтальними зв’язками, а у нас, тут я погоджуюсь з О. Сугоняко, він ще й штучно підживлюється. Виправлення ситуації у даній царині є тривалим еволюційним процесом, якому сприяє соціальна та фінансова стабільність у державі. Говорячи про довіру до, власне, банків, проявом якої має стати повернення коштів до банківської системи, я не бачу серйозних підстав для песимізму. По-перше, як я вже казав вище, населення має міцні зв’язки з банківською системою, що дає можливість банкам для інформаційного впливу і, в перспективі, просування своїх продуктів. По-друге, в Україні просто не існує альтернативних банкам сфер розміщення коштів. Низькі трансакційні витрати вкладників та наявність системи гарантування вкладів роблять банки фактично монополістами на ринку фінансових ресурсів. Після закінчення гострої фази банківської кризи населення це швидко усвідомить і кошти повернуться у банківську систему. Послідовні і зрозумілі дії регуляторів та банків пришвидшать процес повернення коштів до банків і навпаки. Зараз же такої послідовності і зрозумілості явно бракує. Вище зазначалось, що Україні потрібна адекватна банківська система, система, що відповідає потребам її економічного розвитку, здатна протистояти зовнішнім та внутрішнім шокам. У цьому зв’язку я не поділяю банківську систему на іноземні та вітчизняні банки, на великі та маленькі. В моєму уявленні є банки, котрі займаються банківським бізнесом, причому їх бізнес–моделі можуть суттєво відрізнятись, і маємо установи, які носять назву банк, переслідуючи відмінні від бізнесу інтереси у широкому спектрі від відвертого шахрайства, функцій політичного агента до «висмоктування» коштів клієнтів за для фінансування власного профільного бізнесу. Першим потрібно створити рівні умови для функціонування, другим – запропонувати повернутись в бізнес або ж вивести їх з ринку. Кажуть, що як генерали завжди готуються до минулих війн, так і економісти – до минулих криз. Не думаю, що ми можемо виробити готові рецепти розбудови банківської системи. Перш за все, я не вірю в соціальну інженерію, я вірю в принцип «невидимої руки ринку» за А. Смітом. Ми заявили, що банківська система має бути адекватною економіці, однак зараз багато неясного в плані того, як буде розвиватись економіка України, якою буде роль країни у міжнародному розподілі праці. Також через кілька років може виявитись потреба змінити модель фінансової системи на таку, де роль банків може бути не такою значною як у теперішній банкоцентричній моделі. Не кажучи вже про те, що ми навіть приблизно не уявляємо якими будуть банки через 5-10 років. Чи не втратять вони остаточно монополію у сфері розрахунків? Чи зможе суспільство поставити під контроль фінансові конгломерати і повернутись до традиційних банків? Як далеко зайде феномен «тіньового банкінгу»? Якими будуть банківські офіси і чи збережуться вони взагалі? Як будуватимуться взаємовідносини банків з клієнтами, зважаючи, наприклад, на експерименти нашого видатного земляка Макса Левчина з «відкритим» банком? Це не означає, що наукові дослідження та дискусії є марними, якраз навпаки. Банківська система України зараз стоїть на роздоріжжі. Для того, щоб зробити її адекватною потребам суспільства необхідна багаторічна кропітка праця з розбудови державних і суспільних інститутів, створення сприятливої атмосфери для ведення бізнесу. Після цього з’явиться адекватна потребам банка система, хоч те, як вона постала і функціонує, може лежати поза межами нашого розуміння.

6 декабря 2012, 13:43

Щойно з круглого стола. Були присутні Олександр Дубихвіст з НБУ, Галина Пахачук з Мінфіну, Олександр Нестеренко з Ощадбанку, Галина Кучер з КНТЕУ, керуючий партнер Pro Capital Group Дмитро Олійник, Тарас Котович, аналітик "Інвестиційний Капітал Україна". Завжди приємно бути на приємних заходах. Представники НБУ і Мінфіну виглядали справжніми іменинниками. І на те була причина. Як на мене, люди гарно спрацювали, якщо орієнтуватись на результати розміщення казначейських зобов'язянь серії А. В наш тривожний час так приємно побачити хоч якісь перемоги. Поговорили про результати розміщення, погодившись, що НБУ і Мінфін добре спроектували емісію і вдало знайшли ринкову нішу (саме доларовий номінал і саме у документарній формі). Також розмова йшла довкола перспектив розміщення серії Б. Лише за три дні розміщення було реалізовано казначейських зобов'язань нової серії на 600 млн. дол. США, що дає підстави сподіватись, що ця емісія буде повністю розміщена вже у лютому наступного року. Висловлювалось застереження, що, мовляв, потенціал розміщення вже вичерпано, усі бажаючі вже придбали папери серії Б. На мій погляд, переваги другої серії в більшій інформаційній підтримці. Маю на увазі, по-перше, доволі хорошу інформаційну кампанію Мінфіну, по-друге, це достатнє інформування про результати розміщення, що доволі мотивує потенційних покупців, по-третє, це «горизонтальна реклама»  від власників казначейських зобов«язань. Буде цікаво спостерігати, як населення знайде нові способи використання казначейських зобов'язань (пред'явницький характер паперів робить їх зручним, наприклад, для здійснення розрахунків). Але найцікавіше буде вже менш, ніж за два роки — після погашення емітентом своїх зобов'язань.

2 декабря 2012, 19:54

Відношення Церкви до грошей здавна має негативний відтінок. Можна пригадати «суспільне доручення» Юди Іскаріота, який серед апостолів відав фінансовими питаннями, ходив зі скринькою і, кажуть, крав. В середньовіччя лихварям відмовляли у причасті і похованні за християнським обрядом, роблячи їх вигнанцями.  Тим дивніше було натикнутись на іншу точку зору з «відомого» питання. Так, Говард Дейтон (Howard Dayton) у книзі «Рахуємо свої гроші» пише, що "...Ісус… багато говорив про гроші. Шістнадцять із тридцяти восьми притч розповідають про те, як розпоряджатись грошима та майном. Ісус Христос говорив про гроші набагато більше, ніж про інші речі. В Біблії міститься приблизно 500 віршів про молитву, 500 віршів про віруі більше 2350 віршів, в яких йдеться про гроші та майно." Чи треба казати, що автор протестант?

30 ноября 2012, 23:16

У жовтні доволі статичний фінансовий ринок України сколихнула новина про запровадження нового фінансового інструменту – казначейських зобов’язань. Ці цінні папери, орієнтовані на фізичних осіб, повинні відкрити населенню ще один напрям розміщення своїх заощаджень, ставши в один ряд із банківськими депозитами, інвестиційними сертифікатами, золотом тощо. У відповідністю з постановою Кабінету Міністрів України № 836 «Про випуск казначейських зобов’язань» 10 жовтня 2012 року був розпочатий продаж сертифікатів казначейських зобов’язань на пред’явника в документарній формі із строком обігу 24 місяці та номінальною вартістю 500 доларів США, з відсотковою ставкою 9,2% річних та  сплатою купонів кожні шість місяців. Таким чином, розмір доходу за кожним купоном є фіксованим і складає 23 долари США. Зважаючи на той факт, що лише за перший місяць продажу було реалізовано 89% казначейських зобов’язань, можна зробити висновок, що ця новинка на фінансовому ринку припала до вподоби населенню. Враховуючи попередній позитивний досвід, Міністерство фінансів вирішило випустити наступну серію казначейських зобов’язань. Їх розміщення почнеться 30 листопада 2012 року. Планується здійснити розміщення казначейських зобов’язань на пред’явника в документарній формі серії Б обсягом 100 млн. доларів США із строком обігу 24 місяці, номінальною вартістю 500 доларів США та сплатою купонів кожні шість місяців. Проте підвищений попит на новий інструмент дозволив емітенту на цей раз пропонувати цінні папери на більш вигідних для себе умовах: так відсоткова ставка нової серії знижена на 13 відсоткових пунктів до 8 % річних Розмір доходу за кожним купоном залишається фіксованим і становить 20 доларів США. Успіх першої емісії дає сподівання, що зовсім скоро казначейські зобов’язання можуть посперечатись за пальму першості серед інструментів розміщення заощаджень населення навіть з банківськими депозитами. На користь казначейських зобов’язань свідчить їх вища дохідність, яка для нової серії становитиме 20 доларів США за пів-року, тоді як у депозитів в доларах, при середній річній ставці 7%, доходність за аналогічний період — 17,5 доларів США. Проте, на нашу думку, сформований рівень довіри до депозитів може розтягти у часі цей процес, адже, з погляду населення, депозити все ж більш ліквідні. Тому подальший розвиток ринку казначейських зобов’язань дасть змогу значно підвищити ліквідність цих інструментів, і є важливим чинником зростання попиту на казначейські зобов’язання, зростання їх частки у заощадженнях населення.

22 ноября 2012, 19:28

    Одним из распространённых объектов инвестирования в мировой практике считаются монеты. В Украине вложение средств в монеты приобрело особенную популярность в 2012 году, когда Национальным банком Украины была выпущена серия инвестиционных монет Архистратиг Михаил». Монеты данной серии изготовлены из металла наивысшей пробы и имеют высокую реальную стоимость, чем и обусловлен спрос на них. Как сообщает Нацбанк, за 10 месяцев текущего года общая сумма их реализации составляет почти 40 млн. грн. В условиях ажиотажного спроса на валюту, монеты стали достойной альтернативой сбережения средств, в первую очередь, для населения. Инвестиционные монеты можно хранить в банке в качестве вклада в драгоценном металле, и получать стабильный процент. При этом дополнительную прибыль можно получить со временем от нумизматической ценности все той же монеты. В отличии от банальной покупки иностранной валюты, вложения в инвестиционные монеты является гарантированным и общепринятым в мире способом неспекулятивного заработка. Украинцы, которые не стремятся заработать на курсовой разнице валют, могут спокойно хранить свои сбережения в монетах из драгоценных металлов. Так, стоимость золота за последние пять лет на международном рынке выросла более чем на 55%, то есть ежегодный рост капитала инвестора составил не менее чем 11% в год. И это без учета возможного дополнительного дохода за счет банковских процентов по «металлическим» вкладам в 2-4%. Ничего странного в том, что в условиях экономической нестабильности привлекательность вложения сбережений в инвестиционные монеты постоянно растет.

22 ноября 2012, 19:26

Все-таки заметно повысилась экономическая грамотность наших граждан! Если лет этак пятнадцать тому назад повышение зарплаты или пенсии вызывало у получателей безудержный восторг, то сегодня многие уже различают номинальные доходы от реальных, интересуются уровнем инфляции и понимают, что увеличение количества денег в обращении может вызвать их обесценение. На самом деле ключевое слово в данном предложении именно «может». Благодаря прессе и телевидению скоро даже школьники будут твердо знать, что количество денег должно быть достаточным, чтобы опосредовать оборот товаров и услуг в стране, иными словами, деньги должны иметь товарное наполнение. При этом часто упускается из вида, что одна денежная единица на протяжении года может обслужить несколько сделок, из чего следует, что реальное количество денег в обращении должно быть на порядок меньше, чем товаров и услуг. Экономисты называют такую «работу» денежной единицы скоростью обращения денег, но даже они до сих пор не пришли к единому выводу относительно ее роли в обеспечении денежной стабильности. Многие подчеркивают инертность скорости обращения денег, что иллюстрируется известным изречением по данному поводу П.Самуэльсона: «Можно привести лошадь к воде, но нельзя заставить её пить». Действительно, по нашим расчетам скорость обращения денег (имеется ввиду денежный агрегат М1) на протяжении последних нескольких лет была относительно стабильной: 3,7-3,9 в 2009-10 годах, и немногим более 4 в 2011-12 годах. Интересная получается ситуация: показатель как бы есть, но он толи несущественен, толи находится вне влияния регулятора, так что его как бы и нет. Сложно найти официальною статистику данного показателя, о нем мало говорят. В результате за показатель ВВП можно спросить с правительства, за денежную массу отвечает НБУ, но кто ответит за изменение скорости обращения денег? А ведь в действительности скорость обращения далеко не нейтральна. Предположим, если все мы вдруг решим отоварить наши сбережения, то скорость обращения денег увеличится, что при неизменной денежной массе может сделать значительное количество денег «лишним». Тоже произойдет, если аналогичные действия предпримет бизнес. Зачем мы это сделаем – предчувствуя кризис или же наслушавшись панических прогнозов – не столь важно: результат будет одинаковым. Ведь давно известно: если все уверены в дальнейшем падении стоимости денег – стоимость денег действительно упадет, даже если для этого нет объективных предпосылок. Противодействовать таким негативным сценариям должна грамотная коммуникационная политика центрального банка. Нельзя не отметить, что в части публичности, транспарентности и раскрытия информации НБУ за последние годы заметно продвинулся вперед. Но достаточно ли этих успехов для того чтобы отбить атаку на финансовую стабильность мы увидим в ближайшее время. И не только увидим, мы будем посильными участниками  этой битвы. Все же, как же приятно ощущать, что в некоторой мере ты тоже являешься творцом денежно-кредитной политики!

13 ноября 2012, 17:25

Кілька днів тому сталась цікава, хоч, на перший погляд, малопомітна подія: австралійський суд визнав винним міжнародну рейтингову агенцію Standard & Poor’s в тому, що вона вводила в оману інвесторів, надаючи найвищі рейтинги ризикованим цінним паперам і присудив сплатити на користь органів державної влади 31 млн. дол. США. Звинувачення у необ’єктивності та зловживаннях звучали вже давно, але це чи не перший випадок, коли проблеми рейтингових агентств матимуть не лише моральний, а й фінансовий характер. З 2008 року «велика трійка» рейтингових агентств, куди крім Standard & Poor’s також входять Moody’s та Fitch, знаходиться у центрі критики, а деякі фахівці, зокрема нобелівський лауреат Дж.Стігліц, прямо звинуватили їх у провокуванні світової фінансової кризи. Зараз важко збагнути ким же є рейтингові агенції насправді – самостійною ринковою силою, чи, словами колишнього голови Бундесбанку А.Вебера, усього лишень гінцями, який приносить погані новини. Коли влітку 2011 року своїм рішенням Standard & Poor’s вперше в історії понизила кредитний рейтинг США (при тому, що ні Moody’s, ні Fitch цього не зробили), це викликало паніку на ринках. Ця ж агенція у березні 2012 року знизила рейтинг України з «стабільного» до «негативного» і цей факт ніби не мав жодних наслідків для пересічного українця. Але це лише на перший погляд. Справа в тому, що за діючою методику складання рейтингів кредитний рейтинг позичальника або емітента боргових зобов’язань не може бути вищим за суверенний рейтинг його країни. За умов низького суверенного рейтингу України (ВВ+ від S&P, В від Fitch, B2 від Moody’s), українські компанії потрапляють тільки в неінвестиційну категорію, яка є найнижчою частиною міжнародної шкали. Як наслідок – статус «мусорних» для цінних паперів українських емітентів, вищі ставки за фінансовими ресурсами, що їх залучають вітчизняні компанії за кордоном і висока вартість кредитів для позичальників на внутрішньому ринку, зрештою — гальмування економічного розвитку, що виливається у стримування росту реальних доходів населення. Крім високих кредитних ставок, невисокий кредитний рейтинг нашої країни має ще одну проблему. Вона полягає у стримуванні обсягів іноземних інвестицій, адже у багатьох інвесторів встановлені ліміти на вкладення в інструменти неінвестиційного класу. Таким чином, вимагаючи від уряду та НБУ кардинально знизити кредитні ставки , які зараз буквально «душать» виробничий сектор, ми повинні розуміти, що можливості такого швидкого зниження не є реальними. Це – тривалий процес, який має супроводжуватись економічною та фінансовою стабільністю, глибоким реформуванням економіки.