Закарпатський Варіант Вірша Некрасова

Н. А. Некрасов «Есть женщины в русских селеньях…» переклад.

Йи жо́ни ще де́котрі в се́лах

З лице́м нипоня́тним таким,

Шо ніц ни пойме́ш: чи весе́ла,

Чи хоче напу́дити ним.

Аж со́нічко прьи́чеси в хмари,

Тьижка́ в неї зро́ду хода́,

Нима́ такі жо́ночці па́ри

І да́ти рубе́ль ї шкода́.

Іде́ вна тов са́мов доро́гов,

Шо й на́рід щисли́вий стає.

Але ї чого́с ни до то́го,

За нев без дожджю́ всьо гниє́.

Краса́вицьи ви́щої сили!

Луди́ньи єю ни спасут.

Поза́очи кажут – кобила,

Там ноги від шиї ростут.

Висока, грудаста, лаба́та,

із кі́стю широков, товста́.

Ни хочу таких обіжати –

Некрасов їх так описав.

Така собі й сіна накосит,

У травах ю на́йде зорьи́.

І дри́ва коло́ти ни просит.

Під нев підстелки́ аж горьи́.

Вна фу́стку зави́є за шию.

Під сукню ще га́чі на спід,

Коли дес уже си розви́є,

Там па́ршьи ниче́сане гід.

Як луб ла́би стали ї босі.

Грузь то́пче – камі́ньи реве́.

Лиш миє їх рано у ро́сах,

В зимі – ними сніг промете.

Вна ві́жиє в студінь і в голод.

І бе́тіг тото́ ни бере́.

Єю́ ни бояси і бо́ли,

Ще й їх за собов забере́.

За ню всі готові си бити

Бо баба горьи́ча урьи́д.

Руками коньи годна ймити,

Зату́шит усьо, шо горит.

Два зуби гнилі́ й три коро́нки

Як ві́шкірит – су́неси світ.

А ґе́мбами дала би цьомки

Лего́нько свини́ через пліт.

Ще вна й по весі́льох співає,

Музи́ки ни грают за стид.

«Гуцу́лки» сама згопака́є –

Земни́чка під нев задрижи́т.

Созна́ніє трохи кине́не,

Слова ни фільтрує ніяк.

Шірю́би вна но́сит в кіше́ни.

На пле́чох тьижки́й гатіжа́к.

Сусіди до неї ни хо́дьи,

Їм мову відньи́ло давно.

Дрота́ми від них си горо́дит.

Нев пу́жьиют діти водно́.

І всю́ди си пхає тай лізе,

Лиш лю́дим житьи́ ни дає.

Джако́нда! Сільська Мона Ліза! –

Й таких Бог у на́рід дає.